Анєля Павліковська
Анєла Павліковська, уроджена Вольська, пс. «Леля» (11 липня 1901, Львів — 23 грудня 1980, Лондон) — польська художниця, портретистка, авторка книжкових ілюстрацій.
| Анєля Павліковська | |
|---|---|
| пол. Aniela Pawlikowska | |
| Народилася |
11 липня 1901[1] Львів, Долитавщина, Австро-Угорщина |
| Померла |
23 грудня 1980 (79 років) Лондон, Велика Британія |
| Країна |
 Республіка Польща[2] |
| Діяльність | художниця |
| Галузь | малярство |
| Alma mater | ЛНУ ім. І. Франка |
| Вчителі | Владислав Вітвіцькийd |
| Знання мов | польська[3] |
| Жанр | портрет |
| Рід | Q63532035? |
| Мати | Мариля Вольська |
Біографія ред.
Анеля народилася в домі з багатою культурною та науковою традицією. Її матір'ю була Мариля Вольська, поетеса, донька Ванди Монне (заміжньої Млодницької), музи та нареченої Артура Ґротгера, письменника та перекладача, а її батьком був Вацлав Вольський, інженер, винахідник, один із піонерів польської нафтової промисловості, автор праць у галузі математичної логіки, поліглот. Аніела була наймолодшою з п'яти братів і сестер; її сестрою була поетеса Беата Обертинська.
Отримала домашню освіту. Одним із її вчителів був карикатурист, філософ і психолог Владислав Вітвіцький[en][4], учень батька Марили Вольської, художника Кароля Млодницького. Художні здібності Лелі Вольської були помічені рано. Свою першу виставку влаштувала у дев'ять років. 54 її роботи були представлені тоді у Товаристві друзів образотворчого мистецтва у Львові. Оскільки її домашнє навчання не закінчилося з іспитом на атестат зрілості, вона розпочала студії історії мистецтва у професорів Болоза-Антоневича та Владислава Подляхи у Львівському університеті Яна Казимира як вільна студентка.
9 лютого 1924 року вона вийшла заміж за Міхала Павліковського, письменника і видавця, і оселилася в його родинному маєтку Медика поблизу Перемишля. Разом вони мали трьох дочок і сина. Також вона проводила багато часу в Закопанському домі біля Єдламі, який збудував Ян Гвальберт Павліковський, батько Міхала, за проектом Станіслава Віткевича. За інтенсивної підтримки свого чоловіка вона продовжила навчання живопису — також як позаштатна студентка — в Академії образотворчих мистецтв у Кракові під керівництвом Войцеха Вайсса та Казимира Сіхульського.
У 1930-х роках У 1920-х роках брала участь у багатьох виставках у Львові, Кракові, Варшаві та Закопанах, а також у Лейпцигу, Римі, Флоренції та Турині. У перші дні Другої світової війни вона забрала своїх чотирьох дітей із Медики до Львова і жила з сестрою на віллі Вольських. У травні 1940 року, після першої хвилі депортації поляків зі Львова до Сибіру, їй вдалося отримати дозвіл на поїздку з дітьми до Генерал-губернаторства. Вона знайшла притулок у Ґошицях, у маєтку своєї родички Зофії Кернової, уродженої Завіш. Звідти у квітні 1942 року завдяки зусиллям чоловіка, який на той час перебував у Римі, виїхала з дітьми до Італії[4].
Там вона заробляла на життя, малюючи портрети італійських аристократів і дипломатів, які перебували в Італії. Також у Лондоні, куди вона виїхала з чоловіком і дітьми наприкінці 1946 року, написання її портретів на замовлення було основою існування родини. У 1950-х роках вона стала одною із найпопулярніших портретисток Великоъ Британії. У 1955 році відбулася її велика індивідуальна виставка в галереї Парсонс у Лондоні, яка стала великою культурною подією не лише серед британської польської діаспори. Вона продовжувала працювати до кінця життя, незважаючи на втрату зору на одне око. З 1962 року щороку на кілька місяців відвідувала Польщу, зупиняючись на віллі Павліковських у Закопаних, будинку «Pod Jedlami».
Померла 23 грудня 1980 р. в Лондоні в т. зв «Antokolu»[5]. Її прах віддали для поховання в Польщі[5]. Похована на цвинтарі заслуг у Пексовому Бжижеку в Закопанах (пл. LI-6)[6] .
Створення ред.
Домашня освіта, міцно вкорінена в традиції, з явно консервативним характером, а також національно-патріотичні переконання чоловіка, який, зрештою, був головним популяризатором її мистецтва, заважали Лелі Павліковській прагнути до авангардних рішень, намагатися шукати «поєднання малярських елементів із експресією та польськістю». Ця її заява, як і художні особливості її роботи, дозволяють поєднати її зі стилем ар-деко.
Книжкова графіка ред.
Її публічним дебютом (не враховуючи виставки дитячих робіт) стали ілюстрації та графічне оформлення бібліофільського видання твору Міхала Павліковського «Агнєшка або про Панні на Неведзіу» (Медика 1925). Цим томом, який являв собою пастиш із середньовічних інкунабул — особливо відомого Кодексу Бальтазара Бегема — було відкрито діяльність видавництва «Медична бібліотека», яке до 1939 року опублікувало п'ятнадцять графічно підготовлених і часто ілюстрованих назв Лели Павліковської. Найважливіший ілюстративний доробок Павліковської включає два томи Беати Обертинської: «Гітара і Тамці» (Medyka 1926), із шістьма стилізованими ілюстраціями, і «Про братів Фрості». Календарний сон (Медик 1930). Важливими в її творчості були також барвисті гуаші та чорно-білі ліногравюри до книги Зофії Коссак-Щуцької Szaleńcy Boży (Краків, 1929). Після війни Павліковська співпрацювала з видавництвом Veritas, що діяло в Лондоні, розробляючи графічно кілька назв.
Релігійна тематика ред.
Релігійна тематика, особливо марійного характеру, була важливою частиною творчості Лелі Павліковської. На особливу увагу заслуговує Богуродзиця — портфоліо з десяти акварельних і позолочених ліногравюр, що відсилають до народної ксилографії та малюнків на склі. Збірку видала Медична бібліотека в 1930 році. Цю серію, виконану в стилі ар-деко і продовжену після війни в окремих роботах, митець прокоментував: «Ці зображення є релігійними, але моя мета полягала в тому, щоб надати цей зміст польською мовою, не спираючись на жодні зразки чи стилі, окрім народних джерел. (…) Йшлося про показ Марійських свят через польський календар, традицію, напр. Siewna, Jagodna, Zielna… А також діяти найпростішим живописним засобом, тобто лінією, і при цьому надати найбільшої експресії». У подібному стилі 1936 року також була створеня кольорова ліногравюра «Св. Губерт», а також деякі з вищезгаданих книжкових ілюстрацій, більшість з яких мають релігійний характер.
Після війни було створено кілька важливих релігійних творів Лелі Павліковської. До них належить вівтарний розпис у каплиці храму хх Маріани в Fawley Court в Бакінгемширі, Англія, «Св. Станіслав Щепановський, єпископ Мечник» 1947 року, а також дві картини, доля яких невідома, що збереглися на репродукціях: «Молитва за душі в чистилищі» (1947) та «Отець Максиміліан Марія Кольбе» (1962). Як у Польщі, так і в період еміграції мисткиня створила численні релігійні різдвяні листівки.
Портрети і пейзажі ред.
Вивчення людини і природи також супроводжувало Павліковську протягом усього її життя. Людські фігури, рослини і тварини заповнювали її етюдники, які були її щоденною, безперервною майстерною роботою і водночас записом її вражень і захоплень. Вона була знавцем ботаніки і водночас чуйною спостерігачкою явищ. Пейзажі — переважно написані аквареллю — спочатку відсилали до традиції ХІХ століття, а згодом дедалі виразніше відсилали до нових захоплень японським мистецтвом і колористичних експериментів міжвоєнного періоду. Окремим розділом у її творчості є темперні дослідження інтер'єру — переважно палацу в Медиці. До війни їх було створено кілька, а в еміграції, коли вже було відомо, що художниця ніколи більше не побачить свого дому, вона записувала ці інтер'єри по пам'яті, намагаючись замінити художню виразність точною деталлю.
Портрети, які в еміграції мали стати основою для утримання родини, а також дому «Pod Jedlami» в Закопаному, спочатку коливалися між стилем модерн (портрет олівцем Марії Завішиної з 1923 року чи Марили Вольської з 1915 року) і сучасне трактування кольору та форми в ранніх автопортретах. Натомість портрети її чоловіка Міхала Павліковського 1920-х — початку 1930-х років вражають хижою експресивністю. Під час і після війни Павліковська була змушена заробляти на життя малюванням і ескізами портретів — на замовлення або створених спеціально, як обігову монету, що траплялося в окупованій Польщі та пізніше, у спочатку важкий італійський період. Більшість із них, особливо ті, завдяки яким вони набували все більшої популярності в колах італійської, а потім і британської аристократії, мають чіткі риси традиційного академічного живопису.
З років еміграції, коли надія на повернення до Польщі назавжди згасла, а з нею й можливість повернутися до творчої свободи, поступово заміненої дедалі суворішим режимом господарських портретів, збереглися три натюрморти та картина із зображенням троянд. Це видатні твори, які є своєрідним прощанням художниці з мистецтвом, вирваним з бігу повсякденних малярських обов'язків. Написаний ніби поспішно, з м'ясистою масляною фактурою («Róże»), дисгармонійним кольором, гротескною або тривіальною темою («Піноккіо і лялька», близько 1943; «Чорний пудинг», 1960; «Горщики», 1970).), були останнім поривом її мистецького духу. Серед комерційних портретів в Англії збереглася певна реліквія у вигляді пастельних дитячих головок майбутньої Діани, принцеси Уельської[7].
Посилання ред.
- ↑ Artists of the World Online, Allgemeines Künstlerlexikon Online, AKL Online / Hrsg.: A. Beyer, B. Savoy — B: K. G. Saur Verlag, Verlag Walter de Gruyter, 2009. — ISSN 2750-6088 — doi:10.1515/AKL
- ↑ Bibliothèque nationale de France Record #14484895r // BnF catalogue général — Paris: BnF.
- ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ а б [1], Marta Trojanowska, "Aniela (Lela) z Wolskich Pawlikowska. Szkic do biografii"
- ↑ а б Z żałobnej karty. Nr 39-40. Koło Lwowian w Londynie. Grudzień 1980: 132.
- ↑ Aniela Pawlikowska
- ↑ [2], Jadie Troy-Pryde, "Princess Diana's childhood home will be open to the public next month"
Бібліографія ред.
- Świat Leli Pawlikowskiej. Prace z lat 1915—1965. Katalog wystawy Muzeum Narodowego w Krakowie, oprac. M. Romanowska, Kraków 1997;
- Lela Pawlikowska w Medyce, red. M. Trojanowska, Przemyśl 2002;
- M. Trojanowska, Dama z Medyki z Londynu. Lela Pawlikowska 1901—1980, Przemyśl 2005;