Аракамчечен
Аракамчечен (чук. Иръыкамчечъын, Кыгынин, чапл. Ӄігіӈі) — острів розташований у Беринговій протоці біля узбережжя Чукотського півострова, Росія. Відокремлений від материкової частини протокою Сенявіна. Належить до території Провіденського району Чукотського автономного округу.
| Аракамчечен | |
|---|---|
 | |
| Географія | |
| 64°45′24″ пн. ш. 172°23′11″ зх. д. / 64.75666666669478388° пн. ш. 172.38638888891776446° зх. д.Координати: 64°45′24″ пн. ш. 172°23′11″ зх. д. / 64.75666666669478388° пн. ш. 172.38638888891776446° зх. д. | |
| Акваторія | Тихий океан, Берингове море |
| Площа | 267,8 км² |
| Довжина | 32 км |
| Ширина | 21 км |
| Найвища точка | 613 м |
| Країна | |
| Росія | |
| Адм. одиниця | Провіденський район |
| Населення |
0 |
  Аракамчечен Аракамчечен (Росія) | |
 | |
 Аракамчечен у Вікісховищі | |
Історичні відомості та топонім ред.
Острів Аракамчечен почав активно освоюватися чукчами наприкінці XVIII століття. В ті часи його назвали Гуунін — «віддалений». У 1827 році острів відвідала експедиція Ф. П. Літке і нанесла його на карту під сучасною назвою, що перекладається з чукотської мови як «оманливе місце, де блукають». Це було пов'зано з тим, що в акваторії острова часто траплялися густі тумани, які ставали причиною втрати курсу морськими мандрівниками. Ескімоський топонім Ӄігіӈі походить від чапл. ӄіги «острів» + -ӈі - особисто-присвійний суфікс 3 особи множини, що перекладається буквально «їхній острів». Згідно зі словником Г. А. Мєновщикова, чукотський топонім - Аракамчечен, чукотський топонім, адаптований з чаплінського ескімоського діалекту — Кигинін [1][2].
У 1855 Аракамчечен відвідала наукова експедиція Д. Роджерса на гідрографічному судні «Вінсенес». При цьому американські дослідники назвали гори на острові на честь трьох мушкетерів — героїв роману О. Дюми. Очевидно, це пов'язано з неправильним перекладом на англійську російського топоніма — гори Афос, найвищої точки острова, названої Літке на згадку про Афонську битву. Це і спонукало гідрографів позначити інші сопки на честь головних дійових осіб роману. До теперішнього часу ці назви замінені на чукотські[3], крім самої гори Атос[4].
Фізико-географічна характеристика ред.
Острів Аракамчечен має у плані трикутну форму: гавань Глазенапа (південно-західний кут), Північно-Аракамчеченська ділянка з мисами Кугуван і Мако-Кугуван (північний край) і мис Кигинін (східний край). Північно-Аракамчеченська ділянка є поєднанням високих скелястих мисів, складених девонськими породами та невеликі ділянки морських терас. У районі гавані Глазенапа гори стають нижчими, підходять до берега порівняно пологими відрогами, а на схід розташована акумулятивна піщано-галькова коса мису Ярга, що відокремлює від моря невелику лагуну. Ділянка мис Кигинін лежить у межах низинних (до 40 м) заозерених морських терас.
У центральній частині острова знаходяться середньотемпературні мінеральні джерела.[5]
Флора і фауна ред.
На частині острова зі сторони Берингового моря є лежбище моржів, де у серпні-вересні збирається до 50 тис. особин. Тут було зафіксовано появу білого моржа - вкрай рідкісного представника морських ссавців.[6]
На скелястих мисах Аракамчечена гніздяться берингівські баклани, полярні мартини, сріблясті мартини, трипалі мартини, кайри, тихоокеанські чистуни, тихоокеанські іпатки, топорики.[7] Уваліста рівнина з дрібними озерами та болотцями у східній частині острова служить місцем зупинок на прольоті птахів, що мігрують, зокрема гуся-білошия та канадського журавля[5].
На острові росте ендемік Чукотки — полин сенявінський (Artemisia senjavinensis), а також горець аляскинський, занесені до Червоної книги Росії.[8] Тут виявлено три види рідкісних мохів.
Культурна спадщина ред.
У західній частині острова біля мису Кигинін знайдено сліди давньоескімоських поселень віком понад 2 тис. років, у південно-західній — різновікові залишки поселень Мейнигук, Ярга, Пагіляк.[9]
Примітки ред.
- ↑ Леонтьев В. В., Новикова К. А. (1989). науч. ред. Г. А. Меновщиков (ред.). Топонимический словарь Северо-Востока СССР. Магадан: Магад. кн. изд-во: ДВО АН СССР. Сев.-Вост. комплекс. НИИ. Лаб. археологии, истории и этнографии. с. С. 72—73. — 456 с. ISBN 5-7581-0044-7..
{{cite book}}:|pages=має зайвий текст (довідка); Перевірте значення|isbn=: недійсний символ (довідка) - ↑ Меновщиков Г. А. (1972). Науч. ред. В. В. Леонтьев (ред.). Местные названия на карте Чукотки. Краткий топонимический словарь. Магадан: Магаданское книжное издательство. с. — С. 115. — 207 с.
- ↑ С. Попов. Топонимика Арктики. Мушкетёры на Чукотке. Полярный круг — М.: Мысль, 1986. Архів оригіналу за 19 вересня 2016. Процитовано 20 серпня 2016.
- ↑ Аркуш карти Q-2-XXV,XXVI Янракыннот. Масштаб: 1 : 200 000. Стан місцевості на 1972 р. Видання 1987 р. (рос.)
- ↑ а б ПромстройНИИпроект. Схема территориального планирования Провиденского муниципального района Чукотского автономного округа. — Магадан, 2013. — Т. 1. — С. 58,76.
- ↑ В. Орлов (№11 (2482) | Ноябрь 1980). Белые моржи Чукотки. журнал «Вокруг Света». Архів оригіналу за 9 червня 2013. Процитовано 8 червня 2013.
- ↑ А. В. Андреев. Водно-болотные угодия России. — М. : Wetlands International, 2001. — Т. IV. — С. 190. — ISBN 90-5882-986-3. Архівовано з джерела 4 січня 2023
- ↑ А. А. Коробков (1981). Красная Книга России. Архів оригіналу за 25 листопада 2019. Процитовано 8 червня 2013.
- ↑ Официальный сайт Провиденского района. Архів оригіналу за 9 червня 2013. Процитовано 8 червня 2013.
