Альберт Бракманн

Альберт Бракманн (нім. Albert Theodor Johann Karl Ferdinand Brackmann) (24 червень 1871, Ганновер — 17 березня 1952, Берлін-Далем) — німецький історик-націоналіст, пов'язаний з Остфоршунг, багатопрофільною організацією, створеною для координації німецької пропаганди у Східній Європі. Після приходу нацистів до влади став одним з головних пропагандистів режиму.

Альберт Бракманн
нім. Albert Brackmann
Народився	24 червня 1871(1871-06-24) Ганновер, Королівство Пруссія, Німецька імперія
Помер	17 березня 1952(1952-03-17) (80 років) Далемd, Штегліц-Целєндорфd, Берлін, НДР
Країна	Німеччина
Діяльність	медієвіст, історик, викладач університету, політик
Alma mater	Тюбінгенський університет, Геттінгенський університет і Лейпцизький університет
Знання мов	німецька
Заклад	Марбурзький університет і HU Berlin
Членство	Прусська академія наук, Баварська академія наук і StMV Blaue Sänger Göttingend
Партія	Німецька національна народна партія і Німецька народна партія
Нагороди	Орлиний щит Німецької імперії (24 червня 1941)

Біографія

Після здобуття університетської освіти в Тюбінгені, Лецпцизі та Геттінгені Бракманн у віці двадцяти семи років приєднався до співробітників MGH (Monumenta Germaniae Historica), провідного німецького джерела публікацій середньовічних документів. Він був призначений професором історії в Кенігсберзі у 1913 році, Марбурзі в 1920 році і Берліні в 1922 році. У 1929 році він став генеральним директором Прусського Таємного державного архіву в Берліні-Далеме. У зв'язку з прийняттям цієї посади він виступав за створення спеціального Інституту архівних наук та історичної підготовки (Preußisches Institut für Archivwissenschaft), щоб забезпечити професійну підготовку архівістів; Інститут, який перебував у віданні державних архівів, відкрився в Берліні-Далеме в травні 1930 року. Бракманн, в якості генерального директора архівів, одночасно був першим директором архівного інституту аж до своєї пенсії в 1936 році. Зберіг звання почесного професора Берлінського університету.

Спочатку фахівець з міжнародних відносин між Священною Римською імперією і папством він звернувся до історії німців у Східній Європі в результаті свого досвіду Першої світової війни. Політично правий, він був членом спочатку DVP (Німецької народної партії), а потім DNVP (Німецької національної народної партії) під час Веймарської республіки, а також був співредактором найпрестижнішою та найвпливовішою Historische Zeitschrift з 1928 по 1935 рік.

З початком Другої світової війни робота Бракманна також поширилася на питання германізації і видалення «небажаних етнічних елементів» з німецьких володінь. У цьому конкретному контексті він багато зробив для популяризації роботи Отто Рече, професора расових досліджень в Лейпцизькому університеті і відомого антисеміта. Поразка у війні привела до тимчасового припинення академічної діяльності Бракманна. У 1946 році він брав активну участь у відновленні Остфоршунга і багато хто з його учнів зайняли важливі академічні посади в Федеративній Республіці Німеччини, де антикомунізм замінив колишню моду на експансіонізм.

Бракманн помер в 1952 році.

Бібліографія

• 1898: Urkundliche Geschichte des Halberstädter Domkapitels im Mittelalter. Ein Beitrag zur Verfassungs- und Verwaltungsgeschichte der deutschen Domkapitel. (Dissertation).
• 1926: Die Ostpolitik Ottos des Großen, in: Historische Zeitschrift.
• 1931: Die Anfänge der Slawenmission und die Renovatio imperii des Jahres 800, in: Sitzungsberichte der Preußischen Akademie der Wissenschaften.
• 1932: Der ‚römische Erneuerungsgedanke‘ und seine Bedeutung für die Reichspolitik der Kaiserzeit.
• 1933: Die politische Entwicklung Osteuropas vom 10.–15. Jahrhundert, in: Albert Brackmann (Hrsg.): Deutschland und Polen. Beiträge zu ihren geschichtlichen Beziehungen.
• 1934: Die Anfänge des polnischen Staates, in: Sitzungsberichte der Preußischen Akademie der Wissenschaften.
• 1935: Reichspolitik und Ostpolitik im frühen Mittelalter, in: Sitzungsberichte der Preußischen Akademie der Wissenschaften.
• 1936: Zantoch: Eine Burg im deutschen Osten.
• 1937: Die politische Bedeutung der Mauritius-Verehrung im frühen Mittelalter in: Sitzungsberichte der Preußischen Akademie der Wissenschaften.
• 1937: Magdeburg als Hauptstadt des deutschen Ostens im frühen Mittelalter (zur 1000-Jahrfeier des Moritzklosters in Magdeburg). H. Schmidt & C. Günther, Pantheon-Verlag für Kunstwissenschaft, Leipzig.
• 1938: Die Anfänge der abendländischen Kulturbewegung in Osteuropa und deren Träger, in: Jahrbuch für die Geschichte Osteuropas.
• 1939: Kaiser Otto III. und die staatliche Umgestaltung Polens und Ungarns, in: Abhandlungen der Preußischen Akademie der Wissenschaften.
• 1939: Krisis und Aufbau in Osteuropa. Ein weltgeschichtliches Bild.
• 1940: Die Anfänge des polnischen Staates in polnischer Darstellung, in: Festschrift für Ernst Heymann.
• 1941: Albert Brackmann. Gesammelte Aufsätze. Zu seinem 70. Geburtstag am 24. Juni 1941 von Freunden, Fachgenossen und Schülern als Festgabe dargebracht (mit Verzeichnis Die Schriften Albert Brackmanns, S. 531—541; um den Aufsatz von 1947 erweiterte Zweitauflage dieser Festschrift 1967 bei Wissenschaftliche Buchgesellschaft).
• 1943: Zur Geschichte der heiligen Lanze Heinrichs I. In: Deutsches Archiv für Geschichte des Mittelalters.
• 1947: Gregor VII. und die kirchliche Reformbewegung in Deutschland, in: Studi Gregoriani, Vol. II, S. 7–30.

Посилання

• Берли, Майкл (1988). «Альберт Бракманн (1871—1952) Остфоршер: годы выхода на пенсию», Journal of Contemporary History , Vol. 23, No. 4 (октябрь), стр. 573—588.
• Берли, Майкл (1987). «Альберт Бракманн и нацистская корректировка истории», History Today , Vol. 37, № 3 (март), стр. 42–
• Газетные вырезки из газет о Элбертом Бракманне в 20 веке Пресс Архивов в ZBW [Архівовано 25 лютого 2021 у Wayback Machine.]