Алізарин

Алізари́н (1,2-дигідроксоантрахінон) C₁₄H₈O₄ — один з найвідоміших органічних барвників. Оранжево-червоні кристали або буро-жовтий порошок; температура плавлення = 290 °C; температура кипіння = 430 °C. Розчинність у воді 0,034 г в 100 мл при 100 °C. Дуже добре розчинний в етанолі; розчинний у гарячому метанолі, бензолі, оцтовій кислоті, сірковуглеці, піридині і в розчинах лугів. З багатовалентними металами дає забарвлені комплексні солі. Легко переганяється. Перекристалізовують з етанолу. Як pH-індикатор має дві області переходу забарвлення: від pH 5,9 до 7,0 з жовтої в темно-рожеву; від pH 10,1 до 12,0 з темно-рожевої у фіолетову.

Алізарин
Систематична назва	Алізарин
Ідентифікатори
Номер CAS	72-48-0
PubChem	6293
Номер EINECS	200-782-5
KEGG	C01474
ChEBI	16866
SMILES	C1=CC=C2C(=C1)C(=O)C3=C(C2=O)C(=C(C=C3)O)O
InChI	InChI=1S/C14H8O4/c15-10-6-5-9-11(14(10)18)13(17)8-4-2-1-3-7(8)12(9)16/h1-6,15,18H
Номер Бельштейна	1914037
Номер Гмеліна	34541
Властивості
Молекулярна формула	C14H8O4
Молярна маса	240,20 г/моль
Тпл	289 °C
Ткип	430 °C
Якщо не зазначено інше, дані наведено для речовин у стандартному стані (за 25 °C, 100 кПа)
Інструкція з використання шаблону
Примітки картки

Добування та одержання

Відомий у застосованні як натуральний барвник із давнини. Раніше Алізарин добували з коренів рослини марени.

Вперше синтезований з антрацена в 1869 році К. Гребе і Карлом Ліберманом. Синтез Алізарину був першим синтезом природного барвника. Втратив промислове значення текстильного барвника у 1950-ті роки через складну технологію забарвлення.

В техніці Алізарин одержують окисленням антрахінону.

Застосування

Барвники групи Алізарин використовують для фарбування тканин. Застосовують для виявлення алюмінію, фтору, германію, ніобію, торію, титану, цирконію. ніобію і танталу. Фотометричним з алізарин визначають алюміній, цирконій і фтор.

Література

• Реактивы для технического анализа: Справ. изд./Коростелев П. П. М.: Металлургия, 1988, 384 с. ISBN 5-229-00091-0
• Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.