Бурлачук Фока Федорович
Фока́ Фе́дорович Бурлачу́к (нар. 22 липня 1914, Сніжна — пом. 25 вересня 1997, Київ) — російський радянський письменник. Член Спілки письменників України від 1982 року. Генерал-майор. Батько психолога Леоніда Бурлачука.
| Фока Федорович Бурлачук | |||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|
 | |||||||
| Народився |
22 липня 1914 Сніжна | ||||||
| Помер |
25 вересня 1997 (83 роки) Київ | ||||||
| Громадянство |
 Україна | ||||||
| Діяльність | письменник, прозаїк | ||||||
| Сфера роботи | творче та професійне письмоd[1] і війська[1] | ||||||
| Alma mater | Військова академія Генерального штабу Збройних Сил Російської Федерації | ||||||
| Мова творів | українська і російська | ||||||
| Членство | Національна спілка письменників України | ||||||
| Діти | Бурлачук Леонід Фокович | ||||||
| Нагороди |
| ||||||
| Премії | премія імені Володимира Короленка | ||||||
|
| |||||||
Біографія ред.
Народився 9 [22] липня 1914 року в селі Сніжна (нині Погребищенського району Вінницької області). Учасник Другої світової війни. 1943 року став членом ВКП(б). 1951 року закінчив Військову академію Генерального штабу. Понад 30 років служив у лавах Радянської армії.
1 листопада 1988 року на звітно-виборних зборах Київської організації Спілки письменників України у своєму виступі зазначив, що в Україні гальмуються процеси перебудови, ініційованої Михайлом Горбачовим, і запропонував створити Народний фронт на її підтримку. Збори ухвалили організувати ініціативну групу, доручили їй підготувати установчі документи майбутньої організації, якою став Народний Рух України [2].
Помер в Києві 25 вересня 1997 року.
Творчість ред.
Друкувався під час війни у фронтових газетах. Писав російською мовою, переважно на історичні теми, беручи за основу архівні документи.
Темі декабристів присвятив повісті:
- «Черниговского полка поручик» (Київ, 1979) — про Івана Сухінова (українською мовою переклав В. Кузьменко);
- «Сожженные мосты» (Київ, 1981);
- «Владимир Раевский» (Москва, 1987; серія «Жизнь замечательных людей»);
- «Белый лебедь» (Київ, 1987).
Інші книги:
- повість «Возвращайтесь, аисты» (Київ, 1978) — про тяжкі випробування, що лягли на плечі народу в роки війни з нацистами;
- збірка оповідань «Нержавеющий клинок» (Київ, 1983), до якої увійшла також повість «Талисман», «Любви последний свет» (Київ, 1993).
Відзнаки ред.
- Нагороджений:
- двома орденами Червоної Зірки (15 травня 1944; 30 квітня 1954);
- орденами Вітчизняної війни І ступеня (6 квітня 1985) і ІІ ступеня (9 червня 1945);
- орденом Трудового Червоного Прапора (22 лютого 1968);
- медаллю «За бойові заслуги» (24 червня 1948)[3].
- Премія імені Володимира Короленка за 1997 рік.
Примітки ред.
- ↑ а б Czech National Authority Database
- ↑ Осадчук Петро. Коли і як починався Рух… [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.]
- ↑ Память народа(рос.)
Література ред.
- Гаєвська Н. М. Бурлачук Фока Федорович // Українська літературна енциклопедія : В 5 т. / редкол.: І. О. Дзеверін (відповід. ред.) та ін. — К. : Голов. ред. УРЕ ім. М. П. Бажана, 1988. — Т. 1 : А—Г. — С. 250—251.
- Подолинний А. М. Бурлачук Фока Федорович // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ, Коорд. бюро Енцикл. Сучас. України НАН України. — К. : Поліграфкнига, 2004. — Т. 3 : Біо — Бя. — 695 с. — ISBN 966-02-2682-9. — С. 622.
- Дмитренко О. «Я вірю в долю…» // Дмитренко О. Політ без приземлення. — К., 1986.
- Райгородецкий Е. Этот своенравный генерал // Радуга. — 1989. — № 10.
- Качкан В. Соната людських доль // Краси нев'януче пелюстя. — К., 1991.
- Дмитренко О. Чи ж добре бути генералом? // Літературна Україна. — 1994. — 4 серпня.