Артур Ганч
нім. Arthur Rudolf Hantzsch
Артур Ганч у 1879 р.
Артур Ганч у 1879 р.
Артур Ганч у 1879 р.
Народився 7 березня 1857(1857-03-07)[1][2][3]
Дрезден, Німецький союз[4]
Помер 14 березня 1935(1935-03-14)[4][1][…] (78 років)
Дрезден, Королівство Саксонія[4]
Місце проживання Німеччина
Країна  Німеччина
Діяльність хімік, викладач університету
Alma mater JMU
Галузь органічна хімія
Заклад Лейпцизький університет
JMU
Федеральна вища технічна школа Цюриха
Науковий керівник Йоганнес Вісліценус
Відомі учні Dorothy Hahnd
Аспіранти, докторанти Альфред Вернер
Franz Heind
Alfred Wernerd
Членство Леопольдина
Саксонська академія наук
Відомий завдяки: синтез гетероциклічних сполук

CMNS: Артур Ганч у Вікісховищі

Артур Рудольф Ганч (нар. 7 березня 1857, Дрезден — пом. 14 березня 1935, Дрезден) — німецький хімік-органік, професор.

Життєпис ред.

Народився в Дрездені. Закінчив Дрезденський університет (1879). Працював у Вюрцбурзькому університеті (1880). Професор Цюрихського політехнічного інституту (з 1882), Вюрцбурзького (з 1893) та Лейпцизького (1903—1927) університетів.[5]

Наукова діяльність ред.

Ганчем закладені важливі основи для синтезу гетероциклічних сполук азоту і стереохімії сполук азоту. Іншими галузями дослідження були електрохімія та спектроскопія органічних сполук.

У 1882 році відкрив реакцію одержання похідних піридину циклоконденсацією естерів β-кетокислот з альдегідами або кетонами та амоніаком (реакція Ганча). Синтезував тіазол (синтез тіазолів за Ганчем) (1890), імідазол, оксазол і селенозол. У 1890 році відкрив реакцію утворення пірольного кільця при конденсації ацетооцтового естеру, α-хлоркетонів та аміаку або амінів (синтез піролів за Ганчем).

Спільно з Альфредом Вернером встановив у 1890 році структуру азотовмісних сполук типу оксимів та азобензолу і висунув (1890) теорію стереоізомерів молекул, що містять подвійний зв'язок азот—вуглець; існування двох ізомерів монооксидів пояснив як випадок геометричної ізомерії. Показав (1894), що діазосполуки можуть існувати у вигляді син- і анти- форм. Був прихильником концепції, згідно з якою властивості кислот залежать від їх взаємодії з розчинниками. Висунув у 1923 році теорію псевдокислот і псевдооснов.

Примітки ред.

Джерела ред.

  • Волков В. А., Вонский Е. В., Кузнецова Г. И. Выдающиеся химики мира: Биографический справочник. — Москва, 1991.

Посилання ред.