Ваверко Людмила Веніамінівна
Людмила Веніамінівна Ваверко (нар. 2 грудня 1927, Одеса — 18 квітня 2020, Кишинів, Молдова) — молдовська музична педагогиня, концертмейстер, професор. Магістр мистецтв Молдови (рум. Maestru în Artă 1995), кавалер ордена Трудової слави («Gloria Muncii») Республіки Молдова.
| Ваверко Людмила Веніамінівна | |
|---|---|
| Народилася |
2 грудня 1927 Одеса, Українська СРР, СРСР |
| Померла |
18 квітня 2020 (92 роки) Кишинів, Молдова |
| Країна |
.svg){kind=small} Українська Радянська Соціалістична Республіка Молдова |
| Місце проживання | Кишинів |
| Діяльність | музична педагогиня, концертмейстерка, викладачка університету |
| Alma mater | Одеська національна музична академія імені Антоніни Нежданової (1950) |
| Вчене звання | професор |
| Заклад | Луганське музичне училище і Одеська національна музична академія імені А. В. Нежданової |
| У шлюбі з | Столяр Зіновій Лазаревич |
| Нагороди | |
Біографія ред.
Народилася в Одесі в єврейській родині. У 1933—1941 роках навчалася в музичній школі Петра Столярського у педагога Берти Рейнгбальд[1]. Перед окупацією Одеси була евакуйована з батьками в Уфу[2]. По дорозі, під час бомбардування в липні 1941 року, Л. В. Ваверко була поранена в голову і кисть лівої руки.
В 1950 році Людмила Ваверко закінчила Одеську консерваторію по класу фортепіано. Викладала в Ворошиловградському музичному училищі, працювала концертмейстером в Одеській консерваторії. У 1955 році разом з чоловіком — відомим молдавським музикознавцем Зіновієм Столяром (1924—2014) — оселилася в Кишиневі: концертмейстер, потім викладач, професор. В 1993 — 2002 роках завідувала кафедрою спеціального фортепіано Кишинівської консерваторії. Редактор-упорядник збірок фіртепіанних мініатюр молдавських композиторів[3].
Серед учнів Ваверко, зокрема, Олег Майзенберг.
Навчальні посібники Л. В. Ваверко ред.
- Вибрані фортепіанні твори молдовських композиторів. Кишинів: Карта молдовеняске, 1961. — 187 с.
- Piese pentru pian. Alc. şi ediţie îngrijită L. Vaverco; red. E. Tcaci . Chişinău: Cartea Moldovenească, 1971. — 48 с.
- Piese pentru pian. Alc. şi ediţie îngrijită L Vaverco, red. E. Tcaci . Chişinău: Cartea Moldovenească, 1975. — 82 с.
- Piese pentru pian. Alc. şi ediţie îngrijită L. Vaverco, red. Iu. Ţibulschi . Chişinau: Literatura artistică, 1979. — 94 с.
- Робота над музичним твором. Кишинів: Кишинівський державний університет, 1987.
- Робота над поліфонічними творами в класі фортепіано дитячих музичних шкіл. Кишинів: Державна бібліотека ім. Н. К. Крупської, 1987.
- Драматургічна роль виконавських засобів в інтерпретації «Новели» В. Загорського для фортепіано. Кишинів: Штиинца, 1991.
- Людмила Ваверко і її учні: Статті, документи, спогади. Під редакцією Вікторії Мельник. Кишинів: Pontos, 2017. — 392 с.[4]
Література ред.
- С. Пожар. До таїнств піанізму: Уроки життя і творчості Людмили Ваверко. Кишинів: Центральна друкарня, 1999.
- В. Стоянова. «Школа ім. Столярського визначила моє життя». Із інтерв'ю з Людмилою Ваверко. В: Musicus, № 3 (39), 2014.
Примітки ред.
- ↑ Вера Стоянова «С нетерпением ждём успешного конца войны» [Архівовано 19 серпня 2019 у Wayback Machine.]: Переписка Берты Михайловны Рейнгбальд и Изабеллы Ильиничны Ваверко (матери Л. В. Ваверко) в военные годы была опубликована в 2015 году.
- ↑ Вера Стоянова «С нетерпением ждём успешного конца войны»: Письма Б. М. Рейнгбальд (публикация и комментарии) (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 6 березня 2017. Процитовано 5 березня 2017.
- ↑ Елена Гупалова «Людмила Ваверко — редактор-составитель сборников фортепианных миниатюр композиторов Республики Молдова»
- ↑ Людмила Ваверко и её ученики
Посилання ред.
- Інтерв'ю з Л. В. Ваверко до її 80-річчя
- Сімейні спогади дочки педагога — Ірини Столяр (частина I) [недоступне посилання з Июнь 2018]
- Сімейні спогади дочки педагога — Ірини Столяр (частина II) [недоступне посилання з Июнь 2018]