Вікіпедія

Антена

пристрій, який перетворює електричну енергію в радіохвилі і навпаки
У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Антена (значення).

Анте́на (лат. antenna, від етруського anthemna[1] — «рея, щогла») — радіотехнічний пристрій для приймання і передавання електромагнітних хвиль.

Антена
Зображення
Іконка
Схематична ілюстрація
CMNS: Антена у Вікісховищі
Тарілка радіотелескопа

Передавальна антена перетворює електричний струм радіочастотного діапазону на електромагнітні хвилі відповідної частоти. Відповідно приймальна антена перетворює електромагнітні хвилі на струм відповідної форми. Приймальна антена від передавальної відрізняється лише застосуванням.

Історія ред.

Перші антени створив у 1888 році Генріх Герц в ході експериментів по доведенню існування електромагнітної хвилі; ці антени були дипольними. Форма, розміри і конструкція створених згодом антен надзвичайно різноманітні і залежать від робочої довжини хвилі і призначення антени. Знайшли широке застосування антени, виконані у вигляді відрізка дроту, системи провідників, металевого рупора, металевих і діелектричних хвилеводів, хвилеводів з металевими стінками з системою прорізаних щілин, а також багато інших типів. Для поліпшення спрямованості первинний випромінювач може забезпечуватися рефлекторами — відбивальними дзеркалами різної конфігурації і системами дзеркал, а також лінзами.

Принцип дії ред.

Дія елементарної антени основана на дипольному випромінюванні. Сигнал, який передається на антену від високочастотного генератора, створює в ній коливання густини заряду, що призводить до випромінювання електромагнітних хвиль. Відповідним чином при прийманні сигналу електромагнітні хвилі наводять в антені струми, які потім підсилюються і демодулюються приймачами.

Характеристики антен ред.

Електромагнітне випромінювання, що створюється антеною, має властивості спрямованості і поляризації. Антена як двополюсник має вхідний опір (імпедансом). Лише частину енергії джерела антена перетворює у електромагнітну хвилю, решта витрачається у вигляді теплових втрат. Для кількісної оцінки перерахованих і ряду інших властивостей антена описується набором електричних характеристик і параметрів.

До головних параметрів та характеристик антен належать[2]:

  • Передавальні характеристики:
    • коефіцієнт корисної дії (ККД)
    • діюча висота антени
    • векторна імпульсна характеристика, векторна передавальна характеристика
  • Конструктивні характеристики:
    • маса, координати центру мас, момент інерції
    • габаритні розміри, максимальний радіус розвороту
    • парусність (вітрове навантаження)
    • об'єкт установки, спосіб кріплення
    • застосовані матеріали

Для локаційних антен найважливішою характеристикою є роздільна здатність, що залежить передусім від розмірів антени L та довжини хвилі λ.

Конструкції антен ред.

Конструкція антени залежить від довжини хвилі сигналу. Довгі хвилі (довжина хвилі від 1000 до 10000 метрів) можна приймати на довгих дротових антенах, середні хвилі (довжина від 100 до 1000 метрів) можна приймати на стрижні або диполі, для приймання мікрохвиль також використовують диполі — часто з відбивачами в формі рамки або гостроспрямованими параболічними тарілками.

Основні типи антен ред.

У астрономії та радіолокації ефективно застосовують антенні решітки, зокрема, з цифровим діаграмоутворенням, які отримали назву цифрові антенні решітки.

Видатні конструкції ред.

  • Антена АДУ-1000
  • Антена РТ-70
  • Антена загоризонтної РЛС «Дуга»
  • Антена станції зондування іоносфери HAARP
  • Антена радіообсерваторії Аресібо
  • Антена радіотелескопу Грін-Бенк

Фотографії деяких типів антен ред.

Застосування антен ред.

Радіо і телевізійне мовлення ред.

Радіолокація ред.

Системи спостереження і керування ред.

 
Антени в м. Райстінг, Німеччина, фед.зем. Баварія

Див. також ред.

Примітки ред.

  1. ↑ Слюсар, В.И. (2011). Антенна: история радиотехнического термина (PDF). Первая миля. Last mile (Приложение к журналу "Электроника: наука, технология, бизнес"). – 2011. - № 6. с. С. 52 – 64. Архів оригіналу (PDF) за 17 липня 2019. Процитовано 29 березня 2021. {{cite web}}: |pages= має зайвий текст (довідка)
  2. ↑ Антена // Астрономічний енциклопедичний словник / за заг. ред. І. А. Климишина та А. О. Корсунь. — Львів : Голов. астроном. обсерваторія НАН України : Львів. нац. ун-т ім. Івана Франка, 2003. — С. 22. — ISBN 966-613-263-X.
  3. ↑ Расчет элементов J-образной антенны. Архів оригіналу за 1 липня 2014. Процитовано 3 червня 2014.
  4. ↑ Слюсар, Вадим (2007). Антенны PIFA для мобильных средств связи: многообразие конструкций (PDF). Электроника: наука, технология, бизнес. – 2007. - № 1. с. С. 64 - 74. Архів оригіналу (PDF) за 29 червня 2014. Процитовано 3 червня 2014. {{cite web}}: |pages= має зайвий текст (довідка)
  5. ↑ Клас антен, у яких випромінювання відбувається через плоский отвір — апертуру. Найбільшого поширення набули в НВЧ-діапазоні
  6. ↑ Дводзеркальна антена, оснащена допоміжним рефлектором випуклої форми
  7. ↑ Дводзеркальна антена, оснащена допоміжним рефлектором вігнутої форми
  8. ↑ Коаксіальний кабель з навмисно погіршеним екрануванням. Використовується для організації радіозв'язку в тунелях, шахтах
  9. ↑ И. Гончаренко. EH-антенна / В кн.: Антенны КВ и УКВ. Часть 2. Основы и практика[недоступне посилання з лютого 2019]
  10. ↑ Васильков В. Н., Виноградов А. Д., Мозговой П. А., Николаев В. И. EH-антенна. Мнение по статье М. М. Башкирова и др. «Результаты экспериментальных исследований ЕН-антенны» // Антенны, 2013, № 4 (191), с. 71—75. Архів оригіналу за 21 червня 2015. Процитовано 3 червня 2014.

Література ред.

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Антена
  • Антени: Навч. посіб. для студ. авіац. спец. / Л. Я. Ільницький, Л. В. Сібрук; Київ. міжнар. ун-т цив. авіації. — К., 1998. — 215 c.
  • Антени та пристрої надвисоких частот: Підруч. / Л. Я. Ільницький, О. Я. Савченко, Л. В. Сібрук; Відкрите АТ «Укртелеком». — К., 2003. — 496 c. — Бібліогр.: с. 495.
  • Зменшення опромінення голови людини антеною мобільного телефону / В. І. Найденко, Н. І. Саламатіна // Вісн. Нац. техн. ун-ту України «КПІ». Сер. Радіотехніка. Радіоапаратобудування. — 2014. — Вип. 59. — С. 58-65. — Бібліогр.: 8 назв.
  • Микроволновые устройства телекоммуникационных систем: В 2 т. Т. 1. Распространение радиоволн. Антенные и частотно-избирательные устройства / М. З. Згуровский, М. Е. Ильченко, С. А. Кравчук, Т. Н. Нарытник, Ю. И. Якименко. — К. : Політехніка, 2003. — 454 c.
  • Многофункциональные зеркальные антенны / В. И. Гостев, М. В. Гряник, Д. А. Худолий. — К. : Радіоаматор, 1999. — 317 c. — Библиогр.: 88 назв.
  • Основи антенної техніки: Навч. посіб. для студ. вищ. закл. освіти / І. Н. Прудиус; Ін-т змісту і методів навчання. — Л., 2000. — 222 c. — Бібліогр.: 14 назв.
  • Подводная электроакустическая аппаратура и устройства: Изд. в 9 т. Т. 1. Подводные акустические антенны. Методы расчета звуковых полей / А. Г. Лейко, Ю. Е. Шамарин, В. П. Ткаченко; ред.: Ю. Е. Шамарин; Гос. НИИ гидроприборов. — К., 2000. — 320 c. — (Б-ка акустика). — Библиогр.: 202 назв.
  • Технічна електродинаміка. Антени та поширення радіохвиль: конспект лекцій / В. О. Іванов, Є. І. Габрусенко; Нац. авіац. ун-т. — К., 2006. — 70 c. — Бібліогр.: с. 70.
  • Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
  • Antennas: Lecture synopsis. Pt. 1 / L. Ilnitskiy, L. Sibruk; Nat. Aviat. Univ. — Kyiv, 2003. — 148 c. — англ.


  Це незавершена стаття з технології.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Антена&oldid=41392076