Адріан (Блинський)

Адріан
Народився	1722
Помер	28 березня 1812
Діяльність	чернець
	; ; ;

У Вікіпедії є статті про інших людей з таким ім'ям: Адріан.

Адріан (Блинський), в схимі Алексій (при народженні рос. Василий Иванович Блинский, 1722, с. Орел, Солікамського уїзда, Пермської губернії — † 28 березня, 1812, Симонів монастир, Москва) — російський блаженний старець, великий подвижник, пустельник з брянських лісів, ієромонах Площанської пустині.

Біографія ред.

Адріан народився 1722 року в Пермській губернії, Солікамського уїзда в селі Орлі від благочестивих і благородних батьків Йоана і Марти Блинських и при хрещенні його нарекли Василієм. Рано осиротів і лишився спадщини. Був висланий родичами в солдати, служив полковим музикантом в м. Болхов Орловської губернії. Служив він, в єлизаветинські часи, шість років, будучи розквартированим в Болхові в Ширванському піхотному полку. Особливо часто він відвідував тамтешній чоловічий монастир. Там він сподобився видіння власного постригу, а від Болховської юродивої Февронії отримав обіцянку майбутнбого священства. Таємно цілими ночами, зимою, без взуття, він молився на дзвіницях Болховських церков, на манеру древніх стовпників, а ранком спускався на літургію; ловив в Нугрі рибу, продавав її, а гроші роздавав бідним. По ходатайству преосвященого Інокентія, єпископа Псковського, отримавши звільнення в відставку, він відправився в Орловську єпархію для вступу до Площанської пустині. Будівник Площанської пустині ієромонах Йоіл прийняв його з любов'ю і призначив на кухню. В цей ж час в число братства було прийнято і певного Йоана, з болховських міщан (згодом він під йменням Йони був другом і сподвижником блаженного старца), на якого було покладено послушання в пекарні. Обидва подвижники протягом чотирьох років проходили своє послушання з великою ревністю, їх смирення служило прикрасою обителі, вони зблизилися по духу і склали між собою обітницю — нести разом усі скорботи монашого життя. Василій горів бажанням чернечого постригу, але так як в той час у всій Орловській єпархії не було чернечих вакансій, то він рішився за благословінням настоятеля перейти до московського Симонова монастиря: це було в 1772 році, через два роки він був пострижений і наречений Адріаном, а в 1775 році Адріан в сані ієромонаха вернувя в Площанськую пустинь.

Конівский монастир на острові Коневець, що на озері Ладога. З 1790 по 1800 р. рр. монастирем керував старець Адріан

Останній період: в Конівському та Симоновому монастирях ред.

Адріан був надзвичайно великодушним — ще будучи в миру, він хотів залишити ченцям свої гроші, але ті відмовилися. Остання якість старця не подобалась скупим та жадним, і від недобрих людей пішов брехливий слух, що за звершення Таїнства сповіді старець бере з поміщиків великі гроші. Привабливі цими слухами, до пустельників навіть навідувалися розбійники і, не знайшовши нічего, нещадно їх били. Але неправдиві слухи про мниме богатство пустельників не утихали. Восени 1788 року отець Адріан вирішив за благо віддалиться з цих місць. За благословінням Митрополита Гавриїла (Петрова), він відправився на проживання в Конівський монастир Санкт-Петербургської єпархії.

В Конівській обителі він був радісно прийнятий тамтешнім будівником Йоною. Згодом за розпорядженням митрополита Йона був переміщений будівником до Моденського монастиря, а о. Адріан призначений на його місце будівником Конівськой пустині, котра зобов'язана йому цілком своїм зовнішнім, а найбільше внутрішнім благовлаштуванням. Після десятилітнього управління обителю (з 1790 по 1800 р.) він склав зі себе начальство і побажав закінчити дні свої в московськом Симоновому монастирі, де майже за 30 років до цього прийняв ангельський образ (тобто чернечий постриг). Разом зі своїм учнем ієромонахом Йоною він переселився туди в 1800 році при настоятелі Йоані, в наступному ж 1801 році с йменням Алексія одягнувся у велику схиму і останні десять років свого життя провів в пості і в молитві.

Дивний образ старця ред.

Отець Адріан, скеровуючи все своє піклування лише для душі, мало піклувався про тіло. Він ніколи не носив теплого одягу і не вживав взуття, якщо траплялося йому за необхідністю ходити в ближні села верст за двадцять від його пустиньки, він ходив босий, не звертаючи увагу ані на дорогу, ані на час року. В зимовий час сніг так міцно прилипав до його підошв, що з них злізала шкіра, а в літній час від постійних трудів кров струмками текла з його ніг, і все тіло покривалося язвами. Смиренномудрий старець забороняв своїм учням розповідати про його подвиги, маючи постійно в умі слова Христа Спасителя: да не явишися человеком, но Отцу твоєму, Іже в тайнє (Матв. 6, 18).

Згідно з описами сучасників, зовнішній вид старця приводив до шанувального дивування: високий, худий і блідий, він ходив в старому поношеному одязі, був завжди тихим та смиренним. Чистота райської людини відображалася в його зовнішніх рисах і діях. Безмовна звірина преклонялася перед ним, віддаючи шану відновленому в ньому образу Божому. Одного разу трапилося йому зустрітися з трьомя ведмедями. Старець погрозив на них жезлом, — і люті звірі віддалилися, уступаючи дорогу людині Божій. В інший раз він побачив ведмедицю з дітьми, яка зі звірським риканням піднялася на задні лапи і вже була готова кинутися на нього: але мужній старець не устрашився і з молитвою в серці пригрозив їй, як і раніше, своїм жезлом, ведмежата сховалися в лісі, а ведмедиця, обійшовши навколо старця, побігла за ними. Старець Адріан займався лікуванням хворих птахів і тварин.

Багато хто з вірою приходив до нього, зауважували в ньому дар прозорливості: так він провидів пам'ятну для Росії, і особливо для Москви, епоху 1812 року і ще за рік заохочував своїх учнів і відвідувачів усугубити молитвенні подвиги про спасіння вітчизни. Нерідко траплялося, що він після довгого мовчания раптом нібито пробуджувався і в великим натхненням, звертався до тих хто його оточував, говорячи: «моліться, братія, моліться, великий вогонь буде». Так він, предсказав майбутнє нашестя французів і помер незадовго до нього.

Відхід у вічність ред.

За декілька днів до кончини він освятився св. єлеєм і приобщився Св. Таїн, і после цього освяченого напуття перестав зовсім говорити і тільки поглядами, зверненими вгору, давав розуміти учням, що його молитвенний дух прагне звільнитися від уз плоті і бути з Христом. Нарешті, на средохресному тижні в Четвер 28 березня 1812 року під час вечірнього богослужіння він мирно віддав свій дух Господу Богу, 90 років від народження. Похований у вівтаря Духовської церкви. Над могилами Адріана і отця Йони (сподвижник Йона помер в 1821 р) згодом було споруджено каплицю. Могила старця в безбожні часи була вскрита в 1928 році, згодом знищена.

Джерела та посилання ред.

Література ред.

Ковалевский А. Ф. Иеросхимонах Алексий, подвижник Московского Симонова монастыря. М., 1903 (Душеполезное чтение. 1875. Март).
Сорок сороков / Авт.-сост. П. Г. Паламарчук. М., 1992. Т.1. С. 280-291.
Берташ А. В., Арсений, иеромонах. Шесть столетий Рождество-Богородичного Коневского монастыря. СПб., 1993. С. 12-14.