Вікіпедія

Анна Білінська-Богданович

польська художниця

Анна Білінська-Богданович гербу Білінські (1857, Златопіль, нині в межах Новомиргорода — 18 квітня 1893, Варшава) — польська художниця українського походження.[1][2] Образотворчому мистецтву навчалася у В'ятці, Варшаві та Парижі. Більшість свого короткого дорослого життя Білінська провела у Франції, де створила основну частину своїх картин, у тому числі всесвітньовідомі: «Автопортрет» (1887) та «Негритянка». Померла у Варшаві, куди, щойно вийшовши заміж, переїхала з чоловіком. Феномен творчості Анни схарактеризував її чоловік у вступному слові до книги про неї:

Анна Білінська-Богданович
«Автопортрет» (1887).
Ім'я при народженні пол. Anna Bilińska
Народилася 1857(1857)
Златопіль, нині в межах Новомиргорода, Україна
Померла 18 квітня 1893(1893-04-18)
Варшава, Польща
·хвороба серця
Поховання Повонзківський цвинтар
Країна Російська імперія, Франція, Австрія, Австро-УгорщинаРосійська імперія, Франція, Австрія, Австро-Угорщина
Місце проживання Російська імперія, Франція, Австрія, Австро-Угорщина
Діяльність художниця
Галузь портретний живописd
Alma mater Академія Жуліана
Вчителі Тоні Робер-Флорі, Адольф Вільям Бугро і Андріолі Міхал Ельвіро
Знання мов польська
Заклад Академія Жуліана
Жанр портрет
Magnum opus Негритянка Білінської
Рід Білінські гербу Сасd
Батько Міхал Білінський
Родичі брати Антоні Сигізмунд та Владислав, сестра Евеліна
У шлюбі з Антоні Богданович
Нагороди
Кавалер ордена Почесного легіону
Кавалер ордена Почесного легіону
Герб
Герб

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Білінська.
Проте дивно, що її ніхто не знає. А висить там, де й Матейко, Брандт, Хелмонський…

Біографія ред.

Народилась у Златополі, у сім'ї місцевого лікаря. Дитиною часто потрапляла і пригоди, які виховали відважний та рішучий характер. У 8 років, помітивши злодія, Анна прибігла схвильована до матері та закликала його прогнати. У 12 років переробила грубку, яка диміла. У 18 років спинила коней, коли візник випав з двоколки. Вже пізніше в 1889 році у Парижі після відвідання Ейфелевої вежі стомлена прилягла, але крізь сон почувши зайшлого злодія, схопила його за комір, змусила підняти руки вгору і відвела у поліцію.[3]

Деякий час родина жила в Києві, а з 1869 по 1871 рік — у Вятці. Тут Анна почала вчитися малювання у польського художника Міхала Ельвіро Андріолі, який відбував заслання за участь у польському повстанні 1863 року. У В'ятці познайомилася з братами Васнецовими та Павленковим.

Навчання у Варшаві ред.

Коли сім'я переїхала до Варшави, Анна з 1875 року серйозно захопилася музикою, багато часу віддавала грі на фортепіано, відвідуючи два роки клас Рудольфа Штробля у Варшавській консерваторії разом з братами Антонієм Сигізмундом[4] та Влади́славом. Потім записалася на навчання у приватну рисувальну школу художника Войцеха Ґерсона. Тут познайомилася з Марією Ґажич, Анелею Віслоцькою, Клементиною Красовською, Софією Станкевич, Дзєконською. Уже в 1876 року почала виставлятися в Товаристві заохочення образотворчого мистецтва, перші роботи отримали схвальні відгуки критиків, а Ґерсон цінував її задатки. 1878 року у Варшаві виставила картину «Мандрівний художник», яка засвідчила про незвичайність особистості художниці[5].

Подорож Європою ред.

На початку 1882 року супроводжувала хвору приятельку Клементину Красовську у закордонній подорожі, відвідала Краків, Берлін, Мюнхен, Зальцбург, Відень, Баден-Баден, північ Італії, а саме: Тревізо, Венецію, Трієст. Мандруючи Європою, Білінська писала у щоденнику: згадую милу серцю Русь, яка полонила серце і давала натхнення для роботи.[6] Вона, розповідаючи про Україну одній зі своїх подруг пані Мур, намалювала їй в альбомі сценку — українська дівчина із сумом проводжає коханого козака. При цьому багато часу присвятила вивченню місцевих пам'яток, зокрема музеїв та галерей всесвітнього мистецтва. У Мюнхені її увагу привернули картини Арнольда Бекліна, там же відвідала майстерні польських художників: Вандалина Стржалецького, Александра Свешевського та Юзефа Брандта. У Старій пінакотеці розглядала роботи Рембрандта, Рубенса і Мурільйо. У Відні в Академії копіювала скульптури Мікеланджело, Сансовіно, Донателло. Одночасно познайомилася з Ейсмондом, Аксентовичем, Водзінським, Танським, Курелою, Шимановським, а також з Войцехом Грабовським, в якого закохалася.

Творчість у Парижі ред.

Ця стаття є складовою частиною низки статей про художницю Анну Білінську
 
герб

Коли з'явилася можливість поїхати до Парижа разом із Софією Станкевич, Анна Білінська довго не роздумувала. Не зважаючи на попередні наміри навчатися у Кракові під керівництвом Яна Матейка в листопаді 1882 року переїхала до Парижа, маючи в сумці 150 рублів, та розпочала навчання в Академії Жуліана. Після від'їзду Софії Станкевич та її матері залишилася в Парижі сама і поселилася за адресою:rue de la Tour d'Auvergne, будинок 19. Навчалася в майстерні для жінок під керівництвом Родольфа Жуліана та Тоні Робер-Флорі. Надалі розвиває таланту під егідою Тоні Робера-Флорі, Адольфа Бугро та Жуля Лєфебвра[5]. У 1883 році також записалася до майстерні Олів'є Мерсона. Навчальні роботи Білінської визнавали вчителі, і 1883 року мисткиня отримала другу нагороду на конкурсі, організованому в Академії Жуліана. У 1884 році вперше виставляється у славнозвісному Салоні з портретом жінки, а в 1885 році отримує «Похвальний лист» за малюнок вугіллям, показаний на виставці «Чорне та біле». Серед багатьох інших у Парижі приятелювала з Юзефом Хелмонським та родиною старшого сина Адама Міцкевича Владислава. Часто відвідувала старенького історика Духінського, з яким розраджувала свій сум за Україною. Була у важких матеріальних обставинах, підробляла уроками малювання та музики, іноді знаходила покупців на свої картини (які ще тоді дуже мало цінувалися).

Після смерті батька у липні 1884 року залишилася без засобів для існування. Родольф Жуліан звільнив її від оплати навчання, а невдовзі запропонував керувати однією з майстерень його студії. У жовтні 1884 року помирає приятелька Білінської Клементина Красовська (заповітом фінансово забезпечила свою приятельку). Дізнавшись в 1885 році про тяжкий перебіг хвороби її коханого Войцеха Грабовського, вирушає до Львова і перебуває з ним до останнього (помер від сухот 2 червня 1885 року)[7]. Переживаючи депресію, Анна Білінська на зламі 1885/1886 років проводить кілька місяців у Пурвілі в Нормандії під опікою художниці Марії Ґажич, з якою заприятелювала.

 
Е. Дін. «Анна Білінська» (1884)

У кінці лютого 1887 року в Промисловому Палаці (фр. Palais de l'Industrie) Парижа виставляє найсвіжіші роботи: «Негритянка», «Портрет молодої жінки», ескіз «Посмертний портрет Богдана Залеського» і акварель «Три литовські селянки».

У 1887 році пише та виставляє на загал картину «Автопортрет», за яку отримує золоту медаль паризького Салону, та срібну на Всесвітній виставці у 1889 році в Парижі (одночасно також отримала право виставлятися поза конкурсом). Картина з тріумфом експонується в Англії, після чого Білінську приймають у члени Лондонської Королівської академії мистецтв, а також у Польщі, Німеччині та США. Вона ледве встигає збирати нагороди. Відтоді репутація Білінської на світовій художній арені залишається незмінно високою.

Сім'я ред.

В червні 1892 року одружилася з лікарем Антоні Богдановичем. Її свідками були син Адама Міцкевича Владислав та учасник Січневого повстання полковник Юзеф Ґалензовскі, з боку нареченого — лікарі Ноель Гале та Йоахим Альбаран.[8] Весілля Білінської було громадською подією такого кшталту, що її не оминула «Ле Фігаро» (не згадавши, проте, 10-ти років важкої хвороби мисткині на ревматизм). Після одруження взяла прізвище Білінська-Богданович.

Фотодокументи ред.

Останні роки ред.

Одружившись, за кілька місяців Білінська переїздить з чоловіком назад до Варшави, відкривати школу для жінок, які прагнуть стати художницями. Але раптово 18 квітня 1893 року помирає від хвороби серця на 37 році життя. Похована на старому цвинтарі в Повонзках у Варшаві. Чоловік видав книжку «Анна Білінська, жінка, полька і художниця у світлі її щоденника та відгуків світової преси». Похований поруч із дружиною.

Нагороди ред.

У 1887 — 1892 рр. отримує 9 медалей на найпрестижніших виставках від Академій мистецтв різних країн світу.

1891 рік — золота медаль на міжнародній виставці в Берліні.

1892 рік — орден Почесного легіону.

Зв'язок з Україною ред.

Більшу частину свого короткого життя Білінська провела у Франції. У зрілому віці художниця досить часто жартувала, що має темперамент козацький, а серце польки, та неодноразово в 1883–1886 рр. відвідувала Україну, в тому числі під час відвідин родини Красовських та Грабовського, які мешкали у Львові, однак відомостей, що вона була при цьому в Златополі, немає. Цілком ймовірно, що могла бути разом з батьком в Златопільському костьолі на вінчанні Івана Якоша та Теклі Лукашевич 7 січня 1874 року, де він був одним зі свідків та/або 25 вересня 1884 року разом з сестрою Евеліною, яка цього дня в Златопільському костьолі була хресною матір'ю для новонародженої Феліції в сім'ї Целестина та Емілії Прописавецьких.[10] 14 жовтня 1883 року відвідала Софію Київську.[11]

Творчість ред.

Техніка, стилі та жанри ред.

 
«Негритянка» (1884)

Анна Білінська у малярстві застосовувала такі техніки: акварель, олійний живопис, пастель. Була представником реалістичного напряму в живописі, хоча в деяких її роботах відчувається вплив імпресіонізму. Була майстром портрета, писала також натюрморти, картини на біблійну та морську тематику, жанрові сценки та пейзажі.

Роботи ред.

Докладніше: Список робіт Анни Білінської-Богданович

Число робіт сягає п'ятисот, сто з яких виставлялись перед широким загалом. Найбільшим успіхом користувалися такі картини:

  • «Брати продають Йосипа» (1883), дошка, олія по ескізу олівцем, Національний музей у Варшаві
  • «Постать напівоголеного в роботі» (1884), полотно, олія, 95 x 61 см, аукціон ДОРОТЕУМ
  • «Портрет жінки» (18ХХ)
  • «Негритянка» (1884), полотно, олія, 48,5 × 63 см, Національний музей у Варшаві
  • «Автопортрет» (1887), полотно, олія, 90 х 117 см, Національний музей у Кракові
  • «Вулиця Унтер-ден-Лінден» (1890), полотно, олія, 60 × 82 см, Національний музей у Варшаві

Галерея ред.

  •  
    «Літній пейзаж з дорогою» (18XX)
  •  
    «Батько» (18XX)
  •  
    «Портрет жінки» (18XX)
  •  
    «Старий з книгою» (1880)
  •  
    «Італійка» (1880)
  •  
    «Сестра милосердя» (1881)
  •  
    «Жнива у Краківському» (1881)
  •  
    «Вид з вікна консерваторії» (1883)
  •  
    «Брати продають Йосипа» (1883)
  •  
    «Дама з лорнетом» (1884)
  •  
    «Постать напівоголеного в роботі» (1884)
  •  
    «Вивчення молодої жінки» (1884)
  •  
    «Вітрильники в Пурвілі» (1885)
  •  
    «Жінка з японською парасолею» (1885)
  •  
    «Напіврозслаблений чоловік» (1885)
  •  
    «Посмертний портрет Богдана Залеського» (31 березня 1886)
  •  
    «На березі моря» (1886)
  •  
    «Піонії» (1886)
  •  
    «Дівчина в хустці» (1888)
  •  
    «Бретонка на порозі дому» (1889)
  •  
    «Унтер-ден-Лінден» (1890)
  •  
    «Жінка в червоній сукні» (1890)
  •  
    «Портрет пані М.» (1890)
  •  
    «Мати» (1891)
  •  
    «Жінка із соловейком» (1892)
  •  
    «Портрет молодої жінки з трояндою» (1892)
  •  
    «Дівчинка з білим волоссям» (1892)
  •  
    «Автопортрет» (незавершений) (1892)

Примітки ред.

  1. ↑ Anna Bilinska Bohdanowicz на Art Renewal Center Museum [Архівовано 29 липня 2014 у Wayback Machine.](англ.)
  2. ↑ Renata Higersberger PIĘKNA, SKRADZIONA, ODZYSKANA. Стор.5 [Архівовано 6 травня 2014 у Wayback Machine.] (пол.)
  3. ↑ Державний архів Кіровоградської області, Фонд Р-7026, опис.1, справа 125. Архів оригіналу за 30 листопада 2016. Процитовано 10 квітня 2014.
  4. ↑ CYFROWA BIBLIOTEKA POLSKIEJ PIOSENKI Biliński, Antoni Zygmunt [Архівовано 6 травня 2014 у Wayback Machine.] (пол.)
  5. ↑ а б d'Abancourt H. Bogdanowiczowa z Bilińskich Anna (1858—1893) // Польський біографічний словник. — Т. II. — S. 223. (пол.)
  6. ↑ Dr. Antoni Bohdanowicz Anna Bilińska. Kobieta, Polka i Artystka. W świetle jej dziennika i recenzyj wszechświatowej prasy, Warszawa 1928 (пол.)
  7. ↑ Jan Maciejewski Wernisaż Wystawy «Ilustracje Obyczajowe Wojciecha Grabowskiego»//Echa Tykocińskie[недоступне посилання з травня 2019](пол.)
  8. ↑ Zygmunt Kościelski-Bohdanowicz Antoni Bohdanowicz — на сайті TYKOCIN [Архівовано 6 травня 2014 у Wayback Machine.] (пол.)
  9. ↑ За кілька місяців до смерті
  10. ↑ Державний архів Кіровоградської області, Фонд 728, опис.1, справа 1. Архів оригіналу за 30 листопада 2016. Процитовано 10 квітня 2014.
  11. ↑ Державний архів Кіровоградської області, Фонд Р-7026, опис.1, справа 126. Архів оригіналу за 30 листопада 2016. Процитовано 10 квітня 2014.

Джерела ред.

  • Dr. Antoni Bohdanowicz. Anna Bilińska. Kobieta, Polka i Artystka. W świetle jej dziennika i recenzyj wszechświatowej prasy. — Warszawa, 1928. (пол.)
  • Józef Chełmoński. Tygodnik Ilustrowany. — 1893. — № 172. (пол.)
  • Higersberger R. Piękna, skradziona, odzyskana // Cenne, Bezcenne, Utracone. — 2012. — № 2. — С. 4—7. Архівовано з джерела 6 травня 2014. Процитовано 2017-08-11. (пол.)

Посилання ред.

Ця стаття належить до добрих статей української Вікіпедії.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Анна_Білінська-Богданович&oldid=40472332