Вікіпедія

Акімов Михайло Павлович

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Акімов.

Акімов Михайло Павлович 16 травня 1886(18860516) — 23 жовтня 1955[1] — український зоолог, професор, діяч у галузі охорони природи.

Михайло Павлович Акімов
Народився 16 травня 1886(1886-05-16)
Білокуракинський район, Луганська область
Помер 23 жовтня 1955(1955-10-23) (69 років)
Діяльність зоолог
Alma mater ХНУ імені В. Н. Каразіна
Галузь зоологія, охорона природи
Заклад Дніпропетровський університет,
Дніпропетровська крайова інспектура з охорони пам'ятників природи,
Кримський природний заповідник
Науковий керівник П. П. Сушкін
Відомий завдяки: дослідженням у галузі зоології, природоохоронній діяльності

Життєпис ред.

Народився М. П. Акімов 16 травня 1886 р. у селі Калинівському Луганської області в сім'ї гірничого інженера. Шкільні роки провів у Катеринославі (Дніпрі). З 1908 по 1914 р. навчався на природничому відділенні фізико-математичного факультету Харківського університету. Під керівництвом професора П. П. Сушкіна спеціалізувався в галузі зоології. Тут же став активним членом однієї з найвпливовіших природоохоронних організацій царської Росії — Харківського товариства любителів природи, де під впливом його голови, професора В. І. Талієва, і зацікавився діяльністю по охороні природи. З 1915 по 1918 рр. займається наукою в Петрограді, Харкові, на кафедрі зоології Київського політехнічного інституту. Працюючи у Києві у співавторстві з академіком Миколою Кащенком описав новий для науки вид кажанів з Центральної Азії, Rhinolophus bocharicus Kastschenko & Akimov, 1917[2].

У червні 1918 р. повертається до Катеринослава, де працює спочатку асистентом кафедри зоології безхребетних місцевого університету, а з 1926 р. — її професором.

З 1 листопада 1926 р., і до початку 30-х років, за пропозицією професора Л. В. Рейнгарда, він стає керівником Дніпропетровської крайової інспектури з охорони пам'яток природи, а також членом Українського комітету з охорони пам'яток природи. До Дніпропетровської інспектури входили Дніпропетровська, Запорізька, Кременчуцька і Черкаська округи. На території Дніпропетровської інспектури вдалося взяти під охорону Корсунський парк, Устимівський парк, Андрусівську дачу, шість невеликих ділянок цілини, Гадючу балку, урочища Шпельта, Паськове і Хондалеївка (всього на 1929 р. — 39 об'єктів), крім цього, домогтися припинення видобутку борсука, що став рідкісним. Зібравши необхідні матеріали, М. П. Акімов підготував документи на заповідання лісових масивів Придніпров'я — Ірдинського заповідника (1044 га), Фурсіна острова (1800 га), Яцевого яру — Самарської дачі, Самарського лісового масиву (2000 га), Дубровського лісу (1000 га), а також державного плавневого заповідника нижче Запоріжжя (5 тис. га), цілини в Любомирівському племрадгоспі (10 десятин). На жаль, ці об'єкти так і не були заповідані.

З-під пера професора М. П. Акімова вийшла одна з найбільш відомих на той час книг по охороні природи — «Охороняймо пам'ятники природи» (матеріали до охорони природи Середньої Наддніпрянщини) (1930 р.), де зібрано дані по рідкісних видах тварин і заповідних об'єктах регіону.

Велику увагу вчений приділяв залученню школярів до природоохоронної діяльності. У тому ж році в московському журналі «Охрана природы» він опублікував статтю «Школьный живой уголок в природе»:

  «Нам здається, що в багатьох школах, особливо сільських, можна було б значно виправити зазначені недоліки викладання, організувавши при школі невеликий заповідник, перенісши в нього головну роботу з природознавства і перетворити його, таким чином, в лабораторію — в живий куточок у самій природі» (Акимов, 1930)  

.

Для юнацтва Акімов проводив природознавчі екскурсії по середньому Дніпру.

З 1933 по 1935 роки Акімов завідував відділом бентосу Дніпропетровського гідробіологічного інституту, потім працював у Кримському заповіднику, де опублікував цікаву роботу про чорного грифа. На початку 1941 р. підняв питання про створення заповідника «Самарський ліс» на Дніпропетровщині. Після війни вчений повернувся з Грузії до Дніпропетровського університету, займався дослідженням штучних лісів України. У 1959 р., вже після його смерті, вийшла книга «Экология животных», яка до цих пір не втратила свого значення.

Помер М. П. Акімов після довгої хвороби, 23 жовтня 1955 р.

Публікації ред.

  • Кащенко Н. Ф., Акимов М. П. 1917 (1918). Rhinolohus bocharicus sp. nov. Ежегодник Зоологического музея АН. 22 (1—3): 221—223.
  • Акимов М. П. Школьный живой уголок в природе // Охрана природы. — 1930. — № 4. — С. 76-79.
  • Акімов М. П. Про охорону природи // Охороняймо пам'ятки природи. — Днепропетровск, 1930. — С. 5-20.
  • Акімов М. П. Головні пам'ятки природи Середньої Наддніпрянщини // Там же. — С. 20—41.
  • Акимов М. П. Колония черного грифа Aegypius monachus в Крымском государственном заповеднике // Тр. Крым. заповедника. — 1940. — Вып. 2. — С. 217—227.
  • Акимов М. П. Экология животных. — К.: КГУ, 1959. — 176 с.

Про нього ред.

  • Бельгард А. Л. Памяти Михаила Павловича Акимова // Бюлл. МОИП, отд. биол. — 1968. — № 2. — С. 157—158.
  • Бельгард А. Л. Жизнь во имя жизни // Свята справа. — 1997. — № 1. — С. 9-10.
  • Булахов В. Л., Пахомов О. Є., Бригадиренко В. В., Гассо В. Я. Методологія та історія розвитку зооекологічних досліджень у Дніпропетровському університеті (до 85-річчя з дня заснування Дніпропетровського національного університету). — Д.: ДНУ, 2003. — 32 с.
  • ЦДАВО Украины, ф. 166, оп. 12, спр. 63, л. 1-2, оп. 6, спр. 9414, л. 69.
  • ЦДАВО Украины, ф. 2, оп. 7. спр. 72, лл. 120—125.

Примітки ред.

  1. ↑ Сторінку підготовано за матеріалами В. Є. Борейко. Архів оригіналу за 1 жовтня 2013. Процитовано 5 лютого 2013.
  2. ↑ Кащенко Н. Ф., Акимов М. П. 1917 (1918). Rhinolohus bocharicus sp. nov. Ежегодник Зоологического музея АН. 22 (1—3): 221—223.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Акімов_Михайло_Павлович&oldid=42410629