Вікіпедія

Вертков Олексій Сергійович

російський актор

Олексій Сергійович Вертков (нар.. 31 березня 1982, Новосибірськ, Новосибірська область, РРФСР, СРСР) — російський актор театру і кіно. Заслужений артист Російської Федерації (2018)[1].

Вертков Олексій Сергійович
Народився 31 березня 1982(1982-03-31) (42 роки)
Новосибірськ, РРФСР, СРСР
Громадянство  СРСР
 Росія
Діяльність актор, кіноактор
Alma mater Російський університет театрального мистецтва
Роки діяльності 1998 — тепер. час
IMDb nm2854409
Нагороди та премії
заслужений артист Росії Золота маска Премія ФСБ
CMNS: Вертков Олексій Сергійович у Вікісховищі
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Вертков.

Фігурант бази даних центру «Миротворець» (участь у зйомках пропагандистського кінофільму «Калашников» на території окупованого РФ Криму (2019—2020 рр.), реж. Буслов)[2].

Біографія ред.

Олексій Вертков народився 31 березня 1982 року у Новосибірську.

Під час навчання у середній загальноосвітній школі займався у пришкільній театральній студії під керівництвом Наталії Пилипівни Єрошиної. Після дев'ятого класу з її допомогою підготувався до іспитів і вступив до Новосибірського театрального училища (керівник курсу — Сергій Миколайович Афанасьєв), яке закінчив у 2001[3].

З 1998 року, будучи студентом училища, був зайнятий у спектаклях Новосибірського міського драматичного театру під керівництвом Сергія Афанасьєва, де серед іншого зіграв Шута в «Королі Лірі», Зілова-хлопчика в «Качиному полюванні»[3].

У 2001 році в Москві вступив на режисерський факультет РАТІ-ГІТІСу за спеціальністю «Акторське мистецтво» (керівник курсу — Сергій Васильович Женовач), а в 2005 році закінчив його[4]. У тому ж році з цього випускного курсу було створено театр «Студія театрального мистецтва» (СТІ) під керівництвом Сергія Женовача, де Олексій Вертков став одним із провідних артистів[5][6].

Актор співпрацює з Московським Художнім театром імені А. П. Чехова[6]. 2 листопада 2017 року у театрі відбулася прем'єра вистави «Світлий шлях. 19.17» режисера Олександра Молочникова, присвяченого 100-річчю Жовтневої революції 1917 року, в якому Олексій Вертков зайнятий у ролі Баса Його Величності[7][8].

У 2018 році Вертков запрошений на головну роль (Мисливець) у виставі «Му-му», комедії дель Арте за творами І. С Тургенєва, режисера Дмитра Кримова в Державному театрі націй, прем'єра якого відбулася 12 квітня 2018 року[9][10].

Особисте життя ред.

  • Дружина — Олександра Ребенок (нар.. 6 травня 1980), актриса театру та кіно, телеведуча. У липні 2017 року у пари народився син Іван. 2 серпня 2020 року стали батьками вдруге[11].

Творчість ред.

Ролі у театрі ред.

Новосибірський міський драматичний театр під керівництвом Сергія Афанасьєва ред.

Театр «Студія театрального мистецтва» (СТІ) (Москва) ред.

  • 2003 — «Об-ло-мов-щина…» за романом «Обломов» І. О. Гончарова. Режисер: Герман Сідаков — Захар Трохимович, слуга Обломова
  • 2004 — «Як вам це сподобається» за однойменною комедією Вільяма Шекспіра . Режисер: Олександр Коручеков — Оселок, блазень
  • 2004 — «Пізнє кохання» за однойменною п'єсою О. М. Островського . Режисер: Уланбек Баялієв — Герасим Порфиріч Маргарітов, адвокат з відставних чиновників, старий благородної зовнішності
  • 2004 — «Хлопчики» за дев'ятим розділом роману «Брати Карамазови» Ф. М. Достоєвського. Режисер: Сергій Женовач — Микола Ілліч Снєгірьов, відставний штабс-капітан
  • 2005 — «Marienbad» за романом «Марієнбад» Шолом-Алейхема. Режисер: Євген Камінькович — Альфред Зайденер, дантист із Кишинева
  • 2006 — «Захудлий рід» за однойменним романом М. С. Лєскова. Режисер: Сергій Женовач — Дорімедонт Васильович Рогожин (на прізвисько «Дон Кіхот»), дворянин
  • 2007 — «Гравці» з однойменної комедії М. В. Гоголя. Режисер: Сергій Женовач — Степан Іванович Втішний
  • 2009 — «Три роки» за однойменною повістю А. П. Чехова. Режисер: Сергій Женовач — Олексій Федорович Лаптєв
  • 2010 — «Записні книжки» за А. П. Чеховим. Режисер: Сергій Женовач — артист Тигров
  • 2012 — «Москва-Півні» за поемою в прозі «Москва — Пєтушки» Венедикта Єрофєєва. Режисер: Сергій Женовач — Веня (Веничка) Єрофєєв, інтелектуальний алкоголік
  • 2015 — «Самовбивця» за однойменною п'єсою Миколи Ердмана. Режисер: Сергій Женовач — Олександр Петрович Калабушкін, сусід Подсекальниковых
  • 2017 — «Майстер і Маргарита» за однойменним романом М. О. Булгакова. Режисер: Сергій Женовач — Воланд

Московський Художній театр імені А. П. Чехова ред.

  • 2017 — «Ніч закоханих», сцени та пісні з легендарних фільмів про кохання. Режисер: Олександр Молочников (прем'єра відбулася 14 лютого 2017 року) — актор
  • 2017 — «Світлий шлях. 19.17» (вистава присвячена 100-річчю Жовтневого перевороту 1917 року). Автор і режисер: Олександр Молочніков (у створенні тексту брав участь Андрій Золотарьов; прем'єра відбулася 2 листопада 2017 року) — Бас Його Величності[7][8]

Державний театр націй ред.

Фільмографія ред.

  • 2006 — Капітанські діти — епізод
  • 2007 — Вигнання — Макс
  • 2007 — Беглянки — Гриша, охоронець, коханий Нюри
  • 2008 — Батюшка — Генка
  • 2009 — Пелагія та білий бульдог — Петро Георгійович Теліанов, онук Татіщевий
  • 2009 — Десантура — Вадик Рижов, полонений
  • 2009 — Палата № 6 — Іван Дмитрович Громов, душевнохворий[12]
  • 2010 — Елізіум — Олексій Тучков
  • 2010 — Щастя моє — молодий лейтенант
  • 2010 — Перемир'я — Тимоха, міліціонер
  • 2011 — Остання хвилина (фільм «Жартівники»)
  • 2012 — Білий тигр — Іван Іванович Найденов, командир танка, молодший лейтенант Червоної армії (головна роль)[12]
  • 2012 — Нема куди поспішати — Володимир Ілліч (новела «Кінець чергування»)
  • 2013 — Замок ельфів (короткометражний) — Максим Сєров (головна роль)
  • 2013 — Син батька народів — Луньков
  • 2013 — Sex, кава, сигарети — Петро Семенович, аспірант
  • 2014 — Інквізитор — Антон Каменєв («Камінь»), водій на хлібопекарні
  • 2014 — До побачення, мамо! — Олексій Литвинцев
  • 2015 — Орлова та Олександров — Микола Робертович Ердман, радянський драматург
  • 2015 — Знахідка — слідчий
  • 2015 — Молода гвардія — Ернст-Еміль Ренатус, полковник СС, начальник німецької жандармерії
  • 2015 — Дорослі дочки — Володя Гусаров
  • 2017 — Будинок фарфору — Козлів
  • 2017 — Ганна Кареніна. Історія Вронського — капітан Максимов, поранений російський солдат
  • 2017 — Блокбастер — продавець на заправці
  • 2017 — Дітки напрокат — тато Венери
  • 2017 — Легенда про Коловрат — Нестор, пустельник
  • 2017 — Лалай-балалай (короткометражний) — * 2017 — Хіт — Роман
  • 2017 — Гайлер — отець Дмитро
  • 2018 — Бідолашна дівчинка — Славік
  • 2018 — Гоголь. Вій — Хома Брут
  • 2018 — Гоголь — Хома Брут, майстер східних єдиноборств та філософ
  • 2018 — Рішення про ліквідацію — Равіль Муратович Мумінов, начальник спецкоманди, підполковник ФСБ РФ[12]
  • 2018 — Вічне життя Олександра Христофорова — листоноша
  • 2019 — Неділя — Дмитро Терехов, чиновник мерії
  • 2020 — Калашніков — капітан держбезпеки Лобов
  • 2020 — Перевал Дятлова — Володимир Яхромєєв, капітан НКВС, командир «летючого загону»
  • 2020 — Гарна людина — капітан юстиції Кожегар
  • 2020 — Мертві душі — Сірий Людина
  • 2020 — Іванько — Костя, бард
  • 2020 — Доктор Ліза — Льоня, психіатр
  • 2021 — Угрюм-ріка — Парчевський
  • 2021 — Пастка — «Чиж», злодій у законі
  • 2022 — Курча смажене — Макуха

Телевистави ред.

  • 2020 — Іранська конференція — Магнус Томсен

Визнання заслуг ред.

Державні нагороди Російської Федерації ред.

Громадські нагороди ред.

  • 2005 — лауреат премії ІІІ Міжнародного фестивалю театральних шкіл у Варшаві у номінації «Найкраща чоловіча роль» — за роль у спектаклі «Хлопчики».
  • 2006 — лауреат премії М. І. Царьова за «успішне розуміння професії актора».
  • 2013 — приз Міжнародного кінофестивалю «Джемісон» у Дубліні (Ірландія) за найкращу чоловічу роль — за виконання ролі Івана Найденова у художньому фільмі «Білий тигр» (2012) режисера Карена Шахназарова.
  • 2013 — лауреат російської театральної премії «Кришталева Турандот» у номінації «Найкраща чоловіча роль» — за виконання ролі Венички у спектаклі «Москва-Півняки» за поемою в прозі « Москва — Півники „ Венедикта Єрофєєва режисера Сергія Женова мистецтва“ (СТІ).
  • 2013 — лауреат премії К. С. Станіславського (театральний сезон 2012—2013) на Міжнародному театральному фестивалі „Сезон Станіславського“ у номінації „Найкраща чоловіча роль“ — за виконання ролі Венички у виставі „Москва-Півняки“ за поемою у прозі Півні» Венедикта Єрофєєва режисера Сергія Женовача на сцені московського театру «Студія театрального мистецтва» (СТІ).
  • 2014 — лауреат премії «Золота маска» у конкурсі вистав драматичного театру в номінації «Найкраща чоловіча роль» — за виконання ролі Венички у спектаклі «Москва-Півняки» за поемою у прозі «Москва — Півники» Венедикта Єрофєєва режисера «Студія театрального мистецтва» (СТІ).
  • 2018 — лауреат Премії ФСБ Росії у номінації «Акторська робота» за роль співробітника ФСБ у художньому фільмі «Рішення про ліквідацію»; Олексій Шевченків (Заслужений артист Російської Федерації, актор театру та кіно) за роль співробітника ФСБ у художньому фільмі «Рішення про ліквідацію».

Примітки ред.

  1. ↑ а б Указ Президента Российской Федерации В. Путина от 21 августа 2018 года № 488 «О награждении государственными наградами Российской Федерации». Официальный интернет-портал правовой информации «Государственная система правовой информации» // kremlin.ru
  2. ↑ Центр «Миротворець»: Вертков Олексій Сергійович
  3. ↑ а б Алексей Вертков. Биография и фильмография. [Архівовано 2017-12-01 у Wayback Machine.] Официальный сайт телеканала «Россия-1» // russia.tv
  4. ↑ Режиссёрский факультет. Наши выпускники (1934 — настоящее время). Выпуск 2005 года: специальность «Актёрское искусство», руководитель курса — С. В. Женовач. Официальный сайт Российского института театрального искусства — ГИТИСа // gitis.net
  5. ↑ Алексей Вертков. Биография, роли в театре, фильмография, фотографии, награды. Официальный сайт московского театра «Студия театрального искусства» (СТИ) // sti.ru
  6. ↑ а б Алексей Сергеевич Вертков. Артист театра «Студия театрального искусства» п/р Сергея Женовача. Биография. Официальный сайт Московского Художественного театра имени А. П. Чехова // mxat.ru
  7. ↑ а б Спектакль «Светлый путь. 19.17». Автор и режиссёр — Александр Молочников. Премьера — 2 ноября 2017 года. Официальный сайт Московского Художественного театра имени А. П. Чехова // mxat.ru
  8. ↑ а б МХТ имени Чехова выпускает спектакль «Светлый путь. 19.17». «РИА Новости» // ria.ru (2 ноября 2017 года)
  9. ↑ а б Спектакль «Му-му», комедия дель арте по произведениям И. С Тургенева. Автор и режиссёр — Дмитрий Грымов. Премьера — 12 апреля 2018 года (рос.). Официальный сайт Государственного театра наций // theatreofnations.ru. Процитовано 18 липня 2018.
  10. ↑ Люди театра. Алексей Вертков. Биография, фильмография, спектакли, пресса (рос.). Официальный сайт Государственного театра наций // theatreofnations.ru. Процитовано 18 липня 2018.
  11. ↑ Анастасия Быкова (7 липня 2017). Александра Ребенок впервые стала мамой. Журнал «Hello!» (Россия) // ru.hellomagazine.com. Процитовано 18 жовтня 2017.
  12. ↑ а б в Вертков Алексей Сергеевич. Биография, фильмография (фильмы киноконцерна «Мосфильм»). Официальный сайт киноконцерна «Мосфильм» // cinema.mosfilm.ru

Посилання ред.

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Вертков_Олексій_Сергійович&oldid=40257139