Амедей Меро
Амедей Меро́ (повне ім'я Жан Амедей Лефруа де Меро, фр. Jean-Amédée Lefroid de Méreaux; 17 вересня 1802, Париж — 25 квітня 1874, Руан) — французький піаніст, композитор та музикознавець. Син Жозефа Нікола Лефруа де Меро, онук Нікола Жан Лефруа де Меро.
| Амедей Меро | |
|---|---|
 | |
| Основна інформація | |
| Повне ім'я | фр. Jean-Amédée Lefroid de Méreaux |
| Дата народження | 17 вересня 1802[1][2] |
| Місце народження | Париж |
| Дата смерті | 25 квітня 1874[1][2] (71 рік) |
| Місце смерті | Руан |
| Поховання | Cimetière monumental de Rouend |
| Громадянство | Франція |
| Професії | піаніст, композитор, органіст, музикознавець |
| Інструменти | фортепіано |
| Нагороди |
 |
| Батько | Joseph-Nicolas Le Froid de Méreauxd[3] |
 Файли у Вікісховищі | |
Учень свого батька. Вивчав також гармонію та контрапункт під керівництвом Антоніна Рейхи. Через свого товариша по навчанню в ліцеї, археолога Шарля Ленормана отримав доступ до вищого суспільства і протягом 1820-х років. Був учителем музики у низці аристократичних сімейств Парижа. Після Липневої революції 1830 року залишив Париж, виступав і викладав у Бельгії та Англії (де серед його учнів була Клара Лавдей, згодом відома піаністка). Акомпанував у гастрольних виступах Марії Малібран та Лаурі Даморо, виступав дуетом із Фридериком Шопеном.
1835 року влаштувався в Руані. Викладав, концертував, вів відділ музичної критики у газеті Journal de Rouen. 1858 року був обраний до Руанської академії науки, літератури та мистецтва, 1865 року обіймав посаду її президента. Кавалер Ордену Почесного легіону (1868).
Найзначніша праця Меро — книга «Клавесиністи з 1637 по 1790 рр.» (фр. Les clavecinistes de 1637 à 1790 : Histoire du Clavecin ; Portraits et Biographies des célèbres clavecinistes), опублікована 1867 року. Композиторська спадщина Меро включає безліч (119 нумерованих творів) фортеп'янних творів виняткової віртуозності. Найбільш масштабний твір — 60 етюдів тв. 63; на думку Марка Андре Амлена, запаморочлива технічна складність цієї музики перевершує навіть Шарля Валантена Алькана, проте власне музичної цінності вона зовсім позбавлена. Декілька етюдів Меро записав Сіпріан Катсаріс.
Примітки ред.
- ↑ а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ а б International Music Score Library Project — 2006.
- ↑ Г. Риман Mepo (Méreaux) // Музыкальный словарь: Перевод с 5-го немецкого издания / под ред. Ю. Д. Энгель — Москва: Музыкальное издательство П. И. Юргенсона, 1901. — Т. 2. — С. 843.
Посилання ред.
- Denis Havard de la Montagne. [Архівовано 23 листопада 2021 у Wayback Machine.] Amédée Lefroid de Méreaux [Архівовано 23 листопада 2021 у Wayback Machine.] // Musica et Memoria(фр.)
- Меро, Амедей: ноты произведений