Астрильд-метелик савановий
| Астрильд-метелик савановий | ||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
.jpg) Самець саванового астрильда-метелика
.jpg) Самиця саванового астрильда-метелика
| ||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||
| ||||||||||||||||
| Uraeginthus angolensis (Linnaeus, 1758)[2][3] | ||||||||||||||||
Підвиди
| ||||||||||||||||
|
(Див. текст) | ||||||||||||||||
| Синоніми | ||||||||||||||||
| Fringilla angolensis Linnaeus, 1758 | ||||||||||||||||
Посилання
| ||||||||||||||||
|
Астрильд-метелик савановий[4] (Uraeginthus angolensis) — вид горобцеподібних птахів родини астрильдових (Estrildidae). Мешкає в Центральній і Південній Африці.
Опис ред.
.jpg)
.jpg)
.jpg)
Довжина птаха становить 12-13 см. Голова і верхня частина тіла світло-коричневі, надхвістя і хвіст яскраво-бірюзово-блакитні. Обличчя, щоки і широкі "брови" над очима також яскраво-блакитні. Шия, груди і боки яскраво-блакитні, живіт і гузка охристі. Очі карі, дзьоб фіолетово-чорний, лапи тілесного кольору. Самиці мають дещо блідіше забарвлення, ніж самці. Представники різних підвидів вирізняються за інтесивністю блакитних частин оперення, представники підвиду U. a. niassensis мають найбільш яскраве забарвлення.
Підвиди ред.
Виділяють три підвиди:[5]
- U. a. angolensis (Linnaeus, 1758) — південний захід ДР Конго, північ Анголи і північний схід Замбії, острів Сан-Томе;
- U. a. cyanopleurus Wolters, 1963 — південь Анголи, південний захід Замбії, північний захід Зімбабве і північ Ботсвани;
- U. a. niassensis Reichenow, 1911 — від східної Танзанії до центральної і східної Замбії, Малаві, Мозамбіку, південного Зімбабве і сходу ПАР.
Поширення і екологія ред.
Саванові астрильди-метелики мешкають в Танзанії, Демократичній Республіці Конго, Анголі, Замбії, Зімбабве, Малаві, Мозамбіку, Намібії, Ботсвані, Есватіні, Південно-Африканській Республіці та на Сан-Томе і Принсіпі. Вони живуть в акацієвих саванах, де ростуть Vachellia tortilis, а також в мопане[en], зустрічаються в акацієвих рідколіссях і галерейних лісах, в садах і на околицях людських поселень. Зустрічаються поодинці, парами або невеликими зграйками до 10 птахів, іноді приєднуються до змішаних зграй птахів разом з мельбами. Там, де ареал саванових астрильдів-метеликів перетинається з ареалом червонощоких астрильдів-метеликів, вони віддають перевагу більш сухих і відкритим місцевостям.
Саванові астрильди-метелики живляться насінням трав, яке збирають з землі або прямо з колосків, віддаючи перевагу ще зеленому насінню. Крім того, вони доповнюють раціон термітами та іншими комахами, іншими дрібними безхребетними, ягодами, плодами Boscia albitrunca і пагонами.
Саванові астрильди-метелики розмножуються протягом всього року, однак пік гніздування у них припадає на завершення сезону дощів. Самці приваблюють самиць в характерний для астрильдових спосіб — виконують демонстраційні танці, присідаючи перед самицями, тримаючи в дзьобі травинку або перо і водночас співаючи. Гніздо кулеподібне з бічним входом, робиться самицями зі стебел трави, встелюється пір'ям, розміщується в густій рослинності, часто поряд з гніздом ос Belonogaster juncea. Іноді птахи використовують покинуті гнізда чорноволих нектарців, чорногорлих ткачиків і чорноволих приній. В кладці від 3 до 5 білуватих яєць. Інкубаційний період триває 13-14 днів, насиджують і самиці і самці. Пташенята покидають гніздо через 18-20 днів після вилуплення, однак батьки продовжують піклуватися про них ще два тижні.
Примітки ред.
- ↑ BirdLife International (2016). Uraeginthus angolensis: інформація на сайті МСОП (версія 2022.1) (англ.) 27 жовтня 2022
- ↑ Edwards, George (1750). A Natural History of Uncommon Birds. Т. Part III. London: Printed for the author at the College of Physicians. с. 131, Plate 131.
- ↑ Linnaeus, Carl (1758). Systema Naturae per regna tria naturae, secundum classes, ordines, genera, species, cum characteribus, differentiis, synonymis, locis (Latin) . Т. 1 (вид. 10th). Holmiae (Stockholm): Laurentii Salvii. с. 182.
- ↑ Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
- ↑ Gill, Frank; Donsker, David, ред. (2022). Waxbills, parrotfinches, munias, whydahs, Olive Warbler, accentors, pipits. IOC World Bird List Version 12.2. International Ornithologists' Union. Процитовано 27 жовтня 2022.
Джерела ред.
- Jürgen Nicolai (Hrsg.), Joachim Steinbacher (Hrsg.), Renate van den Elzen, Gerhard Hofmann: Prachtfinken – Afrika. Serie Handbuch der Vogelpflege, Eugen Ulmer Verlag, Stuttgart 2007, ISBN 978-3-8001-4964-3.
- Peter Clement, Alan Harris, John Davis: Finches and Sparrows. An Identification Guide. Christopher Helm, London 1993, ISBN 0-7136-8017-2.
Посилання ред.
- Blue Waxbill - Species text in The Atlas of Southern African Birds.
|
Це незавершена стаття з орнітології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |