Владислав Двораковський
Владислав Двораковський (пол. Władysław Dworakowski; 10 вересня 1908, Обляси — 17 листопада 1976, Варшава) — польський комуністичний політик і державний діяч, у середині 1950-х років — член Політбюро ЦК ПОРП, віцепрем'єр ПНР, голова Комітету громадської безпеки. Дотримувався ортодоксально-сталінських позицій, відкидав реформи Владислава Гомулки. Був знятий з партійно-державних постів, перебував у підпільній КПП Казімєжа Міяля.
| Владислав Двораковський пол. Władysław Dworakowski | |
| Народження: |
10 вересня 1908[1] Люблінська губернія, Варшавське генерал-губернаторство, Російська імперія або Обляси, Ґміна Яновець, Пулавський повіт, Люблінське воєводство, Республіка Польща |
|---|---|
| Смерть: |
17 листопада 1976[1] (68 років) Варшава, Польська Народна Республіка |
| Поховання: | Військові Повонзки |
| Партія: | Польська об'єднана робітнича партія, Польська робітнича партіяd, Комуністична партія Польщі і Communist Party of Polandd |
| Нагороди: |    |
Комуністичний активіст ред.
Народився у селянській сім'ї з Люблінської губернії Королівства Польського. Закінчив професійне училище, працював слюсарем. Ідейно та політично дотримувався комуністичних поглядів. З 1931 року був членом Комуністичного союзу польської молоді. У 1934—1938 — член Компартії Польщі[2].
У 1941—1942 роках Владислав Двораковський перебував у Товаристві друзів СРСР. З 1943 року — член комуністичної ПРП. Як боєць Армії Людова брав участь у Варшавському повстанні[3].
Партійно-державний функціонер ред.
У Політбюро й уряді ред.
З 1945 року Владислав Двораковський — функціонер урядущої комуністичної ПРП, з 1948 року — ПОРП. Був секретарем ЦК та партійних комітетів у Гданську, Варшаві, Лодзі[2][4]. З листопада 1952 до березня 1954 року Двораковський — віцепрем'єр ПНР в уряді Болеслава Берута. У 1954—1956 роках — член Політбюро ЦК ПОРП. Був членом КРН, потім до 1957 року — депутат сейму. Виступав активним провідником сталінського курсу — тотального партійно-ідеологічного контролю, одержавлення, колективізації, репресій.
У грудні 1954 року Держрада ПНР прийняла рішення про розформування Міністерства громадської безпеки (МГБ) — головного інструменту політичних репресій перших років правління ППР-ПОРП. Функції МГБ були розділені між МВС і новоствореним Комітетом громадської безпеки (КГБ). Спецслужби та політичний розшук перейшли у відання КГБ. Головою КГБ був призначений Владислав Двораковський (призначення керівником держбезпеки партійного функціонера означало «відновлення соцзаконності під партійним контролем» за радянським зразком)[5].
Масштаб політичних переслідувань скоротився. Було звільнено деяких політв'язнів. Саме Владислав Двораковський як голова КГБ відвідав у тюремному шпиталі Владислава Гомулку та повідомив про його звільнення[6].
У сталінській опозиції ред.
XX з'їзд КПРС, Познанські події, смерть Болеслава Берута різко загострили політичну ситуацію у Польщі 1956 року. Стало очевидним швидке настання політичних змін. Керівництво й актив ПОРП розкололися на протилежні фракції. Пулав'яни (нещодавно ортодоксальні сталіністи) стали виступати за лібералізацію режиму. Натолінці стояли на жорстко ортодоксальних позиціях, наполягали на продовженні колишнього сталінсько-берутовського курсу та відрізнялися вираженим антисемітським ухилом. Владислав Двораковський, поряд з Францишеком Юзвяком, Александром Завадським, Владиславом Кручеком, Казімежем Міялем, належав до лідерів «натолинців»[7].
21 жовтня 1956 року першим секретарем ЦК ПОРП став Владислав Гомулка, який виступав тоді під гаслами демократизації та десталінізації. «Натолінці» зазнали повної поразки, їхні представники, зокрема Владислав Двораковський, були виведені з партійного керівництва. Двораковський не прийняв новий політичний курс і незабаром відійшов від політики. У 1959 році він повернувся до професії слюсаря[8][9].
З Політбюро до підпілля ред.
У 1965 році Владислав Двораковський, як переконаний сталініст, брав участь у створенні нелегальної Компартії Польщі на чолі з Казімежем Міялем[10]. Колишній член Політбюро та начальник держбезпеки став членом підпільної організації. Проте великої активності Двораковський не проявляв.
Помер Владислав Двораковський у віці 68 років. Похований на цвинтарі Військові Повонзки[11].
Примітки ред.
- ↑ а б https://bs.sejm.gov.pl/F?func=find-acc&acc_sequence=000010706&find_code=SYS&local_base=ARS10
- ↑ а б Parlamentarzyści - Pełny opis rekordu. bs.sejm.gov.pl. Процитовано 14 серпня 2023.
- ↑ Powstańcze Biogramy — Władysław Dworakowski. Архів оригіналу за 7 травня 2021. Процитовано 30 вересня 2018.
- ↑ Czerwone życiorysy. Архів оригіналу за 5 червня 2021. Процитовано 30 вересня 2018.
- ↑ Aparat bezpieczeństwa i zbrodnie komunizmu (PDF). Архів (PDF) оригіналу за 9 грудня 2021. Процитовано 30 вересня 2018.
- ↑ Jak wyglądały losy Władysława Gomułki w latach 50. Wiesław, gdzieś ty był?. Архів оригіналу за 29 квітня 2019. Процитовано 30 вересня 2018.
- ↑ 1956 rok czyli partia w nowym garniturze. Архів оригіналу за 1 жовтня 2018. Процитовано 30 вересня 2018.
- ↑ Piotr Wróbel. Historical Dictionary of Poland 1945—1996 / Greenwood, 1998.
- ↑ Kryst, Jakub (2010). A hard - headed adventurer. Focus Historia.
- ↑ «Ostatni towarzysz» — wywiad Roberta Mazurka z Kazimierzem Mijalem. Архів оригіналу за 19 квітня 2015. Процитовано 30 вересня 2018.
- ↑ Wyszukiwarka cmentarna --- Warszawskie cmentarze. www.cmentarzekomunalne.com.pl. Процитовано 7 травня 2021.