Вікіпедія

Барбара Ґонзаґа (1455–1503)

герцогиня-консорт Вюртембергу
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Барбара Ґонзаґа.

Барбара Ґонзаґа (італ. Barbara Gonzaga, 11 грудня 1455 — 30 травня 1503) — мантуанська аристократка з дому Ґонзаґа, донька маркіза Мантуї Людовіко III та бранденбурзької принцеси Барбари, дружина першого герцога Вюртембергу Ебергарда I.

Барбара Ґонзаґа
італ. Barbara Gonzaga
Барбара Ґонзаґа
Барбара Ґонзаґа
Барбара в деталі розпису «Мантуанський двір» роботи Андреа Мантеньї, 1474, замок Сак-Джорджо
1-а герцогиня-консорт Вюртембергу
Початок правління: 21 липня 1495
Кінець правління: 24 лютого 1496
Попередник: не було
Наступник: Єлизавета Бранденбурзька
Дата народження: 11 грудня 1455(1455-12-11)
Місце народження: Мантуя
Країна: Маркграфство Мантуя
Дата смерті: 30 травня 1503(1503-05-30) (47 років)
Місце смерті: Беблінген, герцогство Вюртемберг, Священна Римська імперія
Поховання Кірхгайм-унтер-Тек
Чоловік: Ебергард I
Діти: Барбара
Династія: Ґонзаґа, Вюртемберги
Батько: Людовіко III Ґонзаґа
Мати: Барбара Бранденбурзька

Біографія ред.

Народилась 11 грудня 1455 року у Мантуї дев'ятою дитиною та п'ятою донькою в родині маркіза Мантуї Людовіко III та його дружини Барбари Бранденбурзької. Мала старших братів Федеріко, Франческо, Джанфранческо та Родольфо й сестер Сусанну, Доротею та Сесилію. Ще одна сестра померла в ранньму віці до її народження. Згодом сімейство поповнилося сином Людовіко та донькою Паолою.

Згідно з родинними переказами, отримала рівну з братами освіту. Окрім рідної італійської мови, знала німецьку, грецьку та латину. Володіла знаннями в галузі історії та давної та сучасної літератури, цікавилася мистецтвом і культурою, яким покровительствував мантуанський двір.[1]

Серед її потенційних наречених, яких підшукували від 1467 року, були спадкоємець маркграфства Баден Крістоф, з яким не зійшлися у розмірі посагу, та герцог Міланський, що до цього вважався нареченим послідовно двох її старших сестер, але, зрештою, одружився з Боною Савойською, чим зіпсував стосунки з домом Ґонзаґа.

 
Ебергард I у вбранні пілігріма, Нікез де Кейзер, 1846

За ініціативою курфюрста Бранденбургу Альбрехта III Ахілла, двоюрідного діда Барбари, був організований її шлюб з графом Вюртемберг-Ураху Ебергардом V. Після бурхливої юності той став розсудливим правителем, що вирізнявся принциповістю, любов'ю до справедливості, миролюбністю, релігійністю, ревністю до християнського вчення та зацікавленістю у науках.[2]

Вінчання 18-річної Барбари та 28-річного Ебергарда пройшло 12 квітня 1474 року в Мантуї. Великий посаг нареченої становив 20 000 гульденів, з яких 15 000 виплачувалися відразу готівкою, а решта — по прибуттю до Кемптену. Також молода отримувала коштовні вбрання, ювелірні вироби, меблі, килими та столове срібло на суму 9000 рейнських флоринів, книги та картини з обіцянкою, що родина згодом надішле ще.[1]

Через кілька днів після весілля Ебергард виїхав до Вюртембергу. 10 червня Барбара також залишила Мантую у супроводі свого брата Родольфо та почету з більш ніж 70 осіб. З двома каретами, чотирма візками, 217 кіньми та 30 в'ючними тваринами процесія пройшла через Верону, Тренто, Інсбрук і 28 червня прибула в Кемптену, де на герцогиню чекали посланці чоловіка. Шлях продовжився через Меммінген, Ульм та Блаубойрен до Ураху. На останньому відрізку до процесії приєднався сам граф, значно збільшивши її чисельність.[1]

З 4 по 7 липня 1474 в Урасі пройшли пишні урочистості з нагоди прибуття графині. До цієї події замок був перебудований і розширений. Місто відвідала велика кількість світських і духовних князів, провінційної знаті та міських представників.[1]

До 1483 року мешкала з чоловіком в Урасі, де і народила єдину дитину:

Ймовірно, втрата доньки посилила вроджену схильність Барбари до депресії. Вже ближче до 1480 року деякі заходи, вжиті графом, вказували, що він не сподівається мати законного спадкоємця.[1]

 
Барбара (крайня справа) на вітражі Колегіальної церкви Тюбінгена

У грудні 1483 року Вюртемберг-Урах об'єднався з Вюртемберг-Штутгартом в єдине графство на чолі з Ебергардом. Столицю перенесли до Штутгарту. Барбара мала сильний вплив на чоловіка та уряд, в цілому, сприятливий. Познайомила країну з культурою Відродження. Граф, натхненний дружиною, став великим шанувальником Італії. Також жінка цікавилася садівництвом, сільським господарством і розведенням свійських тварин. Із задоволенням доглядала свою ферму у Вальденбуху, а у 1491 році придбала сад біля Штутгартського замку.[1]

На Вормському рейхстазі 21 липня 1495 року після тривалих переговорів король Максиміліан I підвищив статус графства Вюртемберг до герцогства, а графа Ебергарда V — до герцога Вюртембергського і Текського.[3] Герцогинею-консортом Барбара була всього кілька місяців до смерті чоловіка у лютому 1496 року.[1]

Після смерті Ебергарда переїхала до замку Беблінгену, де у 1501 році придбала ще один сад. Підтримувала листування із двором Мантуї. В одному з останніх листів висловлювала бажання повернутися на батьківщину, яке залишилося невиконаним.[1]

Пішла з життя 30 травня 1503 року в Беблінгені. Була похована у церкві монастиря домініканців поблизу міста Кірхгайм-унтер-Тек. Могила була втрачено під час робіт зі знесення у 1537 році. Частина спадку герцогині відійшла родичам у Мантуї.

Генеалогія ред.

Франческо I
 
 
Маргарита Малатеста
 
 
Малатеста IV
 
Елізабетта Варано
 
Фрідріх I
 
 
Єлизавета Баварська
 
 
Рудольф III
 
 
Барбара Лігницька
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Джанфранческо I
 
 
 
 
 
 
Паола Малатеста
 
 
 
 
 
 
Йоганн Бранденбург-Кульмбахський
 
 
 
 
 
 
Барбара Саксен-Віттенберзька
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Людовіко III
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Барбара Бранденбурзька
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Барбара
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Примітки ред.

  1. ↑ а б в г д е ж и Стаття про Барбару Ґонзаґа в енциклопедії Треккані. [1] (італ.)
  2. ↑ Paul Friedrich von Stälin: Eberhard im Bart. In: Allgemeine Deutsche Biographie. Band 5, Duncker & Humblot, Leipzig 1877, стор. 557. [2] (нім.)
  3. ↑ Eberhard Gönner: Eberhard im Bart. In: Neue Deutsche Biographie. Band 4, Duncker & Humblot, Berlin 1959, ISBN 3-428-00185-0, стор. 234. [3] (нім.)

Література ред.

  • Joachim Fischer, Peter Amelung, Wolfgang Irtenkauf: Württemberg im Spätmittelalter. Ausstellung des Hauptstaatsarchivs Stuttgart und der Württembergischen Landesbibliothek. Hauptstaatsarchiv, Stuttgart 1985.
  • Gerhard Raff: Hie gut Wirtemberg allewege, Band 1: Das Haus Württemberg von Graf Ulrich dem Stifter bis Herzog Ludwig, 6. Auflage. Landhege, Schwaigern 2014, ISBN 978-3-943066-34-0, стор. 376–385.
  • Peter Rückert (hrsg.): Von Mantua nach Württemberg: Barbara Gonzaga und ihr Hof. Begleitbuch und Katalog zur Ausstellung des Landesarchivs Baden-Württemberg, Hauptstaatsarchiv Stuttgart, 2., durchgesehene Auflage, Stuttgart: Kohlhammer 2012, ISBN 978-3-17-022390-5.
  • Christina Antenhofer, Axel Behne, Daniela Farrari, Jürgen Herold, Peter Rückert (Bearb.): Barbara Gonzaga. Die Briefe / Le Lettere (1455–1508), übers. von Valentina Nucera, Stuttgart: Kohlhammer Verlag 2013, ISBN 978-3-17-023381-2.

Посилання ред.

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Барбара_Ґонзаґа_(1455–1503)&oldid=42130995