Андре-Луї Данжон
Андре-Луї Данжон (фр. André-Louis Danjon; 6 квітня 1890 — 21 квітня 1967) — французький астроном, член Паризької АН (1948).
| Андре-Луї Данжон | |
|---|---|
| фр. André Danjon | |
.jpg) | |
| Народився |
6 квітня 1890[1][2][…] Кан[4] |
| Помер |
21 квітня 1967[1][3][…] (77 років) Париж[4] |
| Поховання | Баньє (цвинтар) |
| Місце проживання | Франція |
| Країна |
.svg){kind=small} Франція |
| Діяльність | астроном, викладач університету, фізик, дослідник |
| Alma mater | Вища нормальна школа[4] |
| Галузь | астрономія[6] |
| Заклад |
Страсбурзький університет Паризький університет |
| Посада | президент[d][7] |
| Науковий керівник | Ernest Esclangond[8] і Aimé Cottond[8] |
| Аспіранти, докторанти | Bernard Vauquoisd[8] |
| Членство | Французька академія наук |
| Війна | Перша світова війна[4] |
| Нагороди | |
 Андре-Луї Данжон у Вікісховищі | |
Родився в Кані (Нормандія). Закінчив Вищу нормальну школу в Парижі. Учасник першої світової війни, в результаті поранення втратив око. Після війни працював у Страсбурзькій обсерваторії (з 1930 — директор), викладав у Страсбурзькому університеті, з 1945-директор Паризької обсерваторії, з 1954 — також директор Інституту астрофізики в Парижі; викладав в Паризькому університеті (професор астрономії цього університету).
Основні дослідження відносяться до практичної астрономії. Створив ряд приладів для астрофотометріі (зокрема, фотометр «котяче око») і інтерферометри. Вивчав з їхньою допомогою змінні зорі, визначав альбедо і фазові криві Меркурія, Венери і Землі (в останньому випадку шляхом вимірювання попелястого світла Місяця). Виконав численні вимірювання подвійних зірок, діаметрів планет та їхніх супутників. Показав, що за допомогою інтерферометрів можна вивчати атмосферну турбулентність, і знайшов залежність між турбулентністю, якістю зображення і роздільною здатністю телескопа. Заснований на цій залежності метод оцінки якості зображень (метод Данжона — Кудера) широко використовується при дослідженнях астроклімата. Великого поширення в астрономічних обсерваторіях отримала призмова астролябія Данжона — інструмент для визначення довготи (часу) і широти місця, За допомогою цього приладу з великою точністю визначається момент, коли зірка опиняється на зенітній відстані 30. Астролябія Данжона забезпечена безособовим мікрометром, що дозволяє автоматично утримувати зображення зірки на хресті ниток візирного пристрою. За допомогою астролябії Данжона були проведені великі ряди спостережень за визначенням широти і часу в Паризькій та інших обсерваторіях. Перший примірник її був побудований в Паризькій обсерваторії в 1953.
Великі заслуги Данжона у розвитку астрономії у Франції. У Паризькій обсерваторії спільно з Б. Ґіно займався всесторонньою розробкою методу рівних висот. Розробив проект і очолив будівництво обсерваторії у Французьких Альпах (Верхній Прованс), керував створенням для неї 193-сантиметрового рефлектора. За його ініціативою в 1933 в Страсбурзі був організований перший французький інститут астрофізики. Реконструював і розширив Медонську обсерваторію і сприяв створенню радіоастрономічної обсерваторії в Нансі (обидві входять до складу Паризької обсерваторії). У 1960 в Бюро довгот заснував дослідний центр з фундаментальної астрономії і небесної механіки.
Автор (спільно з А. Ж. Кудером) книги «Підзорні труби і телескопи» (1935).
Член Бюро довгот в Парижі (1948), Королівського наукового товариства в Льєжі, Міжнародної академії астронавтики, президент Міжнародного астрономічного союзу (1955—1958), двічі був президентом Французького астрономічного товариства.
Премії ім. А. А. Беккереля (1925), ім. П. Гусмана (1935) та ім. А. де Парвіля (1938) Паризької АН, Золота медаль Лондонського королівського астрономічного товариства (1958), Золота медаль Національного центру наукових досліджень (Франція, 1960).
На його честь названо астероїд 1594 Данжон[9].
Примітки ред.
- ↑ а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ база даних Léonore — ministère de la Culture.
- ↑ а б Store norske leksikon — 1978. — ISSN 2464-1480
- ↑ а б в г Bischoff G., Foessel G., Baechler C. Nouveau dictionnaire de biographie alsacienne / Fédération des sociétés d'histoire et d'archéologie d'Alsace — 1982. — Vol. 7. — P. 575. — 4434 с.
- ↑ Proleksis enciklopedija, Opća i nacionalna enciklopedija — 2009.
- ↑ Czech National Authority Database
- ↑ французька Вікіпедія — 2001.
- ↑ а б в Математичний генеалогічний проєкт — 1997.
- ↑ Lutz D. Schmadel. Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin, Heidelberg : Springer-Verlag, 2003. — 992 (XVI) с. — ISBN 3-540-00238-3.
Посилання ред.
- Астронет [Архівовано 24 грудня 2010 у Wayback Machine.]