Будинок купця Немеця (Кременчук)

**Будинок купця Немеця**
Будинок купця Немеця
	Будинок у 2011 році
	49°04′25″ пн. ш. 33°24′58″ сх. д. / 49.073694° пн. ш. 33.416139° сх. д.Координати: 49°04′25″ пн. ш. 33°24′58″ сх. д. / 49.073694° пн. ш. 33.416139° сх. д.
Країна	Україна
Розташування	Кременчук
Дата закінчення спорудження	1901
Адреса	вулиця 1905 року, 23
	Будинок купця Немеця Будинок купця Немеця (Україна)
	Будинок купця Немеця у Вікісховищі

Будинок купця Немеця — історична будівля початку XX століття у місті Кременчук (Полтавська область, Україна). Будівля є пам'ятником архітектури міста, нині у ньому розташовується шкірно-венерологічний диспансер.

Історія ред.

У 1878 році кременчуцький промисловець Ісаак Гершкович Немець побудував на Веселій вулиці (нині — вулиця 1905 року) паровий млин, який згодом перетворився на найбільше у місті борошномельне товариство «І. Немець і Сини». Тут на початку XX століття серед перших у галузі було побудовано шестиповерховий паровий млин високого помелу, заснований на вертикальній технології. Товариство виробляло борошна на 1,5 млн рублів на рік, в основному продукція відправлялася по Дніпру до Вітебської губернії (нині — Білорусь). На млині працювало близько 100 осіб. Пізніше на базі товариства виникло «Південно-Російське борошномельної і лісопильної справи акціонерне товариство», у якому було зайнято понад 200 робочих^[1]. Окрім промисловості, Немеці також володіли Катерининським театром, який розміщувався на нинішній вулиці Гагаріна^[2].

У 1901 році поряд з млином на вулиці Веселій побудовано особняк одного з синів, Б. Немеця, прикрашений чавунним мереживом^[1]. Повз будинок по вулиці Веселій проходив третій маршрут Кременчуцького трамваю, згодом скасований у роки радянсько-німецької війна^[3]. У радянські роки млин Немеця перетворено в державний і включено в трест «Союзхліб». За кількістю робочих, обсягами зерна, що переробляється і виробленою продукцією млин посідав перше місце по Україні, переробляючи щодоби 12 тис. пудів пшениці і 6 тис. пудів жита. Після жовтневої революції 1917 року було націоналізоване підприємство, а невдовзі і будинок. Про долю колишніх власників відомостей нема. У Книзі Пам’яті України (том 6, Полтава, 1998) записані шестеро кременчужан із прізвищем Німець, які загинули на фронтах Другої світової війни, але чи мали вони відношення до згадуваної родини – невідомо. Після повені 1931 року, яка сприяло поширенню туберкульозу, у відремонтованому будинку Немеця відкритий дитячий нічний санаторій на 40 ліжок^[1].

Особняк уцілів під час Другої світової війни, коли була знищена велика частина міської забудови. У ньому розмістили шкірно-венерологічний диспансер^[1]. Станом на 2016 рік, будівлю включено до списку пам'ятників архітектури Кременчука^[4].

Опис ред.

Будівля прямокутна, витягнута в глибину від червоної лінії забудови вулиці (головний фасад удвічі коротший від бокових фасадів).

На головному фасаді чотири віконних прорізи і вхідні двері, зміщені вліво. Дверний проріз відзначений стовпами з декором. Стіна увінчана складно профільованим карнизом, фризом і декоративно оформленим аттиком. Вздовж парапету покрівлі йде фігурна чавунна решітка.

Над головним входом улаштований двосхилий піддашок на металевих кронштейнах. За бажанням господаря, в центрі піддашка в металеве коване мереживо вплетені його ініціали російською мовою «БИН» (Беня Исаакович Немец) та дата спорудження «1901», які читаються дуже добре.

Будівля цегляна, потинькована, пофарбована. Фундамент бутовий.

Галерея ред.

Ґанок
Зовнішнє оздоблення

Див. також ред.

Пам'ятки архітектури Кременчука

Література ред.

Лушакова А. Н., Евселевский Л. И. «Улицами старого Кременчуга», 2001 год.
Лушакова А.М. Малі архітектурні форми в забудові Кременчука. Сторінка Кременчуцького краєзнавчого музею на Фейсбук, 2020 р.
Адрес-календарь и справочная книжка по Полтавской губернии на 1910 год.
Адрес-календарь и справочная книжка по Полтавской губернии на 1913 год.
Розпорядження Полтавської обласної державної адміністрації від 16.07.2021 № 529.

Примітки ред.

↑ ^а ^б ^в ^г Лушакова А.Н., Евселевский Л.И. Промышленник И. Немец в Кременчуге (рос.). okrain.net.ua. Архів оригіналу за 28 лютого 2020. Процитовано 30 квітня 2017.
↑ Кобзар В.В. Культурне життя провінційного міста Кременчук (кінець 19 – початок 20 ст.) (рос.). okrain.net.ua. Архів оригіналу за 18 грудня 2017. Процитовано 5 жовтня 2017.
↑ Тархов С.А., Козлов К.П., Оландер А. Энциклопедический путеводитель «Электротранспорт Украины». — Варто, 2011.
↑ ПЕРЕЛІК ОБ’ЄКТІВ КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ МІСТА КРЕМЕНЧУКА. Официальный портал Кременчугского городского совета и исполнительного комитета. Кременчугский городской совет. 2016.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)

[:0-1] а ^б ^в ^г Лушакова А.Н., Евселевский Л.И. Промышленник И. Немец в Кременчуге (рос.). okrain.net.ua. Архів оригіналу за 28 лютого 2020. Процитовано 30 квітня 2017.

[2] Кобзар В.В. Культурне життя провінційного міста Кременчук (кінець 19 – початок 20 ст.) (рос.). okrain.net.ua. Архів оригіналу за 18 грудня 2017. Процитовано 5 жовтня 2017.

[:8-3] Тархов С.А., Козлов К.П., Оландер А. Энциклопедический путеводитель «Электротранспорт Украины». — Варто, 2011.

[4] ПЕРЕЛІК ОБ’ЄКТІВ КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ МІСТА КРЕМЕНЧУКА. Официальный портал Кременчугского городского совета и исполнительного комитета. Кременчугский городской совет. 2016.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)

[1]

[2]

[3]

[4]