Африканський флот

Африканський флот (лат. Classis Africana Commodiana Herculea) — один з провінційних у складі давньоримського флоту часів Римської імперії. Спочатку займався забезпеченням зерном Рим, потім також охороняв узбережжя провінції Африка та Тирренське море.

Історія ред.

У II ст. н. е. римські провінції Африка і Нова Африка забезпечували фактичну монополію на римському ринку пшениці та олії. Торгівлі ними контролювали римські або карфагенські купці (лат. navicularii africani). У 186 році імператор Коммод створює флот задля встановлення державної монополії на транспортування зерна до Риму. Важливість африканської пшениці та її транспортування підкреслюється у виданні монети від 186 року, на якому зображено корабель із написом Providentia Augusti (Провидіння Августа). Ще одна монета, яка має відношення до флоту, була відкарбована в 191 році. На ньому є текст votis felicibus (радісне побажання) і зображення гавані Портуса. Ліворуч — корабель із Серапісом. 192 року після вбивства Коммода назву з Африканського Коммодового Геркулесового флоту змінили на Африканський флот.

В подальшому забезпечував транспортування військ з Італії до Африки задля придушення повстань у III і V ст. 422 року значна частина флоту підтримала військового магістра Боніфація, який став напівнезалежним. До 430 року він допомагав в обороні Гіпона Рагія від вандалів Гейзеріха. Напевне значна частина військ та населення цього міста за угодою 430 року була евакуйовано на суднах Африканського флоту. При цьому якась частина його залишилася в Портусі. 439 року Гейзеріх раптовим ударом захопив Карфаген. Напевне тоді ж під його владою опинилися судна флота, що дозволило доволі швидко почати напади на Сицилію, Сардинію та Італію. Про підвладність африканського флоту вандалам свідчить факт, що торгівля зерном з Римом тривала в колишніх обсягах. Гейзеріх розширив флот, з яким 455 року захопив Остію, а потім й Рим. З цього часу поступово став повністю вандальським й використовувався проти Західної та Східної Римської імперій.

Характеристика ред.

Бузою була Остія. У III ст. базою стала гавань поблизу, знана як Портус. Невдовзі рівномірною базою став Карфаген. Стоянками (лат. stationes) були: Утіка, Карфаген, Лептіс-Магна, Гадрумент, Гіппон Регій. Відмінністю від інших флотів було в тому, що мав одночас цивільне й військове спрямування: забезпечення зерном та олією Риму (2/3 потреб). Згодом на нього було покладено перевезення предметів розкошів для імператорського двору — мармуру, диких тварин, а також охорона узбережжя від Мавританії до Великого Сирту. Також виконував транспортування військ, спорядження тощо до Африки для придушення повстань й заколотів.

З огляду на початкове призначення тривалий час у флоті переважали вантажні судна. Лише з 2-ї пол. III ст. збільшується кількість транспортних та військових. Останній кількість розширено наприкінці IV ст.

Для зберігання зерна та забезпечення моряків й самого флоту в Остії було зведено численні та величезні будівлі, суттєво розширено порт. У 2008 році британські археологи виявили останки найширшого каналу з коли-небудь побудованих римлянами, 90 футів у ширину; вони вважають, що він пов'язував Портус з Остією через Ізола Сакра, що робило б транспортування великих партій товару набагато простішим, ніж наземним транспортом. У 2014 році на північній стороні ріки навпроти міста були відкриті залишки і відома забудова міста простягнулась за межі периметра південної стіни (всередині стіни площа становить 69 га). Остія мала власні усі служби міста, які потребувало місто того часу, зокрема маяк.

Джерела ред.

Erdkamp, Paul, ed. (2007). A Companion to the Roman Army. Blackwell Publishing Ltd. ISBN 978-1-4051-2153-8.
THE AUXILIARY GRAIN FLEET OF COMMODUS [Архівовано 20 грудня 2019 у Wayback Machine.]