Бабій Олексій Михайлович
Олексі́й Миха́йлович Бабі́й, або Олекса Бабій, псевдоніми «Арієць», «Білий» (також мав прибране прізвище «Андрій Левчук»[1]; 11 вересня 1909, с. Жизномир — 18 липня 1944) — активний член мельниківської фракції ОУН[2].
| Олексій Михайлович Бабій | |
|---|---|
| старшина артилерії дивізії СС Галичина | |
 | |
| Загальна інформація | |
| Народження |
11 вересня 1909 Жизномир, Бучацький район, Тернопільська область, СРСР |
| Смерть |
18 липня 1944 (34 роки) Гута Пеняцька |
| Громадянство |
 Українська держава (1941) |
| Псевдо | «Арієць», «Білий» |
| Військова служба | |
| Приналежність |
Українська держава (1941) |
 Бабій Олексій Михайлович у Вікісховищі | |
Життєпис ред.
Олекса Бабій народився 11 вересня 1909 року в с. Жизномирі Бучацького повіту коронного краю Королівство Галичини та Володимирії Австро-Угорської монархії (нині у складі Бучацької міської громади Тернопільської области, Україна).
Навчався в Бучацькій гімназії[джерело?], закінчив учительську семінарію в Чорткові.
У 1928 році в Жизномирі створили осередок руханкового пожежного товариства «Луг», секретарем якого став Олекса Бабій. Однорічну військову службу відбував у польській артилерії[3].
З 1930-х — член ОУН, арештований поліцією. Щоб уникнути переслідувань, емігрував до Парижа (Франція), працював у часописі «Українське слово»[3]. Влітку 1941 р. був учасником похідних груп ОУН(м) на Полтавщині та Харківщині.
В 1941 році Бабій - співробітник зондеркоманди 4А Айнзацгрупи С, яка брала участь, зокрема, у масовому винищенні євреїв у Бабиному Ярі 29 - 30 вересня 1941 року в Києві. Його особиста участь у діях групи не підтверджена, на думку історика Юрія Радченка: «Невідомо докладно чим Бабій займався в період підготовки та проведення розстрілів у Бабиному Яру 29-30 вересня».[4].
В 1942 року вдалося уникнути розстрілу гестапо під м. Кременчук Полтавської області. Перейшов на нелегальне становище. З 01.1943 р. бойовий ком. ОУН(м), здійснив вдалий напад на Дубенську в'язницю. К-р загонів ОУН(м) на Кременеччині та у Володимир-Волинському р-ні Волинської обл.
У квітні 1943 р. за наказом Проводу ОУН(м) Олексій Бабій вступив до Галицької стрілецької дивізії СС, що пізніше отримала назву 14-та гренадерська дивізія Ваффен СС «Галичина», пройшов старшинський вишкіл[1]. 18 липня 1944 року загинув під час битви під Бродами.
Похований біля села Гута-Пеняцька Бродівського р-ну Львівської області.
Вшанування ред.
На честь 110 - річниці Олекси Бабія в його рідним селі Жизномир Тернопольскої області на бібліотеці була встановлена меморіальна дошка.[5]
Примітки ред.
- ↑ а б Мизак, Нестор (2004). За тебе, свята Україно. Бучацький повіт у визвольній боротьбі ОУН, УПА: Книга четверта. Чернівці: Букрек. с. 330. ISBN 978-966-600-573-4.
- ↑ Ленартович, О.Ю. (2011). Український національно-визвольний рух на Волині в роки Другої світової війни. Луцьк: Волинський національний університет імені Лесі Українки. с. 209, 215. ISBN 978-966-600-573-4.
- ↑ а б Лесів, Роман (Червень 2018 року). "Арієць": життя і боротьба (PDF). Українське слово. с. 8. Архів оригіналу (PDF) за 18 липня 2018.
- ↑ Юрій Радченко. «…з Житомира мене перекинули на фронт до м. Василькова для пошуку комуністів і жидів, пізніше – бандерівців»: біографія активіста ОУН (м) Олекси Бабія в світлі «Спогадів про втечу від розстрілу» *. www.historians.in.ua. Процитовано 30 травня 2023.
- ↑ На Тернопільщині відкрили пам'ятну дошку бійцю ОУН. @bastion_tv (укр.). 21 жовтня 2020. Процитовано 30 травня 2023.