Блозовський Михайло
Михайло Блозовський, отець Михайло Блозовський, «Сноб'як», «Священик» (3 серпня 1902, с. Заріччя (тепер у складі міста Золочів[1] — 2 квітня 1949) — український греко-католицький священник, капелан, діяч «Фронту Національної Єдності» і член його керівної колегії, повстанець[1].
Михайло Блозовський | |
---|---|
отець Михайло | |
Народився |
3 серпня 1902 с. Заріччя, (тепер у складі міста Золочів) |
Помер |
2 квітня 1949 (46 років) Погар, Козівська сільська громада, Стрийський район, Львівська область, Українська РСР, СРСР ·загиблий у бою |
Діяльність | капелан |
Посада | капелан |
Конфесія | УГКЦ |
Життєпис ред.
Народився в селі Заріччя коло Золочева, тепер входить до складу міста.
З юнацьких років переслідувався польською поліцією за участь в українському у скаутському русі «Пласт».
- 1930–1932 — духівник Малої семінарії у м. Львів.
- З 1931 — віце-канцлер Митрополичої консисторії УГКЦ у Львові.
У 1933 — підтримав створення політичної партії «Фронт Національної Єдності», за що був покараний митрополичим церковним судом і позбавлений уряду віце-канцлера Митрополичої Консисторії УГКЦ. Віце-прокурору доктору наук отцю Леву Глинці казав він, що священик підписується під тезами висунутими ФНЄ опублікованими газетою «Перемога» 1 листопада 1933. Що за переконанням зайнявся політикою, бо добро УГКЦ, котрої він є слугою і добро українського народу, якого він є повноправним громадянином спонукали його взяти участь у політичній організації «ФНЄ». Після чого почались скитання його по теренах Львівської Архиєпархії УГКЦ.
У 1939 — служив у парохії села Чесники Рогатинського району (тепер — церква Архистратига Михаїла с. Чесники Рогатинського району Ів.-Франківської обл. України). Польська влада пильно стежила за його діями і шукала нагоди звільнитись від нього. Проти нього було порушено кримінальну справу за українізацію прізвищ, за небажання їх перекручувати на догоду окупантам. Його покарано шестимісячним ув'язненням.
- 1941–1943 — парох у Красному коло Львова.
- 1943–1945 — парох в селі Сможе Славського (тепер — Сколівського) району, де він співпрацює з ОУН-УПА.
- У 1944 — співпрацює з Славським районним проводом ОУН, проводить національно-патріотичне виховання народу, опікується новоствореним загоном Української Національної Самооборони.
У березні 1946, коли за сценарієм Москви на псевдособорі 1946 р. ліквідували офіційне життя УГКЦ, арештували всіх єпископів та велику кількість священиків, переходить у підпілля і вступає в лави УПА як капелан (польовий духівник). Благословляв повстанців на успіх у боротьбі з ворогом, відправляв богослужіння, сповідав і причащав бійців та старшин, освячував місця постоїв, підтримував розважним словом і доброю порадою хворих і поранених чи виснажених до краю нерівним протиборством вояків, проводжав в останню дорогу полеглих.
Працював коректором, а згодом керівником окружного технічного підрозділу, знаного як «Друкарня ім. Лопатинського в Стрию», що була підпорядкована Головному Осередкові Пропаганди та інформації при проводі ОУН". Був задіяний у діяльність районного проводу ОУН на Сколівщині, займався збиранням відомостей про полеглих повстанців і складанням їхніх життєписів, поширював підпільні видання. Надавав духовну допомогу повстанцям часто у виснажливих переходах у важкодоступні ділянки гір, лавірував між щоденними облавами та «прочісуваннями» лісів НКВС, маневрування серед зрадників та запроданців. Безперечно, отцеві-воїнові (капеланові) допомагали його бойові побратими, які супроводжували його, охороняли, бо священик ходив без зброї.
2 квітня 1949 разом із братами Василем і Савою Краснянським, Павлом Арендачем і Василем Дубом капелан перебирався на нове місце постою. Несподівано повстанці натрапили у засідку НКВС коло села Погар, яку влаштував підрозділ 91-го стрілецького полку внутрішніх військ МДБ під командуванням капітана Лєбьодкіна. У тривалому бою у співвідношенні один до десяти — всі повстанці полягли. Їх тіла НКВС перевезло до села Тухолька, здерли з них одяг і виставили на схилі придорожного рову перед гарнізоном, потім відвезли до села Славське і викинули їх тіла над ровом куди звозили вбитих повстанців. Там НКВС заздалегідь вишколило 2 коні так, щоб ті обгризали людські трупи, і дало їм гризти тіла п'яти повстанців (після чого трупи були закопані на Млаці під Голицею). На честь загиблого капелана Михайла Блозовського Славчани присвятили вірш.
Див. також ред.
Примітки ред.
Посилання ред.
- Г. В. Дем'ян (2004). Блозовський Михайло. Енциклопедія Сучасної України. Архів оригіналу за 18 лютого 2017.
Джерела ред.
- Григорій Дем'ян. // Сколівщина / наук. ред. С. Павлюк. - Львів : Інститут народознавства НАН України, 1996. - 724 с. - ISBN 5-7702-1099-0.. — С. 625-626.
- гол. ред. проф. д-р Кубійович Володимир (НТШ), «Енциклопедія українознавства (у 1-11 томи)», вид. «Молоде Життя», м. Львів, 1993 р., т. 1 стор. 140;