Вікіпедія

Беса (Албанія)

Беса (алб. besa) — одне з основоположних понять національної самосвідомості і національного характеру албанців.

Беса як лінгвокультурне поняття

ред.

Слово besa дослівно перекладається українською як «віра», «обіцянка» або «чесне слово»[1]. Це поняття близьке до лат. fides і, ймовірно, є його когнатом[2] (при цьому те ж саме латинське слово fides в значенні релігійного почуття набуло в албанській мові іншу форму — алб. feja). Від besa похідний прикметник besnik, що означає «вірний» або «чесний». Серед албанців поширені жіноче ім'я Besa і чоловіче Besnik[3].

Концепція «беса» заснована на вірності своєму слову і обов'язку по відношенню до члена сім'ї або друга[4]. Також це основне поняття в ситуації, пов'язаній з волею померлих предків або даною їм обіцянкою.

У Шкодерських статутах, написаних у XV столітті італовенетським діалектом, вживається дієслово bessare (клястися), що, згідно з Ардіану Кльосі і Ардіану Вехбіу, є першою задокументованою згадкою цієї практики[5][6]. У XVI столітті слово besa у значенні релігійної віри використали в місалі, перекладеному Гьоном Бузуку: лат. o mulier, magna est fides tua → алб. o gruo, e madhe äshte besa jote (пор. укр. о, жінко! велика віра твоя; Мф 15:28)[7]. На початку XIX століття при складанні албано-грецького словника Боцаріс Маркос переклав албанське слово besa (записане літерами грецького алфавіту як грец. μπέσα) словом грец. θρησκεία, що позначає релігійну віру[8]. У 1896 році була опублікована стаття про поняття «беса» у зіставленні з фр. parole d'honneur[9].

Історія

ред.

Поняття «беса» включено в Канун — звід албанських правових звичаїв[4]. Беса була інструментом регулювання відносин як всередині громад, так і між ними[9]. Представники традиційного суспільства Північної Албанії давали клятву такого роду, обіцяючи спільно боротися проти уряду. У той же час османський уряд також використав цей спосіб договору при спробах об'єднання албанських громад або з метою укладання з ними угод.

У період османського правління беса згадувалася в державних документах, коли мова йшла про опір албанців[9]. Під час повстань проти османських правителів беса була сполучною ланкою між різними громадами.

У культурі

ред.

Багато албанських прислів'їв пов'язані з концепцією «беса»:

  • Besa e shqiptarit nuk shitet pazarit (з алб. — «Честь албанця не продається і не купується на базарі»)
  • Shqiptarët vdesin dhe besen nuk e shkelin (з алб. — «Албанці швидше помруть, ніж порушать своє слово»)
  • Besa e shqiptarit si purteka e arit (з алб. — «Честь албанця дорожче золота»)[1].

Беса в грецькій мові й новітній історії Греції

ред.

В результаті співіснування греків і албанців у межах Османської імперії слово і концепція «беса» (грец. μπέσα) перейшли в грецьку мову. Крім того, від слова «беса» утворилися похідні: «бабесис» (грец. μπαμπέσης) тобто людина, що порушує клятву, та ін.[10]

У XX столітті слово поступово стало виходити з ужитку, зберігаючи при цьому свої позиції поза літературною грецькою мовою і в жаргоні. Проте у XVII—XIX століттях навіть усна «беса» гарантувала дотримання договорів між воюючими православними греками і албанцями-мусульманами, що були на службі або в васалітеті Османської імперії.

Так в ході 3-го походу турко-албанців Алі-паші проти суліотів в 1800 році[11]:A-332, через три роки облоги Сули, Алі–паша уклав угоду з голодуючими суліотами, лише б пішли. Заручившись священним для албанця і грека словом «беса», Ф. Дзавелас повів колону суліотів з Сули в Паргу, звідки вони переправилися на острів Керкіра, який перебував під російським контролем. Частина суліотів попрямувала до монастиря Залонго, але була обкладена тисячами солдатів албанця Бекіра. Суліоти «усвідомили, що стали жертвами найбезчеснішого з людей». Їм не залишалося нічого іншого, як битися і померти[11]:A-337.

З іншого боку, на початку Визвольної війни Греції (1821—1829), коли повсталі греки увірвалися в обложену ними Триполицю і розпочали масову різанину озброєних і не тільки мусульман, албанці, заручившись «бесою» Т. Колокотроніса, вишикувалися на площі, спокійно очікуючи, що їх виведуть за стіни міста. У супроводі Д. Плапутаса 2 тисячі албанців провели до затоки Корінфа і відправили на батьківщину, давши свою «беса», що не воюватимуть проти греків[11]:В-59-60.

Примітки

ред.
  1. ↑ а б Kushova, Alma (21.07.2004). Besa. OpenDemocracy (англ.). Архів оригіналу за 1 серпня 2020. Процитовано 4 травня 2020.
  2. ↑ Bardhyl Demiraj, Peter Dayan. Albanische Etymologien: Untersuchungen zum albanischen Erbwortschatz. — 1997. — P. 96. — ISBN 90-420-0161-5.
  3. ↑ Doja, Albert. Rituals of Naming and Exposure: Meaning and Signification in a Name (англ.). Архів оригіналу за 23 березня 2020. Процитовано 4 травня 2020.
  4. ↑ а б Di Lellio, Anna; Schwanders-Sievers, Stephanie. The Legendary Commander: The construction of an Albanian master‐narrative in post‐war Kosovo. Nations and Nationalism (англ.). Архів оригіналу (PDF) за 24 грудня 2018. Процитовано 4 травня 2020.
  5. ↑ Klosi, Ardian (10.01.2014). Statutet e Shkodrës (shek. XIV-XVI). Shkoder.net (алб.). Архів оригіналу за 21 жовтня 2020. Процитовано 4 травня 2020.
  6. ↑ Vehbiu, Ardian (27.09.2009). Etiketat shtegtare (алб.). Архів оригіналу за 22 жовтня 2020. Процитовано 4 травня 2020.
  7. ↑ Albanisch bese "Ehrenwort usw." - Ein soziales und sprachliches Balkankonzept // Albanologische und balkanologische Studien: Festschrift für Wilfried Fiedler. — Harrassowitz, 2005. — P. 115. — ISBN 9783830015901.
  8. ↑ Yochalas, Titos. Το Ελληνο-Αλβανικόν Λεξικόν του Μάρκου Μπότσαρη. — Academy of Greece, 1980. — P. 213.
  9. ↑ а б в Gawrych, George. The Crescent and the Eagle: Ottoman rule, Islam and the Albanians, 1874–1913. — London : IB Tauris, 2006. — ISBN 9781845112875.
  10. ↑ Γεώργιος Μπαμπινιώτης. Μπέσα // Λεξικό τής Νέας Ελληνικής Γλώσσας. — 2005.
  11. ↑ а б в Δημήτρης Φωτιάδης, Η Επανάσταση του 1821, εκδ. Μέλισσα 1971 (гр.)
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Беса_(Албанія)&oldid=35966884