Армаві́р — місто крайового підпорядкування у Краснодарському краї, Росія.

місто Армавір
Герб Прапор
Країна Росія Росія
Суб'єкт Російської Федерації Краснодарський край
Код ЗКТМО: 03705000001
Основні дані
Час заснування 1839
Населення 189 118 осіб (2002)
Площа 280 км²
Поштові індекси 352900
Телефонний код +7 86137
Географічні координати: 45°00′ пн. ш. 41°07′ сх. д. / 45.000° пн. ш. 41.117° сх. д. / 45.000; 41.117Координати: 45°00′ пн. ш. 41°07′ сх. д. / 45.000° пн. ш. 41.117° сх. д. / 45.000; 41.117
Влада
Вебсторінка armawir.ru
Міський голова Андрій Юрійович Харченко
Мапа
Армавір (Росія)
Армавір
Армавір

Армавір (Краснодарський край)
Армавір
Армавір

Мапа


CMNS: Армавір у Вікісховищі

Географія ред.

Місто розташоване на лівому березі Кубані, при виході її з північних передгір'їв Великого Кавказу, у місці впадання в неї притоки Уруп, за 202 км на південний схід від Краснодару. Важливий транспортний вузол. Незабаром буде добудовано нова РЛС (потужніша за Габалінську РЛС в Азербайджані[1]), що доповнить силову присутність в місті.

На 2005 рік населення міста було 191 700 осіб.

Історія ред.

Корінним народом на території сучасного Армавіра були абазини, пізніше тут також оселилися тюркомовні татари з Кримського ханства. Армавір також є частиною історичної землі черкесів — предків адигейців, кабардинців та інших. Внаслідок російсько-кавказької війни залишки абазинського народу були змушені емігрувати з нових територій Південної Росії до Османської імперії.

На початку XIX сторіччя завершилася поступова ісламізація адигів, й за умов бойових дій на Кавказі, становище християн-вірменів у цих аулах стала критичною. Тож на територію сучасного Армавіра, за наказом генерала Григорія фон Засса, майором Венеровським під прикриттям солдатів Тенгінського піхотного полку переселені 800 вірменських сімей з черкеських аулів, і в 1839 році на березі Кубані, напроти російської фортеці Прочний Окоп (Фортштадт), черкесогаями (етнічна група вірмен) було засноване поселення під назвою Вірменський аул[2]. Під теперішньою назвою поселення відоме з 1848 року, коли його, завдяки вірмено-григоріанському священнику Петросу Патканяну, назвали на честь Армавіра, однієї з історичних столиць стародавньої Вірменії[3][4].

У 1875 році через Армавір прокладають Владикавказьку залізницю, наступного року аул набув статусу села. Наприкінці XIX — на початку XX ст. місто було адміністративним центром Лабинського (або Армавірського) відділу Кубанської області (існувала в 1860—1921 роках). У 1908 році розпочато будівництво Армавір-Туапсинської залізниці. У 1914 році село набуло статусу міста.

Під час громадянської війни в Росії 1918—1920 рр. поблизу міста відбулася низка жорстоких боїв. У 1918 році в Армавірі завершився військовий похід Таманської армії, радянська влада була встановлена в Армавірі в березні 1920 року.

Під час Другої світової війни місто було окуповане німецькою армією. Окуповане Червоною армією в січні 1943 року.

З 1996 року Армавір — муніципальне утворення, місто крайового підпорядкування.

Транспорт ред.

Армавірський тролейбус

Тролейбусний рух в Армавірі відкрито в 1973 року. На лютий 2007 у місті експлуатуються 44 тролейбуса на п'яти маршрутах.

Економіка ред.

  • Харчова промисловість: молочний комбінат, жироолійний комбінат, кондитерська фабрика «Армавірська» тощо
  • Машинобудування і металообробка (електротехнічний завод)
  • Хімічна і нафтохімічна промисловість
  • Легка промисловість

Спорт ред.

  • 50 громадських федерацій з різних видів спорту.
  • 7 спортивних шкіл, з них 4 школи Олімпійського резерву, вихованці яких — чемпіони світу, Європи, Олімпійських ігор (Л. О. Чернова, О. В. Ляпіна[ru], А. Ю. Маркарьян[ru] та інші).
  • 172 спортивних споруди, 3 басейни, 2 льодові ковзанки (крита і відкрита).
  • Стадіон «Юність», місткістю 6178 глядачів.
  • 59 тисяч людей систематично займаються спортом.
  • Футбольний клуб «Армавір»[ru].
  • Армавірський клуб єдиноборств

Уродженці ред.

Примітки ред.

  1. Росія відмовилася від "дорогої" Габалінської РЛС в Азербайджані. www.ukrinform.ua (укр.). 11 грудня 2012. Процитовано 3 грудня 2023.
  2. Энциклопедия Города России. Moscow: Большая Российская Энциклопедия. 2003. p. 24. ISBN 5-7107-7399-9.
  3. Патканян Петрос — Энциклопедия фонда «Хайазг». ru.hayazg.info. Процитовано 3 грудня 2023.
  4. Bitter Choices: Loyalty and Betrayal in the Russian Conquest of the North Caucasus. Cornell University Press. 2015. p. 136.

Посилання ред.