Вікіпедія

Бернард Дікон

Артур Бернард Дикон (англ. Arthur Bernard Deacon; (21 січня 1903(19030121)), Миколаїв — 12 березня 1927, острів Малекула, нині Вануату‎) — британський антрополог.

Бернард Дікон
Народився 1903[1][2]
Миколаїв, Російська імперія
Помер 1927[1][2]
Вануату
Країна  Велика Британія[3]
Діяльність антрополог
Alma mater Триніті-коледж (Кембридж)

Народився у сім'ї англійця,котрий працював у Миколаєві (Російська імперія, нині Україна) на верфі. У 1916 році був відісланий для продовження освіти у Англію. Закінчив школу у Ноттінгемі і Триніті-коледжі Кембриджского університету; першочергово вивчав природознавчі науки, але відтак під впливом А. К. Хэддона переключився на антропологію. Отримавши грант на польові антропологічні дослідження у Океанії, відправився у Австралію, читав лекції у Сіднейскому університеті. З 1926 року вів роботу на островах Амбрим і Малекула, де і помер від чорноводної лихоманки[en].[4] Його наставник Хэддон у некролозі для журналу Nature відзначав, що попередні напрацювання Дикона виходили далеко за межі того, що можна було очікувати від новака у польових дослідженнях.[5] Дикон похований на Малекуле у поселенні Вінтуа.[6]

Кілька робіт Дикона (але лише одна була видана під час життя) були опубліковані у журналі Королівського антропологічного інституту[en], однак переважно розшифруванням і обробкою його записів займалася після його смерті Каміла Уеджвуд,яка підготувала до видання книгу Дикона «Малекула: зникаючий народ Нових Гебрид» ( англ. Malekula: a vanishing people in the New Hebrides). Поява цієї книги викликала судовий процес, оскільки у ходу роботи Уеджвуд помилково приписала Дикону деякі попередні записи його попередника на Малекуле Джона Леярда[en].

Малюнки Дикона, зроблені на Малекуле які зафіксували місцеві обряди і звичаї у тому числі місцеву традицію малювання на піску, у 2013 рокові внесені за пропозицією Великої Британії і Вануату у список об'єктів спадщини проєкту «Пам'ять миру».[7]

Перед від'їздом з Аглії Дикон зізнався у коханні однокурсниці по Кембриджу Маргарет Гардинер (1904—2005), дочки Алана Гардинера. Вони вели листування і збиралися одружитися після повернення Дикона, однак так більше і не побачилися. У 1984 році Гардинер опублікувала книгу згадок про Дикона ( англ. Footprints on Malekula: Memoir of Bernard Deacon), яка включала в себе перелік листів Дикона до неї, в яких описувалися тяжкі умови його роботи (у цю пору острів був переповнений різними епідеміями).[8]

Примітки ред.

  1. ↑ а б Oxford Dictionary of National Biography / C. Matthew — Oxford: OUP, 2004.
  2. ↑ а б Deutsche Nationalbibliothek Record #131579991 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  3. ↑ Bibliothèque nationale de France Record #12404302m // BnF catalogue général — Paris: BnF.
  4. ↑ Anthropological Resources: A Guide to Archival, Library, and Museum Collections / Ed. by Lee S. Dutton. — Garland Publishing, 1999. — P. 407.
  5. ↑ A. C. Haddon. Mr. A. B. Deacon: Obituary // Nature, vol. 119 (23.04.1927), p. 609.
  6. ↑ Grave of Anthropologist Arthur Bernard Deacon [Архівовано 13 лютого 2020 у Wayback Machine.]: Фотография в архиве Калифорнийского университета в Сан-Диего
  7. ↑ Vanuatu and United Kingdom — Arthur Bernard Deacon (1903-27) collection MS 90-98 [Архівовано 8 січня 2020 у Wayback Machine.] // Memory of the World Register
  8. ↑ C. Carr-Cregg. Review: Footprints on Malekula. By Margaret Gardiner. // Oceania, vol. 55 (4), p. 306—307.

Посилання ред.

На цю статтю не посилаються інші статті Вікіпедії.
Будь ласка розставте посилання відповідно до прийнятих рекомендацій.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Бернард_Дікон&oldid=42353513