Балка Козача
Ба́лка Коза́ча (рос. б. Казачья[1]) — балка (річка) в Україні у Станично-Луганському районі Луганської області. Ліва притока річки Теплої (басейн Азовського моря).
| Балка Козача | |
|---|---|
| Витік | на північній околиці селища Козачий |
| • координати | 48°54′04″ пн. ш. 39°34′25″ сх. д. / 48.90111° пн. ш. 39.57361° сх. д. |
| Гирло | Тепла |
| • координати | 48°53′09″ пн. ш. 39°28′33″ сх. д. / 48.88583° пн. ш. 39.47583° сх. д. |
| Басейн | Азовського моря |
| Країни: |
 УкраїнаЛуганська область |
| Довжина | ~9,15 км |
Опис ред.
Довжина річки приблизно 9,15 км, найкоротша відстань між витоком і гирлом — 7,35 км, коефіцієнт звивистості річки — 1,25[2]. Формується декількома безіменними притоками та загатами. Балка частково пересихає[2].
Розташування ред.
Бере початок на північній околиці селища Козачий. Тече переважно на північний захід і в селі Верхній Мінченок впадає в річку Теплу, ліву притоку Сіверського Дінця.
Цікаві факти ред.
- Від витоку балки на східній стороні на відстані приблизно 5,25 км пролягає автошлях Т 1314[2] (автомобільний шлях територіального значення в Луганській області. Проходить територією Марківського, Біловодського та Станично-Луганського районів через Просяне (пункт контролю) — Марківку — Біловодськ — Широкий. Загальна довжина — 93,8 км).
- У минулому столітті на балці існувала водокачка[1].
Примітки ред.
- ↑ а б Генеральний штаб // Валуйське // Росія Ростовська область. Україна Луганська область // Система координат 1942 р. Архів оригіналу за 13 серпня 2018. Процитовано 23 вересня 2020.
- ↑ а б в www.google.com.ua/maps/@48.885535,39.560244,14.75z?hl=uk
Джерела ред.
- Словник гідронімів України [Архівовано 31 січня 2022 у Wayback Machine.] / Ред. кол.: А. П. Непокупний, О. С. Стрижак (заст. голови), К. К. Цілуйко (голова); Укладачі: І. М. Желєзняк, А. П. Корепанова, Л. Т. Масенко, А. П. Непокупний, В. В. Німчук, Є. С. Отін, О. С. Стрижак, К. К. Цілуйко. АН УРСР. Ордена Трудового червоного прапора Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні, Українська ономастична комісія. – К.: Наукова думка, 1979. – С. 261