Вікіпедія

Будинок національних творчих колективів України

Буди́нок націона́льних тво́рчих колекти́вів України розташований на бульварі Тараса Шевченка, 50-52. Фасад декорований художньою керамікою Ольги Рапай-Маркіш.

Будинок національних творчих колективів України
Килимово-орнаментальні композиції Ольги Рапай на фасаді будинку
Країна  Україна
Розташування Бульвар Тараса Шевченка, 50-52
50°26′46″ пн. ш. 30°29′54″ сх. д. / 50.44625000002777426° пн. ш. 30.49852777780577995° сх. д. / 50.44625000002777426; 30.49852777780577995Координати: 50°26′46″ пн. ш. 30°29′54″ сх. д. / 50.44625000002777426° пн. ш. 30.49852777780577995° сх. д. / 50.44625000002777426; 30.49852777780577995
Місце діяльності Україна Україна
Мапа

Історія ред.

Будівля зведена у 1980-х роках.

1987 оздоблена панно у народному стилі.

У травні 2003 року завершено реконструкцію будинку.

Установи й організації ред.

У приміщенні будинку розміщені адміністрації Академічної капели «Думка», хору ім. Г. Верьовки, капели бандуристів, Національного оркестру народних інструментів, Інституту культурології НАМУ, Укрдержконцерт.

Панно Ольги Рапай ред.

 
Казкові персонажі. Фрагмент панно
Ольга Рапай-Маркіш.
Панно на Будинку
національних творчих колективів України, 1987
майоліка, художня кераміка.
Київ, Бульвар Тараса Шевченка, 50-52

Над оздобленням Будинку національних творчих колективів України працювали художниця Ольга Рапай і скульптор Олександр Думчев.

У цілому Київ прикрашало близько 15 великих робіт О.Рапай. У них простежувався мотив переосмислення народної культури, казок, легенд і бувальщин.[1]

Розтлумачив походження образів у творах художниці Юрій Щербак:

«Вони народжені у тих самих незрозумілих і мудрих глибинах українського фольклору, що й петриківські квіти, приймаченківські птахи й залізняківські шалені скакуни. Зелений лев із роззявленою пащекою наче зійшов із старокиївських фресок, маски лісовиків, чаклунів та веселої бісівської нечисті мовби побували на середньовічному карнавалі, у призабутих козацьких містечках з їх тривожним бурхливим життям».[2]

О. Рапай, серед друзів якої були Георгій Якутович, Григорій Гавриленко, Олександр Губарев, Сергій Параджанов, захоплювалась українським мистецтвом і народними мотивами. Їй були близькі українські мисткині Марія Примаченко, Ганна Собачко, Марфа Тимченко.[3]

Ольга Рапай, переживши добу радянського терору, арешт своєї матері, перекладачки і фахівчині з української діалектики Зінаїди Йоффе, розстріл батька, єврейського поета Переца Маркіша, вітчима, українського мовознавця Бориса Ткаченка і власне заслання, знайшла притулок у творчості.[4][5]

Ізабелла Хруслінська зазначає:

«Звернення до народних мотивів не є самоціллю її мистецтва. Визначальним у її творчості є створення з усіх цих елементів [народного мистецтва] власного світу. Цей світ заперечує існування в її житті, житті близьких їй людей і довкола неї того, що було трагічним, важким, страшним».[3]

Панно на Будинку національних творчих колективів України, один із найостанніших творів київської монументалістики 1960-1980-х років, Ольга Рапай створила 1987 року.

Загальна площа керамічної композиції на першому поверсі становить понад 300 м² (252 плитки завдовжки і 8 заввишки). Верхню частину прикрашають три панно, кожне з яких має 19 плиток завдовжки і 21 заввишки.

На рівні п'ятого і шостого поверхів розміщені три килимово-орнаментальні композиції із райськими квітами і птахами. Райські квіти, за спогадами художниці, вийшли зі спогадів дитинства:

«Пам'ятаю таке переживання дитинства, коли я була у своєї української подруги,… я любила бувати там, тому що на дверях, що ведуть із однієї хати через сіни в іншу, зверху олійними фарбами були намальовані квіти. Як у мене».[6]

Перший поверх оперізує яскрава фризова композиція. На ній казкові галявини й гаї із звірами, райськими птахами і лебедями переплітаються з урочистими сценами українського весільного обряду.

За визначенням мистецтвознавців, «у цьому панно проявилися щира любов Ольги Рапай до народної культури і її традицій. Її захоплене сприйняття краси навколишнього світу сприймається як гімн народної творчості».[7]

  • Фрагменти панно
  •  
    Казкові птахи
  •  
    Квітка-Сонце
  •  
    Пташки

Примітки ред.

  1. ↑ Райська птаха Ольги Рапай-Маркіш, 2018, с. 47.
  2. ↑ Од кореня народного мистецтва, 1969.
  3. ↑ а б Портрет Ольги Рапай-Маркиш, 2008, с. 55.
  4. ↑ Портрет Ольги Рапай-Маркиш, 2008, с. 54.
  5. ↑ Спогади Катерини Рапай, 2018, с. 350.
  6. ↑ Райська птаха Ольги Рапай-Маркіш, 2018, с. 46.
  7. ↑ Казкове місто Ольги Рапай, 2015, с. 68.

Джерела ред.

  • Берлянд І. (редактор-упорядник). Ольга Рапай-Маркіш: Життя і Творчість. — К. : Дух і Літера, 2018. — 150 с.
  • Дем’ян Валентина. Райська птаха Ольги Рапай-Маркіш в сучасному місті / Мистецтво на зламі: кризові моменти поступу. — 2019. — С. 46-47.[недоступне посилання]
  • Дем’ян В. (2018). Райська птаха Ольги Рапай-Маркіш.
  • Корусь О. Сказочный город. Монументально-декоративная керамика Ольги Рапай // Антиквар. — 2015. — № 11-12.
  • Ольга Рапай. Дух і Літера. 2007. Архів оригіналу за 11 березня 2022.
  • Рапай Катерина. Подвійна експозиція // Єгупець. — 2018. — № 27. — С. 346-444.
  • Хруслінська Ізабелла. Портрет Ольги Рапай-Маркиш, українсько-єврейського скульптора // Український журнал. — 2008. — № 9 (38). — С. 54-55.
  • Щербак Юрій. Од кореня народного мистецтва // Літературна Україна. — 1969.

Посилання ред.

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Будинок_національних_творчих_колективів_України&oldid=40231309