Вікіпедія

Байбулатов Ірбайхан Адилханович

радянський військовик

Ірбайхан Адилханович Байбулатов (Ірбайхан Адельханович Бейбулатов) (березень 1912 року, селище Осман'юрт, Терська область, Російська імперія — 26 жовтня 1943 року, Мелітополь, Запорізька область, Українська РСР, СРСР) — радянський офіцер, учасник Німецько-радянської війни, командир батальйону 690- го стрілецького полку 126-ї Горлівської стрілецької дивізії 51-ї армії 4-го Українського фронту, Герой Радянського Союзу (1.11.1943), старший лейтенант.

Байбулатов Ірбайхан Адилханович
Народження 1912(1912)

поселення Осман'юрт,

Терська область,
Російська імперія[1]
Смерть 26 жовтня 1943(1943-10-26)
Мелітополь, Запорізька область, Українська РСР, СРСР
Країна  СРСР
Приналежність Російська імперія → СРСР СРСР
Рід військ піхота
Роки служби 1941—1943
Звання Старший лейтенант
Командування батальйон
Війни / битви Німецько-радянська війна
Нагороди
Герой Радянського Союзу

(посмертно)

Орден Леніна Орден Червоної Зірки
CMNS: Байбулатов Ірбайхан Адилханович у Вікісховищі

Біографія ред.

Народився в березні 1912 року в селищі Осман'юрт у селянській родині. Про його національну приналежність точаться суперечки: в одних джерелах його називають кумиком, що відповідає офіційним документам[2][3][4], в інших — чеченцем[5][6][7][8][9][10]. Причина різнобою в тому, що в 1942 році був виданий наказ про ненагородження чеченців та інгушів, і тому для заохочення вайнахів, що відзначилися, командири записували їх під іншими національностями[11]. У книзі «Посемейный списокъ селенія Осман-юрт „2“ участка Хасавъ-Юртовъского округа Терской области. № 22. Составленъ въ 1886 году» сім'я Ірбайхана вказана як чеченці, а у графі мова вказана «чеченська»[12].

1938 року закінчив Грозненське педагогічне училище, після чого працював директором школи в рідному селі. У 1941 році був призваний до Червоної Армії. 1942 року закінчив Буйнакське піхотне училище.

У боях у районі станиці Пролетарської командир роти Байбулатов зазнав важкого поранення. Був визнаний загиблим та нагороджений орденом Червоної Зірки. На батьківщину була відправлена похоронка. Але він вижив і повернувся на фронт до своєї частини.

Особливо відзначився командир 1-го стрілецького батальйону Байбулатов восени 1943 в запеклих боях за місто Мелітополь. Із 19 по 23 жовтня батальйон під командуванням Байбулатова, одним із перших увірвавшись до міста, вів вуличні бої, вибивши супротивника з центральної частини міста. Бійцями батальйону було придушено понад сотню вогневих точок, знищено 7 танків та близько тисячі одиниць живої сили противника. Командир батальйону особисто підбив два танки та знищив понад двадцять німецьких солдатів та офіцерів. 26 жовтня 1943 року Ірбайхан Байбулатов загинув у бою.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 1 листопада 1943

за зразкове виконання бойових завдань Командування з прориву сильно укріпленої смуги німців та визволення міста Мелітополь та виявлені при цьому відвагу та геройство[13][14]

старшому лейтенанту Байбулатову Ірбайхану Адилхановичу посмертно надано звання Героя Радянського Союзу.

Нагороди ред.

Пам'ять ред.

Література ред.

  • Герои Советского Союза: Краткий биографический словарь / Пред. ред. коллегии И. Н. Шкадов. — М. : Воениздат, 1987. — Т. 1. — 911 с. с. — 100 000 прим. — ISBN отс., Рег. № в РКП 87-95382.
  • Золотые Звёзды Чечено-Ингушетии. — Шаблон:Гр. : Чечено-Ингушское кн. изд, 1985.
  • Пономарёва И. З., Севостьянов М. П. Памяти вечной достойны. — Шаблон:Гр. : Чечено-Ингушское книжное издательство, 1987. — 120 с. — 15000 прим.

Примітки ред.

  1. ↑ Ныне Хасав'юртівський район, Дагестан, Росія.
  2. ↑ Центральный архив Министерства Обороны РФ, Ф.33, оп.793756, ед.хр.4, № 150001835
  3. ↑ Народы Чеченской Республики в Великой Отечественной войне, 1941—1945 годов: материалы Всероссийской научно-практической конференции, посвященной 65-летию Победы в Великой Отечественной войне 1941—1945 гг. — Грозный: Академия Наук Чеченской Республики. Ибрагимов М.-Р. А., 2010, С. 269—277
  4. ↑ Память народа: Байбулатов Ирбайхан Адылханович https://pamyat-naroda.ru/heroes/podvig-chelovek_nagrazhdenie150002056/ [Архівовано 12 червня 2018 у Wayback Machine.]
  5. ↑ Байбулатов Ірбайхан Адилханович. // Сайт «Герои страны» (рос.).
  6. ↑ ИА "Чеченинфо" (22 лютого 2015). Ирбайхан Адельханович Бейбулатов. checheninfo.ru. Архів оригіналу за 22 березня 2016. Процитовано 16 лютого 2018.
  7. ↑ Ирбайхан Адельханович Бейбулатов. grozniy.bezformata.ru. 22 лютого 2015. Архів оригіналу за 16 лютого 2018. Процитовано 16 лютого 2018.
  8. ↑ Ирбайхан Адельханович Бейбулатов. abrek.org. 11 січня 2017. Архів оригіналу за 11 квітня 2020. Процитовано 16 лютого 2018.
  9. ↑ Ирбайхан Бейбулатов. bookitut.ru. Архів оригіналу за 11 квітня 2020. Процитовано 16 лютого 2018.
  10. ↑ Улицы Ветеранов ВОВ - Ирбайхан Бейбулатов, 21.04.15 г - Чечня на YouTube
  11. ↑ Ахмадов Я. З., Хасмагомадов Э. Х. История Чечни в XIX-XX веках. — М. : «Пульс», 2005. — 996 с. — 1200 прим. — ISBN 5-93486-046-1.
  12. ↑ Посемейный списокъ селенія Осман-юрт ,2, участка Хасавъ-Юртовъского округа Терской области. Н. 22. Составленъ въ 1886 году
  13. ↑ Газета «Известия» № 259 от 2 ноября 1943 года с опубликованным Указом о присвоении звания Героя Советского Союза.[недоступне посилання з Май 2018] п
  14. ↑ Орфография источника.
  15. ↑ «За 2000 километров — на могилу героя»[недоступне посилання з Май 2018], статья в газете «Индустриальное Запорожье».
  16. ↑ Пономарёва, 1987, с. 101.

Посилання ред.

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Байбулатов_Ірбайхан_Адилханович&oldid=36600235