Білогірськ
Білогі́рськ (до 1944 року — Карасубаза́р; крим. Qarasuvbazar) — місто в Україні, адміністративний центр Білогірського району Автономної Республіки Крим. Розташоване в долині річки Біюк-Карасу і її приток — невеликих річок Сарису і Тана-Су за 45 км на схід від Сімферополя (автошлях Р23).
| Білогірськ крим. Qarasuvbazar | |||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| |||||||||
.jpg)
| |||||||||
| Основні дані | |||||||||
| Країна |  Україна
| ||||||||
| Область | Автономна Республіка Крим (окупована й анексована Росією) | ||||||||
| Район | Білогірський район | ||||||||
| Код КОАТУУ: | 0120710100 | ||||||||
| Засноване | 13 ст. | ||||||||
| Колишня назва | Карасубазар | ||||||||
| Статус міста | з 1926 року | ||||||||
| Населення | ▲18 252 (01.01.2014)[1] | ||||||||
| Площа | 5.42 км² | ||||||||
| Густота населення | 3367.53 осіб/км² | ||||||||
| Поштові індекси | 97600-97609 | ||||||||
| Телефонний код | +380-6559 | ||||||||
| Координати | 45°03′26″ пн. ш. 34°36′00″ сх. д. / 45.05722° пн. ш. 34.60000° сх. д. | ||||||||
| Висота над рівнем моря | 189 м | ||||||||
| Водойма | Біюк-Карасу | ||||||||
| Назва мешканців | білогірча́нин білогірча́нка білогірча́ни | ||||||||
| Відстань | |||||||||
| Найближча залізнична станція | Сімферополь | ||||||||
| До станції | 43 км | ||||||||
| До обл./респ. центру | |||||||||
| - фізична | 40 км | ||||||||
| - автошляхами | 45,2 км | ||||||||
| До Києва | |||||||||
| - фізична | 668 км | ||||||||
| - автошляхами | 844 км | ||||||||
| Міська влада | |||||||||
| Рада | Білогірська міська рада | ||||||||
| Адреса | 97600, м. Білогірськ, вул. Луначарського, 13 | ||||||||
| Вебсторінка | Білогірська міськрада | ||||||||
|
| |||||||||
Населення ред.
Населення — 18 тис. осіб, з яких: росіяни — 37 %, кримські татари — 28 %, українці — 24 % та інші.
Є автостанція, яка пов'язує Білогірськ з усіма містами АР Крим.
Назва ред.
Історична назва міста — Карасубазар (змінена після депортації кримських татар радянською владою), у перекладі з кримськотатарської означає «ринок на Карасу». Карасу — невелика річка, на якій розташоване місто. Її назва дослівно перекладається на українську як «чорна вода» (qara — чорний, suv — вода), у тюркських мовах так називають річки, що починаються виступаючими з-під землі джерелами (на відміну від aq suv — білої води — поточної з гірських льодовиків).
Греки називали місто Маврон Кастрон (чорний замок).
Історія ред.
У Криму був головним містом окремого каймаканства. У 15 ст. став значним містом, у кінці 16 ст. за кількістю населення випереджав усі міста півострова. Станом на 1666 рік в місті було 28 мечетей, які описв відомий мандрівник Евлія Челебі.
З 1623 — Карасубазар (у перекладі з кримськотатарської — ринок на чорній воді). Тричі (1624, 1628, 1630) Карасубазар завойовували запорожці. У 1675 на Карасубазар здійснив похід загін запорізьких козаків на чолі з кошовим отаманом Сірком і звільнив тисячу полонених.
У 1736, після того, як російській фельдмаршал Мініх зайняв і спалив ханську столицю Бахчисарай, кримський хан Фетіх Герай переніс столицю в Карасубазар, а з 1737 — місто було зайняте російськими військами під керівництвом генерала Дугласа.
1772 року в місті було підписано Карасубазурський трактат, який формально визначав статус Кримського ханства як незалежної держави.
У 1777 — російський загін під керівництвом О. Суворова, в околицях Карасубазара, переміг османсько-татарські війська.
З 1784 — Карасубазар був центром головного управління Новопрісоєдінєнного краю. З давніх часів це було багатонаціональне місто, до 1770-х рр. значну частину його населення становили вірмени; один з осередків створення вірменських рукописів.
За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 12968 осіб (6603 чоловічої статі та 6365 — жіночої), з яких 2515 — православної віри, 3191 — юдейської, 6330 — магометанської[2]. Наприкінці 19 століття в місті діяло 23 мечеті, але до 1935 року залишилася лише одна мечеть «Йилдирим Джамі», що було свідомою політикою комуністичного режиму з викорінення релігії. Будівельні матеріали залишені від зруйнованих мечетей, каравн-сараїв та тисячу надгробків-памятників в кримськотатрському цвинтарі були використані для будівництвра Тайганського водосховища в 1934-1938 роках.
Економіка ред.
Найбільше підприємство — Білогірський виноробний завод. Діють також філіал ВАТП «Білогірський завод продтоварів» і ВАТП «Білогірський завод добувних матеріалів», КП «Білогірське кар'єроуправління» та інші.
Соціальна сфера ред.
У місті — 4 загальноосвітніх школи, 2 лікувальних установи, поліклініка, Будинок культури, кінотеатр, 2 бібліотеки, музична і дитяча спортивні школи, 2 стадіони. Також є краєзнавчий музей, готель.
Є дві мечеті: Рефат Веліулла Джамі та Сари-Су Алі Джамі.
Пам'ятки ред.
.JPG)
- Найдавніша пам'ятка архітектури — залишки караван-сараю Таш-Хан (45°03′15″ пн. ш. 34°36′16″ сх. д. / 45.05417° пн. ш. 34.60444° сх. д.), зведеного в XV ст.
- Поблизу міста, біля села Біла Скеля (Ак-Кая), розташований дивовижний пам'ятник природи — скеля Ак-Кая.
- Сафарі-парк «Тайган», у якому близько 50 африканських левів вільно живуть на площі більш ніж 30 га. Відвідувачі парку можуть спостерігати левів в умовах природної природи Криму. При цьому відвідувачі знаходяться на безпечних спеціально обладнаних мостах, розташованих над територією з левами. Довжина оглядових мостів над сафарі-парком складає більше 1 км.
На території міста встановлено пам'ятники:
- на честь перемоги російських військ під командуванням Олександра Суворова над османсько-татарськими військами в 1777,
- воїнам і партизанам Другої світової війни,
- на честь тричі Героя Соціалістичної Праці фізика Кирила Щолкіна,
- Герою Радянського Союзу А. Мірошніченку,
- воїнам-афганцям.
Відомі люди ред.
У 1620–1622 роках тут у татарському полоні перебував Богдан Хмельницький.
У Білогорську народились:
- вчений-тюрколог та кримськотатарський поет Бекір Чобан-заде
- адмірал Лазар Серебряков
- Герой Радянського Союзу Олексій Мірошниченко
- співачка Ельзара Баталова
- український контррозвідник Вадим Поярков.
Проживали:
- вірменський композитор Олександр Спендіаров
- вірменський релігійний діяч Гаврило Айвазовський.
Міста-побратими ред.
Галерея ред.
-
Будинок культури в Білогірську -
вул. Луначарського -
річка Біюк-Карасу -
Соборна мечеть Рефат Веліулла Джамі
.jpg)
.jpg)
Примітки ред.
- ↑ Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2015 року (PDF, XLS)
- ↑ Населенные места Российской империи в 500 и более жителей с указанием всего наличного в них населения и числа жителей преобладающих вероисповеданий : по данным первой всеобщей переписи населения 1897 г. / Под ред. Н. А. Тройницкого — С.-Пб. : Типография «Общественная польза»: [паровая типолитография Н. Л. Ныркина], 1905. — С. 1-217. — X, 270, 120 с.(рос. дореф.)
Посилання ред.
- БІЛОГІ́РСЬК [Архівовано 5 травня 2016 у Wayback Machine.] // ЕСУ
- ukrfoto.net(рос.)
Джерела ред.
- Білогірськ — Інформаційно-пізнавальний портал | Кримська область у складі УРСР [Архівовано 29 вересня 2013 у Wayback Machine.] (На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том — Історія міст і сіл Української РСР. Кримська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1970. — 992 с.)
- Подорож невідомим Кримом — Український інститут національної пам'яті — 2020
|
Це незавершена стаття з географії України. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |