Вікіпедія

Будичани

село в Україні, в Чуднівській міській територіальній громаді Житомирського району Житомирської області

Будича́ни (до 1946 року — Сербинівка) — село в Україні, у Чуднівській міській територіальній громаді Житомирського району Житомирської області. Кількість населення становить 964 особи (2001). У 1923—2018 роках — адміністративний центр колишньої Будичанської сільської ради.

село Будичани
Країна Україна Україна
Область Житомирська область
Район Житомирський район
Громада Чуднівська міська громада
Код КАТОТТГ UA18040610060073447
Облікова картка с. Будичани 
Основні дані
Колишня назва Сербинівка
Населення 964 (2001)
Площа 3,012 км²
Густота населення 234,1 осіб/км²
Поштовий індекс 13213
Географічні дані
Географічні координати 50°05′10″ пн. ш. 28°03′41″ сх. д.H G O
Середня висота
над рівнем моря 		256 м
Водойми р. Будичина
Найближча залізнична станція Чуднів-Волинський
Відстань до
залізничної станції 		12 км
Місцева влада
Адреса ради вул. Героїв Майдану, 104, м. Чуднів, Житомирський р-н., Житомирська обл., 13201
Староста Каранюк Микола Васильович
Карта
Будичани. Карта розташування: Україна
Будичани
Будичани
Будичани. Карта розташування: Житомирська область
Будичани
Будичани
Мапа
Мапа

CMNS: Будичани у Вікісховищі

Загальна інформація ред.

Розташоване за 4 км від Чуднова та 12 км від найближчої залізничної станції Чуднів-Волинський. Неподалік села знайдено знаряддя праці часів неоліту[1].

Населення ред.

В середині 19 століття парафія налічувала 1 362 вірян, дворів — 172,5[2]. Станом на 1885 рік в селі мешкало 1 201 осіб, налічувалося 114 дворових господарств[3].

За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 1446 осіб (691 чоловічої статі та 755 — жіночої), з яких 1417 — православної віри[4].

На початку 20 століття — 119 дворів та 1 462 мешканці[5], у 1906 році — 1 628 жителів, дворів — 341[6], у 1923 році — 517 дворів та 2 141 мешканець[7].

Відповідно до перепису населення СРСР 17 грудня 1926 року, чисельність населення становила 2 226 осіб, з них 1 086 чоловіків та 1 140 жінок; етнічний склад: українців — 2 220, росіян — 1, поляків — 5. Кількість домогосподарств — 505, з них, неселянського типу — 3[8].

Станом на 1972 рік кількість населення становила 1 663 особи, дворів — 504[1].

Відповідно до результатів перепису населення СРСР, кількість населення, станом на 12 січня 1989 року, становила 1 240 осіб. Станом на 5 грудня 2001 року, відповідно до перепису населення України, кількість мешканців села становила 964 особи[9].

Історія ред.

Час заснування — невідомий[8]. У 1628 році належало до забезпечення чуднівського священника, який платив з 10 димів та 12 городів[5]. Згадується в люстрації Житомирського замку 1754 року, як село, що належало київській капітулі, сплачувало 6 злотих і 7,5 грошів до замку та 25 злотих — до скарбу[10].

В середині 19 століття — Сербинівка, село Чуднівської волості Житомирського повіту Волинської губернії, на річці, за 60 верст від Житомира, 4 версти від Чуднова, де розміщувалася найближча поштова станція та 7 верст від найближчої залізничної станції Вільшанка. З 1843 року функціонувало народне училище. Великі землевласники — спадкоємці генерала Порицького, православні. Дерев'яну церкву збудовано 1803 року, за кошти вірян. При церкві біля 62 десятин переважно глинистої землі. Сусідні парафії — Дідківці (5 верст), Стовпів (3 версти) та в містечку Чуднів (4 версти). На кладовищі була дерев'яна каплиця[2].

Станом на 1885 рік — Сербинівка, колишнє власницьке сільце Чуднівської волості Житомирського повіту Волинська губернії, біля безіменної річки, були церковна парафія, капличка, 2 заїзди, школа[3].

На початку 20 століття — село Чуднівської волості Житомирського повіту, на річці без назви, за 53 версти від Житомира, 4 версти від Чуднова, де була найближча поштова станція. Найближча залізнична станція (Вільшанка) за 7 верст. Належало спадкоємцям генерала Порицького[5].

У 1906 році — село Чуднівської волості (3-го стану) Житомирського повіту Волинської губернії. Відстань до губернського та повітового центру, м. Житомир, становила 58 верст, до волосного центру, міст. Чуднів — 5 верст. Найближче поштово-телеграфне відділення розташовувалося в Чуднові[6].

У березні 1921 року, в складі волості, включене до новоствореного Полонського повіту Волинської губернії. У 1923 році увійшло до складу новоствореної Сербинівської сільської ради, котра, 7 березня 1923 року, включена до складу новоутвореного Чуднівського району Житомирської округи; адміністративний центр ради[11]. Відстань до районного центру, міст. Чуднів, становила 4 версти[7].

17 червня 1925 року Чуднівський район передано до складу Бердичівської округи[11]. Відстань від населеного пункту до районного центру, міст. Чуднів, становила 5 верст, окружного центру, м. Бердичів — 36 верст, до найближчої залізничної станції (Чуднів) — 7 верст[8].

На фронтах Другої світової війни воювали 493 селян, з них 235 загинули, 252 нагороджені орденами та медалями. На їх честь в селі споруджено пам'ятник[1].

7 червня 1946 року, відповідно до указу Президії Верховної ради Української РСР «Про збереження історичних найменувань та уточнення і впорядкування існуючих назв сільрад і населених пунктів Житомирської області», село отримало назву Будичани, сільську раду перейменовано на Будичанську[11].

В радянські часи розміщувалася центральна садиба колгоспу, котрий обробляв 4 101 га землі, з них 3 062 га — рілля. Господарство спеціалізувалося на птахівництві, вирощувало зернові культури та цукрові буряки. В селі були середня школа, будинок культури, дві бібліотеки, фельдшерсько-акушерський пункт, дитячі ясла, відділення зв'язку, ощадкаса, комбінат побутового обслуговування[1].

30 грудня 1962 року, в складі сільської ради, увійшло до Бердичівського району, 4 січня 1965 року — до складу Дзержинського району, 8 грудня 1966 року — до складу відновленого Чуднівського району Житомирської області[11].

11 липня 2018 року включене до складу новоствореної Чуднівської міської територіальної громади Чуднівського району Житомирської області[12]. Від 19 липня 2020 року, разом з громадою, в складі новоствореного Житомирського району Житомирської області[13].

Відомі люди ред.

  • Цапун Раїса Володимирівна (нар. 1960) — педагог, фольклорист, етнограф, збирачка та виконавиця народних пісень, автор публікацій із традиційної культури.

Примітки ред.

  1. ↑ а б в г Історія міст і сіл Української РСР. Будичани, Чуднівський район, Житомирська область. Історія міст і сіл Української РСР. Процитовано 10 грудня 2022.
  2. ↑ а б Н. Теодорович. Историко-статистическое описание церквей и приходов Волынской епархии. Том I. Уезды Житомирский, Новоград-Волынский и Овручский (PDF) (російська) . Почаїв: Типографія Почаєво-Успенської лаври, 1888. с. 127. Процитовано 10 грудня 2022.
  3. ↑ а б Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По даннымъ обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутреннихъ Дѣлъ, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпускъ III. Губерніи Малороссійскія и Юго-Западныя / Составилъ старшій редактор В. В. Зверинскій — СанктПетербургъ, 1885. — С. 207. (рос. дореф.)
  4. ↑ Населенные места Российской империи в 500 и более жителей с указанием всего наличного в них населения и числа жителей преобладающих вероисповеданий : по данным первой всеобщей переписи населения 1897 г. / Под ред. Н. А. Тройницкого — С.-Пб. : Типография «Общественная польза»: [паровая типолитография Н. Л. Ныркина], 1905. — X, 270, 120 с.(рос. дореф.)
  5. ↑ а б в 1.) Serbinówka // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1902. — Т. XV, cz. 2. — S. 576. (пол.)
  6. ↑ а б Список населенных мест Волынской губернии (PDF). Інститут історії України НАН України (російська) . Житомир:Волинська губернська типографія, 1906. с. 20. Архів оригіналу (PDF) за 14 грудня 2017. Процитовано 11 грудня 2022.
  7. ↑ а б Материалы по административно-территориальному делению Волынской губернии 1923 года (PDF). Інститут історії України НАН України (російська) . Житомир: Волинський губернський відділ управління. 1923. с. 153. Архів оригіналу (PDF) за 5 жовтня 2021. Процитовано 11 грудня 2022.
  8. ↑ а б в Список населених пунктів Бердичівської округи (Попередні дані Всесоюзного перепису населення 17-XII 1926 р.) (PDF). Інститут історії України НАН України. Бердичів, 1927. с. 124-125. Архів оригіналу (PDF) за 21 листопада 2021. Процитовано 11 грудня 2022.
  9. ↑ Населення Житомирської області. pop-stat.mashke.org. Архів оригіналу за 4 вересня 2021 року. Процитовано 11 грудня 2022.
  10. ↑ К. Жеменецький. Тариф подимного податку Київського воєводства 1754 року (PDF) (польська) . Біла Церква: Олександр Пшонківський, 2015. с. 128. Процитовано 10 грудня 2022.
  11. ↑ а б в г Упоряд. Р.А. Кондратюк, Д.Я. Самолюк, Б.Ш. Табачник. Довідник: офіційне видання. Адміністративно-територіальний устрій Житомирщини 1795-2006 роки. Інститут історії України НАН України (українська) . Житомир: «Волинь», 2007. с. 8, 214, 524, 546. Архів оригіналу (PDF) за 8 жовтня 2021. Процитовано 11 грудня 2022.
  12. ↑ Картка постанови. Офіційний портал Верховної Ради України. Архів оригіналу за 2 січня 2022. Процитовано 2 січня 2022.
  13. ↑ Про утворення та ліквідацію районів. Голос України. Архів оригіналу за 9 липня 2021. Процитовано 11 грудня 2022.

Посилання ред.

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Будичани&oldid=39026737