Бабенко Володимир Дем'янович
Бабенко Володимир Дем'янович (нар. 24 жовтня 1937, с. Липці, Харківський район Харківської області — 29 квітня 2002, Луганськ) — начальник пожежної охорони Луганської області, раціоналізатор.
| Бабенко Володимир Дем'янович | |
|---|---|
 | |
| Народився |
24 жовтня 1937 Липці, Харківська область, Українська РСР, СРСР |
| Помер |
29 квітня 2002 (64 роки) Луганськ, Україна |
| Країна |
 СРСР Україна |
| Діяльність | пожежник |
| Військове звання | полковник |
| Нагороди | Медаль «За відвагу на пожежі», Меда́ль «За до́блесну пра́цю (За військо́ву до́блесть)", Медаль «За бездоганну службу» |
Біографія ред.
Народився 24 жовтня 1937, с. Липці, Харківська область, Україна (Українська СРСР).
У сімнадцять років став курсантом Харківського пожежно-технічного училища. Після закінчення якого проходив службу старшим інспектором в місті Краснодон і заочно навчався в Московському вищому інженерно-пожежному училищі.
Після полковника В.Надубова в 1975 році УПО УВС Луганської області очолив полковник Бабенко В. Д[1]. На посаді начальника УПО Бабенко служив до 1985 року. За ці десять років йому вдалося Луганський гарнізон пожежної охорони з рядового перетворити в базовий на території всього СРСР.
На території області було побудовано 38 нових пожежних депо, і стільки ж реконструйовано та відремонтовано[2].
У 1977 році в м. Куйбишев луганчани показали свій фільм «Якою має бути пожежна частина», який і нині зберігається в Народному музеї пожежної охорони. Тоді-ж було прийнято рішення провести на базі Луганського гарнізону Всесоюзну нараду працівників пожежної охорони[3].
На чолі з заступником Міністра МВС СРСР в Луганськ з'їхалося понад 200 осіб. Але, за тиждень до наради, Володимир Дем'янович потрапив до лікарні з інфарктом. У 1980 році гарнізон пожежної охорони Луганська був визнаний базовим серед міських частин, а Сєвєродонецький був визнаний кращим серед об'єктових частин. Представляв Луганський гарнізон заступник Володимира Дем'яновича — Колібабчук А. І.[4]
Участь у гасінні масштабних пожеж ред.
У 1983 році сталася пожежа на складі скрапленого газу Лисичанського НПЗ (нині ВАТ «Лінос»), вибухнула одна ємність, унаслідок чого на бойовому посту помер командир відділення ДПЧ-15 Смутко А. Я. Володимир Бабенко тоді повів за собою особовий склад, знаючи, що якщо за 10 хвилин не загасити пожежу, то на вітер злетить не тільки завод, а й півміста. З ним в бій пішли всього 10 пожежних. Тоді, пройшовши через справжнє пекло, вони змогли перекрити засувку і зупинити доступ газу.
Заохочення ред.
Володимир Дем'янович за роки служби своїм прикладом, сміливістю і рішучістю при ліквідації пожеж, а в повсякденній службі — увагою і турботою зміг згуртувати біля себе плеяду офіцерів, в майбутньому — сильних керівників і справжніх товаришів по службі.
Саме тому він отримав більше 50 заохочень, за мужність і відвагу двічі нагороджений медалями «За відвагу на пожежі», «За бездоганну службу» і медаллю «За доблесну працю».
Винаходи та раціоналізаторська робота ред.
Ще у вісімдесятих роках 20 сторіччя в Луганську була зібрана і випробувана АГВТ — 100 (Автомобіль газо-водяного гасіння), на базі ЗІЛ-131 і турбореактивного двигуна літака, який був переданий пожежним працівниками Луганського авіаремонтного заводу. І, хоча до цього часу така техніка не була нововведенням, в той час раціаналізаторство було у великій пошані в Союзі і Володимир Дем'янович за проведену роботу 23.10.1969 року отримав іменний годинник від керівництва МВС УСРСР (Наказ МВС УСРСР № 127 від 23.10.1969 р.). Потім, через занепад і непотрібності такої машини, автомобіль припадав пилом і розвалювався в гаражі. Даний автомобіль на початку 2000-х був відновлений працівниками ДПРЧ-5 (м. Луганськ) та Луганським авіаремонтним заводом МО України[5].
Родина ред.
Династію пожежних-рятувальників Бабенко продовжували: син — Бабенко Володимир Володимирович (14.03.1966 р. — 16.04.2018 р.), підполковник, начальник штабу пожежогасіння Луганської області; зять — Сьомкін Сергій Семенович (14.05.1959 р. — 27.06.1988 р.), старший лейтенант; онук - Сьомкін Максим Сергійович (08.05.1982 р.), полковник.
Примітки ред.
- ↑ Клюс, П.; Палюх, В.; Пустомельнік (В.). Кузня вогнеборців.
- ↑ Wayback Machine. web.archive.org. 14 березня 2018. Архів оригіналу за 14 березня 2018. Процитовано 5 липня 2020.
- ↑ Смирнов, Г. В. (1996). Историческая хроника пожарной охраны Луганска. Луганск. с. 416. ISBN 5-7707-6411-2.
- ↑ пожарная охрана. web.archive.org. 22 грудня 2019. Архів оригіналу за 22 грудня 2019. Процитовано 5 липня 2020.
- ↑ Wayback Machine. web.archive.org. 18 грудня 2019. Архів оригіналу за 18 грудня 2019. Процитовано 5 липня 2020.
Література ред.
- Клюс П., Палюх В., Пустомельнік В. «Кузня вогнеборців»
- Смирнов Г. В. «Историческая хроника пожарной охраны Луганска»
- Газета «Ворошиловградская правда» від 17.04.1985 р. та від 19.04.1988 р.
Посилання ред.
- Untitled. web.archive.org. 17 березня 2018. Процитовано 5 липня 2020.
| На цю статтю не посилаються інші статті Вікіпедії. Будь ласка розставте посилання відповідно до прийнятих рекомендацій. |
| Ця стаття не має інтервікі-посилань. |
Ця стаття має кілька недоліків. Будь ласка, допоможіть удосконалити її або обговоріть ці проблеми на сторінці обговорення.
|