Байда, князь Вишневецький
Байда, князь Вишневецький — драма Пантелеймона Куліша, видана вперше на межі 1884-го і 1885-го років у Санкт-Петербурзі; перший твір «Драмованої трилогії» автора, що вийшов друком (і єдиний, що вийшов за його життя). Вважається своєрідною спробою Куліша відійти від традиції «побутового театру» й привнести в українську драматургію «шекспірівського» стилю.
| Байда, Князь Вишневецький | ||||
|---|---|---|---|---|
 | ||||
| Жанр | історична драма-хроніка[1] | |||
| Автор | Пантелеймон Куліш | |||
| Видання | 1884 або 1885[2] | |||
| Попередній твір | «Магомет і Хадиза» (1883) | |||
| Наступний твір | «Отпаданіе Малороссіи от Польши» (1888) | |||
|
| ||||
Через панування принципів етнографічно-побутового театру на тогочасній українській сцені (а також — своєрідний «бойкот» Куліша за його антикозацькі виступи), драма отримала негативні відгуки й не виставлялася понад 100 років з моменту її оприлюднення.
Історія публікацій ред.
Вперше драма була опублікована окремим виданням в Санкт-Петербурзі. Вдруге — як частина «Драмованої трилогії» у Харкові в 1900 році. Після того неодноразово публікувалась у вибраних творах Куліша[3]. Разом із критичними відгуками драму опубліковано у виданні «Куліш, Байда і Козаки» в 1995-му році.
Дійові особи ред.
- Байда, князь Дмитрій Вишневецький
- Тульчинський Самійло, його чура, а потім побратим
- Дворяне-побратими
- Посел Московський
- Посел Турецький
- Панцерний боярин
- Козаки-нетяги
- Козаки-дуки
- Радько Гузир, на прізвище Турецький Святий
- Хома Пиндюр, на прізвище Плахта
- Ганжа Андибер, гетьман Запорозький
- Костир, безрукий козак-характерник
- Козаки-січовики, козаки-зимовчаки, козацькі чури, громадські мужі, кобзар, посланці і вістовці
- Великий візир
- Сераскир
- Капудан-баша
- Беглербек
- Замковий ага
- Княгиня Вишневецька
- Байдина мати
- Катруся, її небога
- Настя Горова, шинкарка степова
- Настина наймичка
Сюжет ред.
Акт первий ред.
Акт другий ред.
Акт третій ред.
Акт четвертий ред.
Акт п'ятий ред.
Рецепція ред.
Невдовзі після виходу драма Куліша отримала низку негативних відгуків. Рецензенти дорікали «Байді…» «несценічністю»[4][5], «неісторичністю» та художньою «неправдивістю». Також оглядачі ставили драму в контекст історичних та публіцистичних писань Куліша — зокрема, його «Исторії возз'єднання Руси» та «Крашанки». Також було вказано на співвідносність Байди з постаттю автора. В окремих випадках мав місце перехід на особисте[6]. Загалом, критика драми була здебільшого тенденційною, а вже потім — естетичною.
Своєрідне «перепрочитання» та «реабілітацію» драми через чверть століття після її виходу зробив Михайло Грушевський у своїй статті «Байда-Вишневецький в поезії й історії».
Інтертекст драми ред.
Інтермедія «Куліш, Байда і Козаки» ред.
Перелік видань ред.
- Байда, князь Вишневецькій, драма (1553‒1564). СПб, Типографія товарищества „Общественная польза“, 1885.[7] 158 с.
- Драмована трилогія, частина перва; Байда, князь Вишневецькій, Староруська драма. Харків, 1900.
- Твори Пантелеймона Куліша. Т. 4. У Львові: Вид. т-ва ”Просвіта”, 1909. с. 51‒181.
- Сочиненія и письма П. А. Куліша. Т. 4. К., 1910. с. (?)
- Твори в двох томах. Т. 2. К., 1989. с. (?)
- Твори в двох томах. Т. 2. К., «Наукова думка», 1994. с. 265‒272.
- Байда, Князь Вишневецький. Драма // Куліш, Байда і Козаки. Нью-Йорк, 1995. с. 91‒207.
Сценічні втілення ред.
Протягом понад 100 років з моменту виходу друком твір Куліша не бачив сцени. І лише в 1991-му «Байду…» було поставлено в Запорізькому музико-драматичному театрі режисером Олександром Королем.[8][9]
Примітки ред.
- ↑ Закалюжний Л. «Драмована трилогія» Пантелеймона Куліша…
- ↑ На обкладинці оригінального видання зазначено 1885-й рік, а на титульній сторінці — 1884-й. Як зазначає Є. Кирилюк, цензурний дозвіл на друк було надано «14 лютого 1884» («Бібліографія праць Куліша і писань про нього», с. 52); рецензії на драму з'явилися вже у 1885-му.
- ↑ Детальніше дивись розділ «Перелік видань»
- ↑ «Как драма, пьесса г. Кулиша мало удобна для сцены, в ней действие весьма часто меняет свое место (…). Масса разговоров, мало содействующих движению действия, делает пьессу вялой и, пожалуй, несколько скучной (…)». Андроник Степович, Кіевская Старина, 1885. №9 // Куліш, Байда і Козаки. с. 218
- ↑ «Для театру драма Куліша зовсім не гожа, тут більше розмов, ніж дії, п'єса складається з 20 сцен, котрі ведуться в ріжних місцях, черех що треба 11 разів перемінити декорації (…)». Михайло Комар, «Короткий перегляд українських книжок». Зоря, 1886. №5 // Куліш, Байда і Козаки. с. 233
- ↑ «Он (Куліш) тоже выступил с неопределенными идеалами и смутными порывами к чему-то неизвестному, но такому, что должно быть хорошо; это неизвестное, но хорошее, тоже было связано с любовью к родине и тоже должно было вылиться в какой-то украинской правде,сущность которой писатель никогда не объяснял; наконец, как и его герой, наш писатель прошел от измены к измене, от лагеря в лагерь, от крайности в крайность, едва-ли глубже осознавая свои измены, нежели его Байда». Невідомий автор, Северный вестник, 1886. №1 // Куліш, Байда і Козаки. с. 224
- ↑ або 1884, детальніше див. примітку 2 цієї статті
- ↑ Король Олександр Петрович (стаття у Енциклопедії Сучасної України)
- ↑ Про «Байду» на сцені // Куліш, Байда і Козаки. с. 271‒275
Джерела ред.
- Грушевський М. Байда-Вишневецький в поезії й історії
- Шевельов Ю. Василь Мова і Кулішева школа в українській публіцистиці та поезії
- Закалюжний Л. «Драмована трилогія» Пантелеймона Куліша як спроба реконструкції жанру історичної драми-хроніки в українській літературі // Волинь філологічна: текст і контекст, 2008. Том 6, № 2. [1]