Мдівані Полікарп Гургенович
Буду (Полікарп) Гургенович Мдівані (груз. ბუდუ მდივანი; 1877, Кутаїська губернія, Російська імперія — 10 липня 1937, Тбілісі, Грузинська РСР, СРСР) — грузинський радянський державний і партійний діяч, один з лідерів грузинської опозиції.
Буду Мдівані груз. პოლიკარპე მდივანი | |||
| |||
---|---|---|---|
7 березня — квітень 1922 | |||
Попередник: | Посаду започатковано | ||
Наступник: | Сергій Кавтарадзе | ||
Народження: |
1877 Тифліс, Кавказьке намісництво, Російська імперія | ||
Смерть: |
19 липня 1937 Тбілісі, Грузинська РСР, СРСР | ||
Причина смерті: | вогнепальне поранення | ||
Національність: | грузин | ||
Країна: | Російська імперія→ СРСР | ||
Освіта: | МДУ | ||
Партія: | РСДРП | ||
Діти: | Арчіл | ||
Життєпис
ред.Народився у дворянській родині в Кутаїській губернії.
Освіта
ред.Навчався у Московському університеті, звідки був відрахований за участь у студентських заворушеннях у 1899.
Революційна та політична діяльність
ред.Член РСДРП з 1903. Проводив революційну роботу у Закавказзі. Був активним учасником революції та громадянської війни.
З 1918 до лютого 1919 — член Революційної військової ради 11-ї армії Південного — Каспійсько-Кавказького фронту. З 1919 до березня 1920 обіймав посаду начальника політичного відділу 10-ї армії.
У 1920-1921 очолював КП(б) Грузії, член Кавказького бюро ЦК РКП(б).
З 19 лютого до травня 1921 — повноважний представник РРФСР у Туреччині.
У липні 1921 — лютому 1922 обіймав пост голови Революційного комітету Грузії, голови Союзної ради Закавказзя. Навесні 1922 очолював Раду народних комісарів Грузії. 12 березня-13 грудня 1922 — голова Союзної ради ЗРФСР та член Президії ЦК КП(б) Грузії.
З 1922 був одним з лідерів грузинської опозиції, яку підтримав Ленін. Та яка виступала проти сталінської «автономізації»[1]; 1923 року приєднався до «лівої опозиції»[2].
У 1923—1924 був членом Головного концесійного комітету СРСР, з 1924 переведений торговим представником Радянського Союзу у Франції. 1928 був звідти відкликаний за належність до опозиції та усунутий від усіх посад, виключений з партії та засланий на 3 роки до Сибіру[2]. У 1929 заслання було замінено на 3 роки позбавлення волі[3].
У 1931 після подання заяви про відхід від опозиції був відновлений у ВКП(б), призначений головою Ради народного господарства й народним комісаром легкої промисловості Грузинської РСР. Також до червня 1936 року обіймав посаду першого заступника голови Ради народних комісарів Грузії.
Арешт та страта
ред.У 1936 був заарештований як учасник «троцькістського шпигунсько-шкідницького центру». 9 липня 1937 Верховний суд Грузії в одноденному закритому засіданні розглянув справу семи підсудних — відомих грузинських партійних працівників та засудив їх до вищої міри покарання[2]. Розстріляний наступного дня.
Примітки
ред.- ↑ В. З. Роговин. Была ли альтернатива? «Троцкизм». Взгляд через годы [Архівовано 28 квітня 2014 у Wayback Machine.](рос.)
- ↑ а б в В. З. Роговин. Партия расстрелянных [Архівовано 6 серпня 2017 у Wayback Machine.](рос.)
- ↑ Меморіал. Архів оригіналу за 13 червня 2014. Процитовано 27 квітня 2014.
Література
ред.- Орлов А. Тайная история сталинских преступлений.- СПб,1991 (рос.)
- Торчинов В. А., Леонтюк А. М. Вокруг сталина: историко-биографический справочник.- СПб,2000. (рос.)
- 1000 біографій. 2000. [Архівовано 28 квітня 2014 у Wayback Machine.]