Вікіпедія

Верхрата

Верхрата (пол. Werchrata) — село в Польщі, у гміні Горинець-Здруй Любачівського повіту Підкарпатського воєводства. Населення — 504 особи (2011[1]).

Село
Верхрата
пол. Werchrata

Координати 50°15′ пн. ш. 23°28′ сх. д. / 50.250° пн. ш. 23.467° сх. д. / 50.250; 23.467Координати: 50°15′ пн. ш. 23°28′ сх. д. / 50.250° пн. ш. 23.467° сх. д. / 50.250; 23.467

Країна Польща
Воєводство Підкарпатське воєводство
Повіт Любачівський повіт
Гміна Горинець-Здруй
Перша згадка 1444
Площа 55 км²
Висота центру 270  м
Населення 504 особи (2011[1])
Часовий пояс UTC+1, влітку UTC+2
Телефонний код (+48) 16
Поштовий індекс 37-622
Автомобільний код RLU
SIMC 0602963
GeoNames 756027
OSM r6901807  ·R
Верхрата. Карта розташування: Польща
Верхрата
Верхрата
Верхрата (Польща)
Верхрата. Карта розташування: Підкарпатське воєводство
Верхрата
Верхрата
Верхрата (Підкарпатське воєводство)
Мапа

До 1947 село було українським. У 1975-1998 роках село належало до Перемишльського воєводства.

Назва ред.

В ході кампанії ліквідації українських назв у 1977-1981 рр. село називалося Боґушув.

Географія ред.

Село Верхрата, як вказує сама назва, розміщене над річкою Ратою, лівою притокою Західного Бугу (басейн Вісли), майже на самому кордоні між Україною та Польщею, на відстані 27 кілометрів на захід від центру повіту — міста Любачева і 108 кілометрів на захід від центру воєводства  — міста Ряшева.[2]

Історія ред.

Історія Верхрати дуже давня, археологічні історичні дослідження свідчать, що поселення людей у Верхраті існували дуже давно — ще в часи неоліту.

Перші письмові згадки датуються 1444 роком. Саме тоді село фіксується в історичних документах, пов'язаних із діяльністю Белзького воєводства.

Селяни Верхрати 2 листопада 1648 року допомагали козакам з полку Мартина Небаби захоплювати місто Флоріанів-Наріль[3].

 
Давня церква Покрову Богородиці у Верхраті 1672 р. не збереглась.

За короля Яна III Собєського, в 1678 році, на слабко заселених і недоступних територіях в північно-східній частині села, був закладений Василіянський Монастир. Він був розміщений на піднесеному узгір'ї в пасмі Гараю. Через цілий період свого існування (1678-1806) це згромадження відігравало на Розточчі важливу роль.

1682 року ігумен Верхратської чернечої обителі отець Ісаак Сокальський приніс із Замостя до монастирської церкви у Верхраті ікону Матері Божої. А через 6 років – 1688 року на празник Положення Чесної Ризи Пресвятої Богородиці почали здійснюватися перші чуда.

Того ж року львівський єпископ Йосиф Шумлянський, прибувши до Верхрати і побачивши ікону, по якій струменіли криваві сльози, вислухавши свідків, проголосив Верхратську ікону Пресвятої Богородиці чудотворною.

 
Крехівська (Верхратська) ікона Пр. Богородиці.

До 1793 р. в осібній книзі ченці записали, що за посередництвом Верхратської Богородиці відбулося близько 150 чудес.

Після касації багатьох василіянських монастирів у 1810 р. чудотворну ікону Матері Божої в почесній процесії перенесено до Крехова, де в пізнішому часі вона також уславилася багатьма чудесами.

6 липня 1884 р. введена в експлуатацію залізниця Ярослав—Сокаль зі станцією в селі.

Село належало до Равського повіту. На 01.01.1939 в селі проживало 3700 мешканців, з них 3500 українців-грекокатоликів, 25 українців-римокатоликів, 30 поляків, 120 євреїв і 25 німців[4].

Після зруйнування монастиря на початку XIX століття великою культурною пам'яткою є саме монастирське узгір'я з руїнами кам'яних споруд і невеликим воєнним цвинтарем з 1915 року. На руїнах Василіянського монастиря поставлена велика могила воїнів УПА, які в березні 1945 року загинули в нерівному бою з військами НКВС[5].

На території села існує давня греко-католицька церква Св. Юрія, тепер парафіяльний костел Св. Юзефа Робітника (1910р.). До заборони УГКЦ була парафіяльною церквою Равського деканату Перемишльської єпархії. Цікаві приклади надгробної архітектури зібрані на місцевому кладовищі (XIX/XX ст.).

Операція «Вісла» спричинила значний занепад села.

Вандалізм на цвинтарі в 2016 році ред.

10 жовтня 2016 року в ЗМІ появились відомості та світлини, які свідчили, що вандали зруйнували на цвинтарі в селі пам'ятник українцям, у т. ч. воякам УПА (польський інформаційний портал www.nowiny24.pl назвав його незаконним[6]), похованим тут. Цей факт вандалізму став черговим у серії, яка розпочалась у 2015 році (схожі випадки трапились перед цим у селах Грушовиці, Радружа, Молодич, Вербиці, Монастир, Пікуличі, Ліски).[7] Частина польської інтелігенції виступила із заявою «Волання з Верхрати», у якій зокрема просили пробачення і висловили незгоду з нищенням могил, цвинтарів, пам'ятників. На відео паплюження видно емблему профашистської організації «Obóz wielkiej Polski» (Табір великої Польщі), забороненої в Польщі у 1920—1930-х роках. Її ідеологом був відомий українофоб Роман Дмовський.[8]

Транспорт ред.

У селі знаходиться залізничний перехід польсько-українського кордону Верхрата — Рава-Руська.

Люди ред.

  • Балух Михайло Михайлович псевдо «Заяць», «Соловей» (25.12.1926) — уродженець села, стрілець сотні «Месники-2» куреня «Месники» Української Повстанської Армії. З весни 1945 р. — в лавах УПА. В 1947 р. схоплений у криївці солдатами ВП. 20.11.1947 р. в Ряшеві засуджений на смертну кару. 3.12.1947 р. — помилуваний (вирок замінено на довічне ув'язнення). Звільнився, жив у с. Грушеві біля Гурова Ілавецького, Польща.
  • Ґой Іван псевдо «Вишня» (1919—1946) — уродженець села, інтендант сотні «Залізняка» та сотні «Месники-1» куреня «Месники». В лавах УПА в сотні «Залізняка» від весни 1944 року. Важко поранений від вибуху власної гранати. Застрелений товаришем на його вимогу.
  • Дуда Олександр псевдо «Орел» (13.02.1922 — 16.12.1947) — уродженець села, стрілець та жандарм сотні «Месники-2». Син Теодора. Член ОУН з 1941 р. З весни 1944 р. — в лавах УПА. 5 вересня 1947 р. схоплений солдатами ВП у криївці біля с. Монастир Любачівського повіту, заповненій паралітичним газом. 21 листопада 1947 р. в Ряшеві засуджений до смертної кари. Там же страчений.
  • Левчишин Іван псевдо «Лев» (12.05.1915 — 28.11.1947) — уродженець села, стрілець та жандарм сотні «Месники-1» та «Месники-2».Син Івана. З весни 1944 року — в лавах УПА. 5 вересня 1947 р. схоплений солдатами ВП при викритті криївки командира Івана Шиманського «Шума» біля села Монастир, заповненій паралітичним газом. 17 листопада 1947 р. в Ряшеві засуджений до смертної кари. Там же страчений.
  • Чепіль Іван псевдо «Чепіга» (1925 — 06.1947) — уродженець села, стрілець, боєць 2-го рою 2-ї чоти сотні «Месники-3» куреня «Месники». В лавах УПА від осені 1945 року. Загинув у бою з солдатами ВП біля с. Вербиця Рава-Руського повіту (тепер — Томашівського повіту).[9]
  • Чіх Михайло (1892—1969) — діяч «Сокола-батька», учасник Першої світової війни, член ОУН, радянський в'язень, рава-руський окружний командир Української Народної Міліції[10].

Демографія ред.

Демографічна структура станом на 31 березня 2011 року[1][11]:

Загалом Допрацездатний
вік 		Працездатний
вік 		Постпрацездатний
вік
Чоловіки 245 47 170 28
Жінки 259 52 144 63
Разом 504 99 314 91

Примітки ред.

  Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Верхрата

  1. ↑ а б в GUS. Ludność w miejscowościach statystycznych według ekonomicznych grup wieku. Stan w dniu 31.03.2011 r. [Населення статистичних місцевостей за економічними групами віку. Стан на 31.03.2011]. Процитовано 12 серпня 2018.
  2. ↑ Central Statistical Office (GUS) - TERYT (National Register of Territorial Land Apportionment Journal) (Polish) . 1 червня 2008. Архів оригіналу за 1 березня 2012. Процитовано 3 лютого 2013.
  3. ↑ Кордуба М. Богдан Хмельницький у Белзчині й Холмщині. — Краків, 1941. — С. 10-12
  4. ↑ Кубійович В. Етнічні групи південнозахідної України (Галичини) на 1.1.1939 [Архівовано 21 лютого 2021 у Wayback Machine.]. — Вісбаден, 1983. — с. 65.
  5. ↑ У Польщі знищили пам’ятник воїнам УПА. ФОТО+ВІДЕО
  6. ↑ Zniszczono pomnik UPA w Werchracie. (пол.)
  7. ↑ У Польщі вандали зруйнували на цвинтарі пам’ятник українцям [Архівовано 28 квітня 2017 у Wayback Machine.].
  8. ↑ Коваленко І. Що задумали у Варшаві? // Експрес. — 2016. — № 86 (8952) (10—17 лист.). — С. 4.
  9. ↑ Партизанськими дорогами з командиром «Залізняком» [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.] — Дрогобич: Видавнича фірма «Відродження», 1997.- 359 с., ISBN 966-538-009-5
  10. ↑ Український патріот з села Верхрата. Архів оригіналу за 31 січня 2020. Процитовано 8 лютого 2020.
  11. ↑ Згідно з методологією GUS працездатний вік для чоловіків становить 18-64 років, для жінок — 18-59 років GUS. Pojęcia stosowane w statystyce publicznej [Терміни, які використовуються в публічній статистиці]. Процитовано 14 серпня 2018.

Див. також ред.

Джерела ред.

Посилання ред.


  Це незавершена стаття про Підкарпатське воєводство.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Верхрата&oldid=41802358