Бабушки
Бабу́шки — село в Україні, у Чуднівській міській територіальній громаді Житомирського району Житомирської області. Кількість населення становить 496 осіб (2001). У 1923—2018 роках — адміністративний центр однойменної сільської ради.
| село Бабушки | |
|---|---|
| Країна |  Україна
|
| Область | Житомирська область |
| Район | Житомирський район |
| Громада | Чуднівська міська громада |
| Код КАТОТТГ | UA18040610040055915 |
| Облікова картка | с. Бабушки |
| Основні дані | |
| Засноване | 1606 |
| Населення | 679 (2001) |
| Площа | 2,95 км² |
| Густота населення | 230,17 осіб/км² |
| Поштовий індекс | 13225 |
| Географічні дані | |
| Географічні координати | 50°00′07″ пн. ш. 28°10′50″ сх. д. / 50.00194° пн. ш. 28.18056° сх. д.Координати: 50°00′07″ пн. ш. 28°10′50″ сх. д. / 50.00194° пн. ш. 28.18056° сх. д. |
| Середня висота над рівнем моря |
253 м |
| Водойми | Без назви |
| Найближча залізнична станція | Чуднів-Волинський |
| Відстань до залізничної станції |
4 км |
| Місцева влада | |
| Адреса ради | вул. Героїв Майдану, 146, м. Чуднів, Житомирський р-н, Житомирська обл., 13201 |
| Карта | |
  Бабушки | |
 Бабушки | |
| Мапа | |
| |
Географія ред.
Розташоване за 8 км від Чуднова та 4 км від залізничної станції Чуднів-Волинський[1].
Населення ред.
Станом на 1885 рік в селі мешкало 700 осіб, налічувалось 116 дворових господарств[2], за переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 1 126 осіб (576 чоловічої статі та 550 — жіночої), з яких 1123 — православної віри[3].
В кінці 19 століття в селі нараховувалося 87 дворів та 1 053 мешканці[4], у 1906 році — 226 дворів та 1 203 мешканці[5].
Кількість населення, станом на 1923 рік, становила 1 715 осіб, кількість дворів — 396[6].
Відповідно до перепису населення СРСР, на 17 грудня 1926 року чисельність населення становила 1 740 осіб, з них за статтю: чоловіків — 852, жінок — 888; етнічний склад: українців — 1 721, інші — 19. Кількість домогосподарств — 360, з них, несільського типу — 6[7].
У 1972 році кількість мешканців становила 1 017 осіб, дворів — 359[1].
Відповідно до результатів перепису населення СРСР, кількість населення, станом на 12 січня 1989 року, становила 825 осіб. Станом на 5 грудня 2001 року, відповідно до перепису населення України, кількість мешканців села становила 679 осіб[8].
Мова ред.
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[9]:
| Мова | Відсоток |
|---|---|
| українська | 98,23 % |
| російська | 1,62 % |
| молдовська | 0,15 % |
Історія ред.
Час заснування — 1606 рік[7]. Згадується в люстрації Житомирського замку 1754 року як хутір, що перебував у посесії Гомолинського, сплачував 13 злотих 7,5 грошів до замку та 53 злотих — до скарбу[10]. Належало князям Острозьким, після 1753 року перебувало у власності Любомирських, Понінського, Прола Потоцького, М'ясківських та Козаревичів[4].
Станом на 1885 рік — колишнє власницьке село Карповецької волості Житомирського повіту Волинської губернії, існували православна церква та постоялий будинок[2].
В кінці 19 століття — село П'ятківської волості Житомирського повіту, за 58 верст від Житомира, 7 верст від Чуднова та 3 версти від залізничної станції Вільшанка; лежало над ставом, біля залізниці. Дерев'яну церкву Казанської ікони Богоматері збудовано 1767 року, реконструйовано у 1861 році. Їй належало 78 десятин землі, від 1872 року діяла церковна школа, збудована за кошти парафіян. Великим землевласником був полковник Давидовський[4][11].
В 1906 році — село в складі П'ятківської волості (3-го стану) Житомирського повіту Волинської губернії. Відстань до повітового та губернського центру, м. Житомир, становила 52 версти, до волосної управи в міст. П'ятка — 15 верст. Найближче поштово-телеграфне відділення розташовувалось в м. Чуднів[5].
1923 року увійшло до складу новоствореної Бабушківської сільської ради, котра, від 7 березня 1923 року, стала частиною новоутвореного Чуднівського району Житомирської округи; адміністративний центр ради. 17 червня 1925 року Чуднівський район передано до складу Бердичівської округи[12]. Відстань від населеного пункту до районного центру, міст. Чуднів, становила 8 верст, окружного центру, м. Бердичів — 35 верст, до найближчої залізничної станції (Чуднів) — 3 версти[7].
На фронтах Другої світової війни воювали 324 селян, з них 117 загинуло, 212 нагороджені орденами й медалями. На їх честь в селі споруджено пам'ятник.
В радянські часи в селі розміщувалася центральна садиба колгоспу, котрий мав у користуванні 2 637 земель, в тому числі 2 046 га ріллі. В господарстві вирощувалися зернові культури, було розвинуте м'ясо-молочне тваринництво та птахівництво. В селі були школа, будинок культури, дві бібліотеки, медпункт[1].
Від 30 грудня 1962 року до 8 грудня 1966 року село, разом з радою, перебувало в складі Бердичівського району Житомирської області[12].
11 липня 2018 року включене до складу новоствореної Чуднівської міської територіальної громади Чуднівського району Житмирської області[13]. 19 липня 2020 року, разом з громадою, увійшло до складу новоствореного Житомирського району Житомирської області[14].
Примітки ред.
- ↑ а б в Бабушки // Історія міст і сіл Української РСР: у 26 т. / Тронько П. Т. (голова Головної редколегії). — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1967—1974. — том Житомирська область / Чорнобривцева О. С. (голова редколегії тому), 1973 : 728 с. http://ukrssr.com.ua/. с. 680. Процитовано 30 листопада 2021.
- ↑ а б Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По даннымъ обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутреннихъ Дѣлъ, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпускъ III. Губерніи Малороссійскія и Юго-Западныя / Составилъ старшій редактор В. В. Зверинскій — СанктПетербургъ, 1885. (рос. дореф.)
- ↑ Населенные места Российской империи в 500 и более жителей с указанием всего наличного в них населения и числа жителей преобладающих вероисповеданий : по данным первой всеобщей переписи населения 1897 г. / Под ред. Н. А. Тройницкого — С.-Пб. : Типография «Общественная польза»: [паровая типолитография Н. Л. Ныркина], 1905. — С. 1-19. — X, 270, 120 с.(рос. дореф.)
- ↑ а б в Babuszki // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1900. — Т. XV, cz. 1. — S. 62. (пол.)
- ↑ а б Список населених місць Волинської губернії. Житомир:Волинська губернська типографія.1906 (PDF). http://history.org.ua/ (російська) . с. 2. Архів оригіналу (PDF) за 14 грудня 2017. Процитовано 4 травня 2021.
- ↑ Матеріали з адміністративно-територіального поділу Волинської губернії 1923 року (PDF). http://history.org.ua/ (російська) . Житомир. 1923. с. 154. Архів оригіналу (PDF) за 5 жовтня 2021. Процитовано 23 липня 2021.
- ↑ а б в Список населених пунктів Бердичівської округи (Попередні дані Всесоюзного перепису населення 17-XII 1926 р.) (PDF). http://history.org.ua/. Бердичів. 1927 р. с. 118-119. Архів оригіналу (PDF) за 21 листопада 2021. Процитовано 30 листопада 2021.
- ↑ Населення Житомирської області. pop-stat.mashke.org. Архів оригіналу за 4 вересня 2021 року. Процитовано 20 липня 2022.
- ↑ Розподіл населення за рідною мовою, Житомирська область (у % до загальної чисельності населення) - Регіон, Рік , Вказали у якості рідної мову (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 7 листопада 2019.
- ↑ К. Жеменецький. Тариф подимного податку Київського воєводства 1754 року (PDF) (українська) . Біла Церква: Олександр Пшонківський, 2015. с. 154. Процитовано 19 липня 2022.
- ↑ М. Теодорович. Историко-статистическое описание церквей и приходов Волынской епархии. Том I. Уезды Житомирский, Новоград-Волынский и Овручский (PDF) (російська) . Почаїв: Типографія Почаєво-Успенської лаври, 1888. с. 137-139. Процитовано 20 липня 2022.
- ↑ а б Адміністративно-територіальний устрій Житомирщини 1795-2006 роки (PDF). с. 193, 524. Архів оригіналу (PDF) за 12 липня 2017. Процитовано 4 травня 2021.
- ↑ Перелік актів, за якими проведені зміни в адміністративно-територіальному устрої України. Офіційний портал Верховної Ради України. Архів оригіналу за 17 квітня 2021. Процитовано 25 січня 2021.
- ↑ Про утворення та ліквідацію районів. Голос України. Архів оригіналу за 9 липня 2021. Процитовано 20 липня 2022.