Боснійський стиль в архітектурі
Боснійський стиль в архітектурі розвинувся на початку XX століття на основі традиційної архітектури Віденського сецесіону у поєднанні з місцевими боснійськими традиціями.
Він багато в чому схожий зі скандинавським національним романтизмом[1]. Боснійський стиль розвивали представники молодого покоління архітекторів, такі як чех Йосип Поспішил, словенець Рудольф Тьонніс і австрієць Ернст Ліхтблау, які навчалися мистецтву в Академії мистецтв у Відні у Карла фон Газенауера й Отто Вагнера. Однак цей стиль був визначений головним архітектором Сараєво Йосипом Ванцашем, під керівництвом якого і працювали багато з цих молодих архітекторів[2].
Хоча боснійський стиль і хвалили за його чутливість до місцевих традицій і духу, дослідники Гунцбергер-Макас і Дамлянович-Конлі стверджували, що він ґрунтувався на ісламському компоненті боснійської народної архітектури, часто черпаючи натхнення в історії, а не в сучасності. Таким чином, на їхню думку, перехід від неомавританського до боснійського стилю був «заміною одного історицистського колажу іншим», коли панісламські мотиви заміщалися загальнонародними, двозначно пов'язуючи Османську архітектуру з сучасною і помилково видаючи ці мотиви за виключно боснійські, в той час як вони зустрічалися на всіх османських територіях на Балканах. Тому боснійський стиль, за словами авторів, «найкраще сприймати як частину національного романтизму», хоча архітектори, які працювали в цьому стилі, не походили з нації, яку вони прагнули представляти. Оскільки він все ще концентрувався на своїх відмінностях від Західної та Центральної Європи боснійський стиль був не менш орієнталістський, ніж неомавританський.
Розвиток боснійського стилю ред.
Під час свого правління в Боснії австро-угорська влада прагнула нав'язати та відтворити європейські стилі в архітектурі цієї країни, тим самим позначивши сенс своєї місії там. Спочатку робилися спроби впровадити історичні стилі, властиві самим представницьким будівлям другої половини XIX століття у Відні. У Боснії було побудовано занадто багато будівель в іноземних стилях, в першу чергу в стилі історизму, при цьому народні боснійські методи будівництва будівель ігнорувалися або використовувалися вкрай мало.
Зіткнувшись з багатонаціональною структурою населення Боснії і Герцеговини, австрійська влада усвідомила необхідність враховування політичної складової при виборі одного з історичних стилів. Для будівництва в районах, де переважно проживали босняки, архітектори дотримувалися неомавританського стилю. Згодом виявилося, що цей стиль не підходить, як і інші, тому що він з'явився не в результаті розвитку архітектурної думки і практики на основі місцевої архітектурної спадщини.
На рубежі XIX—XX століть серед архітекторів та інженерів виникло бажання створити істинно боснійський стиль[3].
Література ред.
- Alija Bejtić — Ulice i trgovi Sarajeva. Sarajevo: Muzej grada Sarajeva 1973. Godine
- Borislav Spasojević — Arhitektura stambenih palata austrougarskog perioda u Sarajevu. Sarajevo: Svjetlost, 1988.
- Nedžad Kurto — Sarajevo 1492—1992, Oko, Sarajevo.
- Jela Božić, — Arhitekt Josip pl. Vancaš, Značaj i doprinos arhitekturi Sarajeva u periodu austrougarske uprave, doktorska disertacija, Sarajevo, 1989.
- Ibrahim, Krzović (1987). Arhitektura Bosne i Hercegovine 1878-1918. Umjetnicka galerija, 1987.
Примітки ред.
- ↑ About Art Nouveau. Архів оригіналу за 8 листопада 2020. Процитовано 31 травня 2022.
- ↑ Emily Gunzburger Makas, Tanja Damljanovic Conley (eds.) Capital Cities in the Aftermath of Empires Архівна копія на сайті Wayback Machine.
- ↑ Gorčin Dizdar: Secesija i 'bosanski slog' – bosanski stil u arhitekturi. Fondacija Mak Dizdar, objavljeno 07/12/2008. Архів оригіналу за 3 січня 2017. Процитовано 31 мая 2022.