Бестужев-Рюмін Костянтин Миколайович
Бестужев-Рюмін Костянтин Миколайович (*14 травня 1829 — †2 січня 1897) — російський історик, професор Петербурзького університету, академік. Член Історичного товариства імені Нестора-Літописця. Керівник санкт-петербурзької школи історіографії, фахівець з джерелознавства. За чинам — таємний радник[3]. За поглядами належав до слов'янофілів.
| Костянтин Миколайович Бестужев-Рюмін | |
|---|---|
| Константин Николаевич Бестужев-Рюмин | |
 | |
| Народився |
14 травня 1829 с. Кудрьошкі |
| Помер |
2 січня 1897 (67 років) м. Санкт-Петербург ·пневмонія |
| Поховання | Новодівочий цвинтар |
| Місце проживання | Російська імперія |
| Країна |
 Російська імперія |
| Діяльність | історик, перекладач |
| Alma mater | Московський університет |
| Галузь | історія, джерелознавство |
| Заклад |
Імператорський Санкт-Петербурзький університетd Санкт-Петербурзький державний університет |
| Науковий ступінь | магістр[d] |
| Вчителі | Мельников Павло Іванович[1][2] |
| Аспіранти, докторанти |
Платонов Сергій Федорович Лаппо-Данилевський Олександр Сергійович Nikolay Chechulind Yevgeny Shmurlod |
| Членство | Петербурзька академія наук |
| Рід | House of Bestuzhevd |
 Бестужев-Рюмін Костянтин Миколайович у Вікісховищі | |
Життєпис ред.
Народився у селі Кудрьошкі Горбатовського повіту Нижньогородської губернії в старовинній дворянській родині. Популярність отримали його брати Валеріан (1834—1890, прокурор в м. Самарі, потім голова окружного суду в м. Острогозьку) і Василь (1835—1910, генерал-лейтенант). Ще більш відомий їх дядько Михайло Бестужев, страчений в 1826 році на Кронверкській набережній.
Середню освіту здобував у приватному пансіоні Л. Ф. Камбека[4], в благородному пансіоні при Нижньогородській гімназії, який в 1844 р. був перетворений в Нижньогородській Дворянський інститут (1840—1845); в Нижньогородській гімназії (1845—1847). У 1847 р. Бестужев-Рюмін вступив до Московського університету на словесний факультет, але майже відразу перейшов на юридичний факультет. У студентські роки зазнав впливу Т. М. Грановського, К. Д. Кавеліна, С. М. Соловйова. Після закінчення університету (1851) він ніколи більше не займався юриспруденцією. З середини 1850-х років почалася журналістська діяльність Бестужева-Рюміна: він був помічником редактора «Московских ведомостей», пробував видавати свій журнал «Московське огляд» (гроші на видання дав А. І. Лакс), в 1859—1865 роки співпрацював в журналі «Вітчизняні записки» (рос. Отечественные записки).
Першими статтями Бестужева-Рюміна в області російської історії стали відгуки на роботи Б. М. Чичеріна, С. М. Соловйова, в яких він виступив на підтримку державної школи. Він багато працював над перекладами, зокрема, переклав двотомну працю англійського історика і соціолога Г. Т. Бокля «Історія цивілізації в Англії» (рос. История цивилизации в Англии).
У 1861—1869 роках Бестужев-Рюмін — був редактором відділу російської та слов'янської історії в «Енциклопедичному словнику» (рос. Энциклопедический словарь) А. О. Краєвського, в 1863—1864 рр. — редактор «Записок Імператорського російського Географічного товариства» (рос. Записки Императорского Русского географического общества), в 1865 р. був обраний членом Археографічної комісії і вступив в члени Російського Історичного товариства. У 1864 р. він був запрошений викладати російську історію в царській родині, що свідчило про визнання його наукових заслуг.
З 1860-х років Бестужев-Рюмін відійшов до слов'янофільського напрямку, хоча спочатку критикує його релігійно-філософські концепції.
У лекціях 1880-х років вчений зайнявся проблемою з'ясування передумов і причин виникнення слов'янофільського напрямку. Він доводив, що слов'янофільство склалося як реакція на загальну прозахідницьку обстановку. Поява в країні національного спрямування Бестужев-Рюмін називав «дивом», оскільки освіта в Росії, стверджував він, завжди була наносною, а до кінця XVIII — початку XIX століть російське суспільство досягло повної денаціоналізації.
У 1890 р. Імператорська академія наук обрала К. М. Бестужева-Рюміна своїм дійсним членом на Відділенні російської мови і словесності. Обраний почесним членом Російського Археологічного товариства.
З його ініціативи у 1878 р. було відкрито Вищі жіночі курси.
Помер у м. Санкт-Петербург на 68 році життя від запалення легенів, похований на Новодівочому цвинтарі (Санкт-Петербург)[5].
Праці ред.
Автор ряду праць і статей, присвячених в основному стародавньому періоду вітчизняної історії: «Про склад руських літописів», «Руська історія» (1 і 2 томи) та ін.. У своїх працях обмежувався описом історичних фактів.
- (рос.)Бестужев К. Н., Русская история. — М.: Вече, 2007. — ISBN 5-9533-1518-0.
Бестужев-Рюмін про роль татар в становленні Російської держави ред.
|
Впливу татар не можна відкидати вже тому, що ми довго перебували з ними в зв'язку, і тому, що в своїх зносинах зі Сходом Московська держава користувалася послугами татар; в адміністрацію увійшло багато східного, особливо у фінансовій системі: цього теж, здається, не можна відкидати; можливо, знайдуться сліди і у військовому устрої. Це наслідки прямі; непрямі наслідки навряд чи не важливіші, бо сюди належить відділення Східної Русі від Західної, значна частка зупинки у розвитку просвітництва: у татарщину було не до освіти, — і огрубіння звичаїв. | 
|
Див. також ред.
Примітки ред.
- ↑ а б Бестужев-Рюмин, Константин Николаевич // Энциклопедический словарь / под ред. И. Е. Андреевский — СПб: Брокгауз — Ефрон, 1892. — Т. IIIа. — С. 622–623.
- ↑ а б С. Венгеров Мельников, Павел Иванович // Энциклопедический словарь — СПб: Брокгауз — Ефрон, 1896. — Т. XIX. — С. 46–49.
- ↑ Бестужев-Рюмин — Конст. Никл. // Алфавитный указатель жителей… // Весь Петербург на 1896 год, адресная и справочная книга г. С.-Петербурга. — СПб. : издание А. С. Суворина, 1896. — С. 28. — ISBN 5-94030-052-9. (рос.)
- ↑ Л. Ф. Камбек — батько публіциста Л. Л. Камбека.
- ↑ Могила на плане Новодевичьего кладбища (№ 15) // Отдел IV // Весь Петербург на 1914 год, адресная и справочная книга г. С.-Петербурга / Ред. А. П. Шашковский. — СПб. : Товарищество А. С. Суворина — «Новое время», 1914. — ISBN 5-94030-052-9. (рос.)
- ↑ К. Н. Бестужев-Рюмин. Русская история. СПб, 1872, т.І, стр. 278.. (рос.)
Джерела ред.
- Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
- Бестужев-Рюмин, Константин Николаевич // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. — Т. IIIa. — С. 622—623 (т. I с. 258). (рос. дореф.)
- Бестужев-Рюмин Константин Николаевич // Большая советская энциклопедия : в 30 т. / главн. ред. А. М. Прохоров. — 3-е изд. — М. : «Советская энциклопедия», 1969—1978. (рос.)
- Киреева Р. А., Бестужев-Рюмин и историческая наука второй половины XIX века. (рос.)
- Киреева Р. А., Бестужев-Рюмин К. Н. // Историки России: Биографии / Под ред. А. А. Чернобаева. — М., 2001.(рос.)
- Малинов А. В., «К. Н. Бестужев-Рюмин, Очерк теоретико-исторических и философских взглядов». СПб., С.-Петербургский гос. ун-т, 2005, 216 с. (рос.)
- Ігор Роздобудько. Чому нас вчать найвидатніші історики Росії, або Як побороти комплекс меншовартості. // Науковий вісник Українського університету. Москва, 2001 р. Стор. 30-37. [Архівовано 30 грудня 2016 у Wayback Machine.]
Посилання ред.
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Бестужев-Рюмін Костянтин Миколайович- Бестужев-Рюмин Константин Николаевич // Профіль на сайті РАН [Архівовано 24 червня 2020 у Wayback Machine.]
- Бестужев-Рюмин Константин Николаевич // Сетевой биографический словарь историков Санкт-Петербургского университета XVIII—XX вв. [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.](рос.)
_p181_HERODOTUS.jpg){kind=small}
|
Це незавершена стаття про історика. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |