Богун Оникій Тимофійович
Они́кій Тимофі́йович Богун (8 квітня 1879 — 7 вересня 1937) — український військовий, громадсько-політичний діяч, адміністративний старшина Армії УНР.
| Оникій Тимофійович Богун | ||||
|---|---|---|---|---|
| Адміністративний старшина | ||||
 Богун Оникій Тимофійович | ||||
| Загальна інформація | ||||
| Народження |
8 квітня 1879 с. Білоусівка, Лохвицького повіту Полтавської губернії | |||
| Смерть |
7 вересня 1937 (58 років) Острог | |||
| Громадянство |
.svg){kind=small} УНР | |||
| Alma Mater | ХНУ імені В. Н. Каразіна | |||
| Військова служба | ||||
| Приналежність |
УНР | |||
| Війни / битви | ||||
| Нагороди та відзнаки | ||||
| ||||
Життєпис ред.
Народився 8 квітня 1879 року в селі Білоусівка, Лохвицького повіту Полтавської губернії (нині — Чорнухинський район Полтавської області). За родинною легендою, рід походить від видатного козацького полковника Івана Богуна[1].
У 1894 закінчив школу. В 1908—1909 навчався Харківському університеті, але був відрахований через політичні мотиви[2].
У 1905 році брав учать в організації товариства «самостійників» у Чорнухах на Полтавщині та Золотоноші Черкаської області[1].
У 1906 році був арештований, як український націоналіст та ув'язнений на 11 місяців до Переяславської тюрми, після цього був висланий з Полтавщини та отримав заборону мешкати у Полтавській губернії.
Працював у земельних управах Харкова та Катеринослава. В 1910 році займався організацією сільськогосподарської виставки в Катеринославі та в 1913 році Всеросійської сільськогосподарської, фабрично-заводської, торгово-промислової й науково-художньої виставки в Києві[3].
16 квітня 1916 р. у Києві був мобілізований у Російську армію, а 18 квітня 1916 р. одержав призначений на посаду начальника технічного загону при штабі 8-ї армії Південно-Західного фронту.
У жовтні 1916 року Оникія Богуна перевели в 11-ту армію Південно-Західного фронту, яка дислокувалася в Тернополі та Збаражі.
У березні 1917 року після подій Лютневої революції в Петрограді, в результаті якої Микола II зрікся престолу, О.Богун організував українську військову та цивільну національні ради, а також був організатором селянського з'їзду у Збаражі.
У липні 1917 року загін, яким командував Оникій Богун, підняв жовто-блакитний прапор та був перейменований в Український технічний загін 40-го корпусу 9-ї армії Південно-Західного фронту.
8 лютого 1918 року О.Богун вступив звичайним стрільцем у 4-у сотню 2-го Запорізького піхотного куреня (командир — Петро Болбочан), у якому з 19 лютого 1918 року, отримує посаду господарника штабу куреня (до серпня 1918 року).
Сподвижник Симона Петлюри, учасник Першого та Другого зимових походів Армії Української Народної Республіки. У 1921 за наказом генерала-хорунжого армії УНР Юрія Тютюнника Оникія Богуна було уповноважено виступати старшиною із поважних доручень у військових і державних справах.
Брав участь у підготовці Четвертого Універсалу Української Центральної Ради, яким 22 січня 1918 року було проголошено незалежність Української Народної Республіки та Акту Злуки — урочистого проголошення 22 січня 1919 року універсалу про об'єднання УНР і ЗУНР у соборну Україну. Займався організацією агітаційної справи на теренах УНР щодо скликання Трудового конгресу України — вищого тимчасового законодавчого органу УНР, з'їзд якого проходив у Києві 23-28 січня 1919 року[2].
У серпні-вересні 1921 року він з розвідувальною метою обійшов Правобережжя України і склав детальний звіт про тогочасну ситуацію на українських землях.
14 вересня 1921 р. він прибув до Головного Повстанчого штабу і доповів, що в Україні більшовики проводять масову ліквідацію повстанських організацій[4].
Брав участь у бою під Малими Міньками, де був поранений. З 1921 до 1927 — перебував у таборі інтернованих вояків Армії УНР у Каліші (Польща)[5]. Працював з урядовцем Степаном Кость-Костенком[6]
З 1927 року проживав як військовий інвалід у місті Острозі Волинського воєводства. Займався громадською та культурно-просвітницькою роботою, зокрема у волинській «Просвіті». В Державному архіві Рівненської області зберігаються спогади та листи Оникія Богуна про історичні події Другого зимового походу Армії УНР.
Помер 7 вересня 1937 року, похований 9 вересня 1937 року в Острозі[7][8].
Родина ред.
Батько — потомствений козак (з родини виборних козаків) Тимофій Олександрович Богун, — народився с. Білоусівка, Лохвицького повіту, Полтавської губернії (нар. 1847 — пом. 5 листопада 1907)[9]. Мати — потомствена козачка Марія Романівна Богун (Ярмоленкова) (нар. 1836 року народження — пом. 7 січня 1901)[10].
Дружина — козачка Тетяна Іванівна Богун (Орішечко) (нар. 1880 — пом. 22 квітня 1959 року).
Діти:
Син — козак Іван Оникійович Богун (нар. 5 січня 1902 р.н. — пом. 19 січня 1974).
Син — козак Григорій Оникійович Богун (нар. 8 червня 1906 — пом. 1961).
Донька — козачка Анастасія Оникіївна (Олексіївна) Богун (Житенко) (нар. 30 грудня 1903 — пом. 30 грудня 1995).
Донька — козачка Луня (Леоніда) Оникіївна (Олексіївна) Богун (Тарановська) (нар. 1908 — пом. 21 січня 2001).
Родина залишилися на території Полтавщини і зазнала репресій з боку радянської влади (син Іван був засуджений[11] за те, що отримав від батька листа з території тогочасної Польщі).
Нагороди ред.
- Орден Святого Володимира 3-го ступеня з мечами.
- Хрест Симона Петлюри[12].
- Орден Залізний хрест за номером 264 (21березеня1921)[2].
Примітки ред.
- ↑ а б Чорнушанка Людмила Богун розвивала козацтво на Донбасі. Події та коментарі. Архів оригіналу за 2 січня 2017. Процитовано 10 січня 2017.
- ↑ а б в Листи та щоденники Оникія Богуна. Державний архів Рівненської області
- ↑ редкол. тому (співгол. М. М. Дра - ганчук, співгол. О. В. Муляренко, відп. секр. А. А. Жив’юк та ін.); кер. кол. упоряд. А. А. Жив’юк (2017). Реабілітовані історією. Рівненська область. Том 7 (PDF) (українська) . Київ-Рівне. с. Том 7. ISBN 978-617-515-253-9. Архів оригіналу (PDF) за 11 січня 2020. Процитовано 26 січня 2018.
- ↑ http://istvolyn.info/index.php?option=com_content&task=view&id=1878. istvolyn.info. Архів оригіналу за 9 березня 2017. Процитовано 10 січня 2017.
- ↑ Давидюк, Руслана (2014). З поляками за Україну: Наддніпрянська еміграція в суспільно - політичному житті міжвоєнної Волині. Монографічне видання. Рівне: ПП ДМ. с. 176.
- ↑ Перші визвольні змагання 1914-1924 рр. pvz.in.ua. Архів оригіналу за 9 липня 2021. Процитовано 7 липня 2021.
- ↑ Державний архів Рівненської області, ф. Р-740, оп. 9, спр. 195 (Метрична книга Свято-Богоявленської церкви, Здолбунівський повіт, м. Острог), 1935—1937 рр., 212 арк. Запис розміщено на арк. 203 зв — 204.
- ↑ Оникій Богун (некролог)//Волинське слово: газета. — Луцьк. 17 жовтня 1937. № 30
- ↑ Метрична книга Покровської церкви с. Білоусівка, Лохвицького повіту, Полтавської губернії -1907 р., ф.1011, оп.7, д.4.
- ↑ Метрична книга Покровської церкви с. Білоусівка, Лохвицького повіту, Полтавської губернії -1902 р., ф.1011, оп.7, д.4.
- ↑ Український збірник/Ukrainian Review. Мюнхен: Інститут для вивчення СССР. 1957. с. 116.
- ↑ * Тинченко Я. Ю. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921). Книга II. — К. : Темпора, 2011. — 355 с. — ISBN 978-617-569-041-3.
Джерела ред.
- Острозький краєзнавчий збірник. — Випуск 3. — Острог, 2008
- Верига В. Листопадовий рейд. — К., 1995.
- Другий зимовий похід армії УНР та відображення його у музейній експозиції // Наукові записки Рівненського обласного краєзнавчого музею. — Випуск 6. — Рівне, 2008. — С. 61-65.
- За Державність. — Зб. 3. — Українське Воєнно-Історичне Товариство. — Каліш, 1932.
- Реабілітовані історією — науково-документальна серія книг
- Спільнота дослідження історичної спадщини Оникія Богуна