Антарктичний холодний реверс
Антарктичний холодний реверс, (англ. Antarctic Cold Reversal, ACR)— важлива подія у світовій кліматичній історії Землі. Є епізодом охолодження під час дегляціації ближче до кінця останнього зледеніння, і добре ілюструє складність кліматичних змін на переході від плейстоцену до голоцену .
Останній льодовиковий максимум і мінімум рівня моря відбулися близько 19000 років до Р. Х.. Після приблизно 18000 років тому в пробах антарктичного льоду спостерігається поступове потепління. Близько 12700 років до Р. Х.. з-під антарктичного льодовикового щита або Лаврентійського льодовикового щита відбувається великий викид талої води, що гляціологи позначають як «імпульс талої води 1А» (Meltwater pulse 1A[en]), обсяг якого оцінюється в 1 млн літрів в секунду. Зазначений викид талої води став причиною морської трансгресії — глобального підвищення рівня моря приблизно на 20 метрів всього за два століття, що, як вважається, вплинуло на початок беллінг-аллередської осциляції - великої зміни клімату з холодного до теплого в Північній півкулі. За цим викидом талої води в Антарктиці і в Південній півкулі в цілому було нове охолодження — антарктичний холодний реверс, який розпочався близько 12500 р. до Р. Х..[1] і тривав протягом двох тисячоліть. Це був приклад того, як потепління стало причиною охолодження. Подібним за механізмом випадком в Північній півкулі було похолодання 6200 років до Р. Х.
Антарктичний холодний реверс призвів до зниження середньорічної температури приблизно на 3°C. У Північній півкулі почалося похолодання, відоме як пізній дріас, в той час як антарктичний холодний реверс все ще тривав, він закінчився приблизно в середині пізнього дріасу.[2]
Зазначені події, коли в північній та південній півкулі мали місце протилежні кліматичні тенденції («південь випереджає, північ відстає»), мали аналоги і в наступних кліматичних подіях. Причина або причини різних тенденцій в двох півкулях і конкретні механізми тенденцій потепління і охолоджування є предметом вивчення та суперечок кліматологів, так само, як і точне датування антарктичного холодного реверсу. [3]
За антарктичним холодним реверсом, приблизно 800 років потому, розпочався Океанський холодний реверс в Південному океані.
Див. також ред.
Примітки ред.
- ↑ (Oldfield, 2005, с. 97; see also pp. 98–107).
- ↑ Blunier, Thomas; et al., «Phase Lag of Antarctic and Greenland Temperature in the last Glacial…,» in (Abrantes та Mix, 1999, с. 121–138).
- ↑ (Cronin, 2005, с. 209–210, 458–459).
Джерела ред.
- Abrantes, Fatima; Mix, Alan C., ред. (1999). Reconstructing Ocean History: A Window into the Future. New York: Kluwer Academic. ISBN 0306462931.
- Blunier, T. J. та ін. (1997). Timing of the Antarctic Cold Reversal and the atmospheric CO2 increase with respect to the Younger Dryas event. Geophysical Research Letters. 24 (21): 2683—2686. doi:10.1029/97GL02658.
{{cite journal}}: Явне використання «та ін.» у:|last2=(довідка) - Cronin, Thomas M. (1999). Principles of Paleoclimatology. New York: Columbia University Press. ISBN 0231109547.
- Ehlers, Jürgen; Gibbard, Philip Leonard (2004). Quaternary Glaciations: Extent and Chronology. Part III: South America, Asia, Africa, Australasia, Antarctica. Amsterdam: Elsevier. ISBN 0444515933.
- Markgraf, Vera, ред. (2001). Interhemispheric Climate Linkages. Amsterdam: Elsevier. ISBN 0124726704.
- Oldfield, Frank (2005). Environmental Change: Key Issues and Alternative Perspectives. Cambridge: Cambridge University Press. ISBN 0521829364.
|
Це незавершена стаття з кліматології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |