Берта Карлік

Берта Карлик (нім. Berta Karlik; 1904–1990) — австрійська вчена-фізик, перша жінка-професор Віденського університету.

Берта Карлік
нім. Berta Karlik
Народилася	14 січня 1904(1904-01-14) Відень, Австро-Угорщина
Померла	4 лютого 1990(1990-02-04) (86 років) Відень, Австрія
Поховання	Friedhof Mauerd
Місце проживання	Австрія
Країна	Австрія
Діяльність	фізик, лікарка, викладачка університету, фізик-ядерник
Alma mater	Віденський університет
Заклад	Віденський університет
Науковий керівник	Стефан Меєрd і Stefan Meyerd
Аспіранти, докторанти	Hans Warhanekd
Членство	Леопольдина Австрійська академія наук Q98523652?
Нагороди	премія Гайтінгераd (1947) медаль Вільгельма Екснера (1954) премія Ервіна Шредінгераd (1967) Наукова премія міста Віденьd (1951)
Берта Карлік у Вікісховищі

Біографія

Народилася 24 січня 1904 року у Відні, Австро-Угорщина. Початкову освіту здобула вдома, навчилася грати на фортепіано, а також вивчила англійську, французьку та нідерландську мови. З 1919 по 1923 роки навчалася в гімназії Reform-Realgymnasium, після закінчення якої поступила на філософський факультет Віденського університету. Тут навчалася до 1928 року, отримавши докторський ступінь.

Ще під час навчання в університеті Берта Карлик працювала в дослідницькій групі шведського фізика Ганса Петтерсона в Інституті радію. Берта отримала стипендію від Міжнародної федерації жінок з університетською освітою (англ. Federation of University Women). Отримавши вчений ступінь з фізики, вона викладала у віденській Realgymnasium, яку колись закінчила.

У 1930 році Берта Карлик стала працювати в лабораторії Вільяма Брегга в Лондоні. Займалася дослідженнями в кристалографії, зокрема використанням рентгенівських променів для дослідження структури кристалів. Роботи Берти з радіофізики привернули увагу вчених жінок-кристалографії Еллі Кнаггс та Гелен Гілхріст. Вони сформували свою наукову команду, відвідали лабораторію Марії Кюрі в Парижі, що поклало початок їхньому тривалому листуванню між собою. Також Берта Карлик листувалася з Еллен Гледіч та Євою Ресмтедт, з якими була близько знайома. Спілкувалася вона з австрійською вченою, фізиком і радіохіміком — Лізою Майтнер, яка працювала в галузіядерного розпаду.

Після роботи в Парижі і Лондоні, на початку 1930-х років Карлик почала працювати у Інституті радіоактивних досліджень у Відні, де з 1937 року читала лекції. Продовжила працювати в команді Ганса Петтерссона, досліджуючи радіоактивність морської води. Під час Другої світової війни вона зробила відкриття, що хімічний елемент астат, є продуктом природного розпаду, а не знаходиться в радіоактивних мінералах, де його шукали деякі вчені. За це відкриття була удостоєна премії Гайтінгера Австрійської академії наук у 1947 році. Вивчала застосування астату в радіотерапії ракових клітин. Продовжила працювати у Віденському університеті. Вийшла на пенсію в 1973 році, але продовжувала працювати в інституті до своєї смерті 4 лютого 1990 року. У 1954 році була удостоєна медалі Вільгельма Екснера.

Посилання

• Berta Karlik (German) . w-fFORTE - Wirtschaftsimpulse für Frauen in Forschung und Technologie. Архів оригіналу за 1 серпня 2017. Процитовано 18 червня 2019.
• Friesinger, Katharina. Berta Karlik (German) . University of Vienna. Архів оригіналу за 8 квітня 2017. Процитовано 18 червня 2019.
• Tsoneva-Mathewson, S., M. F. Rayner-Canham, G. F. Rayner-Canham, A Devotion to Their Science: Pioneer Women of Radioactivity, (Eds. Rayner-Canham), McGill-Queen.s University Press (1997)
• Apotheker, Jan (2011). European Women in Chemistry. Wiley VCH. с. 1–4. ISBN 978-3-527-32956-4.
• Berta Karlik. UCLA. Архів оригіналу за 25 вересня 2004. Процитовано 18 червня 2019.