Анна Гумінілович-Йонкер

Анна Гумінілович-Йонкер, відома також як Анна Йонкер (25 грудня 1888, Калуш — 6 травня 1936) - брала активну участь у створенні Союзу українок та інших жіночих організацій.

Анна Гумінілович-Йонкер
Народилася	25 грудня 1888(1888-12-25) Калуш
Померла	6 травня 1936(1936-05-06) (47 років)

Життєпис

У передмісті Калуша Матіївка, де жила міщанська родина Дмитра Гумініловича з дружиною Марією з дому Сорохтеїв, народилася Анна.

Змалечку виступала Анна в дитячих виставах, співала, декламувала на сцені Народного дому.

В 1900 р. з рідного гнізда вирушила Анна з батьками в далекий світ.

У Вінніпегу (Канада) залишилася сама, бо батьки у 1914 р. повернулися на Україну. Але на чужині вона опинилась між своїми українками.

Український рух у Вінніпегу очолювали такі організації: «Научне товариство ім. Тараса Шевченка», читальня «Просвіти», «Канадійсько-Руський Народний Союз», виходив тижневик «Канадійський фармер».

Анна Гумінілович-Йонкер включається в роботу тих українських організацій, заслуговує добру пам’ять між першими українками в Канаді. Вона спілкується зі своїми землячками, бере участь у громадському житті, слідкує за подіями в ріднім краю.

А вісті були моторошні: Українську Народну Республіку в 1919 р. вороги обсіли з усіх боків. А тому А. Йонкер, будучи членом Червоного Хреста, висилає гроші на допомогу Україні.

У 1922 році Анна Йонкер стала співорганізаторкою «Жіночої громади» у Вінніпегу. Метою товариства було поширення культури між українським жіноцтвом в Канаді, підтримка українського мистецтва і культури, надання матеріальної допомоги Україні, репрезентація українського жіноцтва перед іншими народами.

Україна для А.Йонкер – понад усе. Ідея державності для неї – головне.

В 1926 р. організовано «Союз українок Канади». Жахлива смерть Ольги Басараб в 1924 р. у Львівських казематах сколихнула українців усього світу. Анна Йонкер скликала жіноче віче, на якому виявляють протест проти польських знущань над українцями. Вона розуміє значимість зв’язку українок з міжнародними організаціями жіноцтва.

Анна Гумінілович-Йонкер була делегаткою на Міжнародному конгресі жінок у Відні (1930 р.), в Нью-Йорку (1932 р.). вона мріє про всесвітнє об’єднання українок. Особисто була знайома з Софією Русовою, Міленою Рудницькою, з сенаторкою Оленою Кисілевською.

Голова Союзу українок на Галичині М. Рудницька так охарактеризувала землячку з Калуша: «Анна Гумінілович-Йонкер мала милу і ніжну вдачу, природний гумор. А головне – фанатичний патріотизм і ненависть до ворогів її батьківщини». А. Йонкер активно виступає проти московського гніту на Україні.

В домі Йонкерів сходилися парламентарні посли, суспільні діячі. Гості мали можливість почути про український рух в Канаді, Європі і Україні.

А. Йонкер веде культурно-освітню роботу. Вона стає меценаткою української культури в Канаді. Організовує приїзд капели Олександра Кошиця, майстра українського танцю Василя Авраменка і концерт Соломії Крушельницької.

В 1922 і 1930 р. А. Йонкер відвідала рідний Калуш, Львів, Гошів. Всі захоплювалися її українським духом, не дивлячись, що вона прожила більше 30 років у чужій країні, А. Йонкер була вірна собі і своєму народові.

На Перший Український жіночий Конгрес, який відбувся в Станіславі (1934 р.), А. Йонкер не змогла поїхати через важку хворобу.

У пізню ніч члени управи «Товариства оборони українських політв’язнів» спішать до Анни, щоб дати звіт. Анна Йонкер востаннє прийняла тих, кому найбільше служила – борців за волю України. 06.05.1936 р. вона померла у Вінніпегу.

Життя Анни Гумінілович-Йонкер – це біль за нашу землю, за долю українського жіноцтва. Своєю любов’ю до всього рідного вона заслужила пам’ять у серцях калушанок.

В домі, в якому народилася Анна, діяв до 1939 р. Союз українок імені А. Йонкер. Перед домом була сфотографована сенаторка Олена Кисілевська з Марією Тисовською і Стефанією Чорпітою.

Ідея української державності була могутнім поштовхом для кипучої енергії А. Йонкер. Вона намагалася піднести українську силу в Канаді і хотіла бачити українок не лише не відсталими, але найкращими серед рівних. А. Йонкер старалася здобути добре ім’я для українок. Намагалася встановити зв’язок із жіночим рухом в Європі, підтримувала жіночу пресу, спрямовувала всю роботу на об’єднання суспільно-творчих і організаційних здібностей українського жіноцтва, допомагала Союзу українок у Львові, знайомилася з видатними діячками української справи – Міленою Рудницькою, Оленою Кисілевською.

У 1932 р. А. Йонкер вітала Конгрес українок в Нью-Йорку від КУЖ.

А. Йонкер виступала перед усім світом в обороні українського народу, який терпів польський і московський гніт. Вона розуміє, що лише боротьба збудує Українську Державу. А тому треба допомагати і виявляти свій протест проти катів.

КУЖ під керівництвом А. Йонкер проводить Жіноче Протестаційне Віче (1930 р.), зібрала гроші для закупівлі зброї. Вона закликала до збірок для УВО і потребуючих в Україні. До Ліги Націй було подано 700 протестів.

	Як багато ми втратили, загубили, не знаємо з історії нашого українського народу, зокрема про наш Калуський Союз українок, його діяльність. 50 років совітської експансії заставили нас мовчати, закопувати в землю літературу, фотографії, а також кидати у вогонь усе, що свідчило про наше славне минуле. А скільки документального, літературного матеріалу було вилучено під час обшуків по наших домівках?
— Ірена Книш, «Патріотизм Анни Йонкер», Вінніпег, 1964 р.

Є в нашому Союзу українок в збірці старовинних фотографій декілька світлин, які збереглися у калуських міщан і сьогодні мовчки промовляють до нас про жіноцтво нашого міста. Одна з них – це група діячок Союзу українок в Калуші з шановною гостею сенаторкою Оленою Кисилевською біля родинного будинку Анни Гумінілович. Чому біля цієї скромної будівлі зібралось таке славне жіноцтво? Правдиву історію ми дізналися лише тепер, одержавши від нашої калушанки п. Ліни Микули–Басюк книжку, яка вийшла в Вінніпезі в 1964 році, «Патріотизм Анни Йонкер». Ця книжка про нашу землячку Анну Гумінілович, яка народилася в цьому домі в родині Марії з Сорохтеїв та Дмитра Гумініловича, прозваного Михасем.

Під таким прізвищем в нашому місті було декілька родин. Вони гордилися своїм шляхетським походженням. Це переважно ремісники, урядовці. Всі вони були заможні. З роду в рід передавали свої обійстя, городи, поля і придбання. Будинок батьків Анни стояв на Матіївці, в передмісті Калуша. Тепер це початок вулиці Б. Хмельницького. Його вже давно немає.

Анна Йонкер мала намір передати свій родинний будинок для потреб Калуського Союзу українок. Ще за її життя йшла підготовка до передачі цього майна жіночій організації.

Калушанки зробили табло з портретом Анни Йонкер та фотографіями з дитячих садків та курсів жіноцтва. Під портретом є ця світлина біля її будинку. Над усіма світлинами напис: «Дім Союзу українок ім. Анни Йонкер у Калуші». У Канаді з цього табло злагоджено відкритки (листівки), які поширювалися серед громадян. Канадійсько–українське жіноцтво здійснило намір своєї голови. Після смерті Анни зібрало 500 доларів на оформлення документів в Канаді і краю в зв’язку з переходом цього будинку у власність філії Союзу українок у Калуші та на віднову і його перебудову.

Калуський Союз українок подякував такими словами: «Філія Союзу українок у Калуші складає щиру подяку Товариству «Канадійсько-українське жіноцтво» за його невтомну працю при збиранні пожертв на дім бл. п. Анни Йонкер».

…Віримо, що двигненням та вдержанням такого осередка освіти та культури для рідного міста великої нашої патріотки найкраще збережемо невмирущу пам’ять про неї та віддамо їй шану і честь…». Підписані Марія Тисовська – голова, Анна Рубчакова – секретар.

Ось таким чином в 1938 році Калуський Союз українок одержав у власність будинок Гумініловичів. На городі було організовано городничу школу, яку вів учитель Микола Дозорський.

За рік почалася війна. Вона зруйнувала надбання, понівечила плани, кинула в забуття будинок Анни Йонкер, але не вирвала з українських душ пам’ять про невтомну патріотку.

Чим же заслужила Анна Гумінілович-Йонкер пам’ять канадійських українок? Тепер, після довгого мовчання про неї, ми, калушанки, дізнаємося з книжки про її долю. Від самого початку її перебування в Канаді (а виїхала туди в 17-літньому віці) брала участь і організовувала українські концерти, зібрання, стала членом «Просвіти», а згодом «Українського жіночого просвітницького товариства». Була головою товариства канадійсько-українського жіноцтва у Вінніпезі. Зуміла зацікавити Україною свого чоловіка, за професією лікаря, голландця Генрі Йонкера. Він допомагав їй у громадській роботі. Велику матеріальну допомогу подавала пані Анна для всіх заходів, які проводилися на користь України. Померла в 1936 році у віці 48 років.

Через рік після її смерті газета «Діло» писала: «… жива, усміхнена, елегантна, з рухами вродженої аристократки… Анна Йонкер була для української суспільності Канади її душею, чутливим сумлінням, товчком до безнастанного патріотичного змагання!.. Не стало українки, громадянки, патріотки, що показала шлях праці всім нашим жінкам у Канаді, які часто при вищій освіті й кращих матеріальних умовах життя воліють тратити час на пустих розривках… Серед цього невідрадного стану рухлива, ідейна й підприємчива постать Анни Йонкер сяє і світитиме ще довго як ясний і дорогоцінний приклад до наслідування…»

На чужину свою любов до України, свіжий легіт Карпатського Підгір’я, першу молитву в великому храмі св. Михаїла, нерозгадану красу рідної мови, добрі українські звичаї Анна привезла ще юною дівчиною. Ця стихійна непояснена сила, мов шостий смисл спрямовувала дівчину крізь чужі середовища оберігати власну національну спадщину, терпіти, радіти, надіятись разом зі своїм народом.

Вибравши шлях активної участі в боротьбі за зміцнення української нації, Анна Йонкер зверталася до майбутнього, зверталася до нас. У цій жінці проявилися почуття індивідуальності й суверенності української нації. «… Її можна назвати будівницею тієї нової канадійської культури, якої різновидність збагачується красою й цінностями українських елементів…».

Ідеї, яким служила Анна Йонкер, здійснювали її помічниці і союзниці в «Українській Жіночій Раді» (1937), згодом «Комітеті Українок Канади» (1944), для яких праобразом було «Канадійсько – Українське Жіноцтво». Чужинецьке ім’я його засновниці й голови стало однозвучним з українським патріотизмом, гарячим, пристрасним, безмежним. Для Анни Йонкер Україна була понад усе.

Минуло багато років від часу діяльності Анни Гумінілович з Калуша. Ми повинні знати і пам’ятати свою славну землячку, наслідувати її, вчитися такого патріотизму, який був у неї.

Книжка «Патріотизм Анни Йонкер» в одному екземплярі є в нашій філії Союзу українок. Будемо позичати її для читання всім бажаючим.

У 1934 році, коли наближався перший Всеукраїнський жіночий конгрес, Анна Йонкер, незважаючи на прогресуючу недугу, робила все, щоб бути присутньою на ньому. Конгрес у Станіславові мав покликати до життя Світовий Союз українок, щоб репрезентувати українське жіноцтво на міжнародному форумі. Гаряче прагнуло цього Анна Йонкер. Готувалася бути учасницею цієї історичної події. Але не судилося їй радіти з величавого здвигу українського жіноцтва – єдиної могутньої жіночої маніфестації, знаменито проведеної 23 – 27 червня 1934 року. На ній репрезентувала Канаду молода діячка Ганка Романчич. Вона побувала і в Калуші, пересвідчилася, якою великою була популярність Анни, особливо між членкинями Союзу українок, які назвали її ім’ям свою домівку.

Останній раз Анна гостювала у Калуші в 1930 році.

Джерела

• Збірник матеріалів архіву громадського жіночого руху в Калуші (1917-1939 років)

Ірина Садула. Анна Йонкер: "Україна понад усе". https://ukrainianpeople.us/анна-йонкер-україна-понад-усе/