Архетип (літературознавство)
Архетип у літературознавстві — модель, за якою формується певний твір, відображаючи універсальні сенси, спроектовані у символах, виражені у міфах[1].
Часто повторювані образи, сюжети, мотиви в фольклорних і літературних творах.
Класичними «вічними образами» у світовому письменстві вважаються Прометей, Федра, Медея, Мойсей, Каїн, Вічний Жид, Дон Кіхот, Дон Жуан, Гамлет, Фауст, Чайлд-Гарольд, Конрад Валенрод та ін[1].
Одним з основних властивостей літературного архетипу є його типологічна стійкість і високий ступінь узагальнення.
Приклади архетипів: «зла мачуха», багач, бідняк тощо.
Темами загальнолюдського (загальнонаціонального) значення є:
- проблеми віднаходження шляхів до Бога, до істини,
- пошуки сенсу буття та його першосутності та доцільності, зокрема, коли йдеться про життя і смерть, різні ініціації, взаємини як із фізичною, так і з духовною природою,
- антиномії любові й ненависті, добра і зла, творчості й руйнації тощо[1].
Використання архетипів у конкретних творах є цілісним підходом, який може допомогти письму завоювати загальне визнання. Це пояснюється тим, що читачі можуть взаємодіяти з героями та ситуацією та ідентифікувати себе з ними, як соціально, так і культурно. Розгортаючи загальні архетипи в контексті, письменник прагне надати реалізму своїй творчості.[2]
Примітки ред.
Посилання ред.
- 196/mode/1up?view=theater Архетип; Вічні образи; Вічні теми (мотиви) // Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — Т. 1 : А — Л. — С. 96-98; 196.
- 495/mode/1up?view=theater Міфологічна критика; Традиційні сюжети та образи // Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — Т. 2 : М — Я. — С. 55; 495.
- Наскрізні образи; Світові сюжети та образи; Традиційні сюжети та образи // Лексикон загального та порівняльного літературознавства / голова ред. А. Волков. — Чернівці : Золоті литаври, 2001. — С. 356; 513; 572. — 634 с.