Адам Филиповський

український релігійний діяч

Адам Филиповський (в миру Адам Филипенко; 30 січня 1886, село Руда, Жидачівський повіт, Королівство Галичини і Лодомерії, Австро-Угорщина — 29 квітня 1956, Філадельфія, США) — український релігійний діяч, що ухилився в московський розкол Антонія Храповицького. Після Другої світової війни — єпископ Московської патріархії у США.

Адам Филиповський
 
Альма-матер: ЛНУ ім. І. Франка
Діяльність: священник
Ім'я при народженні: Адам Филиповський-Филипенко
Народження: 30 січня 1886(1886-01-30)
Руда, Україна
Смерть: 29 квітня 1956(1956-04-29) (70 років)
Філадельфія, Пенсільванія, США

Життєпис ред.

Народився 30 січня 1881 в селі Руда Жидачівського повіту в Східній Галичині на території Австро-Угорщини в родині православного священника, що належав до старовинного роду.

Після закінчення народного училища вступив до гімназії міста Бережани.

У гімназії вів таємний літературно-просвітницький гурток з вивчення української історії і літератури, що було заборонено в Австро-Угорщині. Закінчив гімназію в 1900.

Вступив до Львівського університету на богословський факультет, потім перейшов на юридичний факультет. Витримавши в 1903 перші державні іспити, виїхав до США, де став розміщувати свої статті в пресі, незабаром ставши редактором. Співав у архієрейському хорі, зустрічався з архіепископом Алеутським і Північноамериканським Тихоном Беллавіним, протоієреєм Олександром Хотовицьким і священником Олександром Немоловським, під впливом яких вирішив прийняти духовний сан.

У 1905 повернувся до Львова для завершення навчання у Львівському університеті.

У 1912 після закінчення університету знову виїхав до США.

Був одружений з удовою, що унеможливлювало його висвячення з точки зору церковних канонів.

14 вересня 1912 висвячений у сан диякона єпископом Олександром Немоловським, 17 вересня — на пресвітера.

Був приписаний до Михайлівської церкви в Філадельфії з метою організації при ній приходу. Продовжив пастирське служіння в Ньюарку (шт. Нью-Джерсі), а потім в Нью-Йорку.

У 1914 призначений настоятелем церкви Воскресіння Христового в Нью-Йорку. Одночасно викладав у Московській духовній семінарії в Тенафлаї (Нью-Джерсі), був членом Навчального комітету єпархії, редактором газети «Світ» і секретарем товариства «Ревнитель православ'я».

У 1916 архієпископом Алеутським Євдокимом Мещерським призначений благочинним православних парафій в Канаді, в тому ж році об'єднаних в Канадську єпархію. Допомагав єпископу Канадському Олександру Немоловському в здійсненні місії серед карпатських уніатів, брав участь у диспутах з ними. У 1916 керуючий Північноамериканською єпархією Російської православної церкви архієпископ Євдоким відгукнувся на праці архімандрита Адама наступними словами: «Радуюсь, что вы полюбили Канадийскую Русь и желаете потрудиться для нея»[1] .

У 1917 призначений настоятелем Свято-Троїцького кафедрального собору в Вінніпезі (Канада).

У тому ж році, вже будучи вдівцем, був пострижений у чернецтво і зведений в сан архімандрита єпископом Канадським Олександром Немоловським. Через те, що єпископ Олександр бував у своїй єпархії лише наїздами, став фактичним її керівником.

24 жовтня 1922 піднесений до сану єпископа Канадського. Хіротонію звершили єпископ Пітсбурзький Стефан Дзюбан і єпископ Моравсько-Сілезький Горазд Павлик. Ця хіротонія була здійснена без згоди митрополита Платона Рождественського, який ще не вступив у повній мірі в управління Північноамериканською єпархією, у вкрай складній обстановці: втручання обновленців сприяло прискоренню процесу роздроблення єдиної православної єпархії в Північній Америці на кілька утворень за етнічною ознакою.

Єпископ Адам здійснював архіпастирське богослужіння для групи карпатських громад.

11 лютого 1930 року за наказом Архієрейського Синоду РПЦЗ був прийнятий «в церковно-молитовне спілкування і зі зняттям заборони у священнослужінні» з призначенням вікарієм архієпископа Північно-Американського і Канадського Апполінарія Кошового з правами і обов'язками за вказівкою архієпископа Аполінарія[2]. 12 червня того ж року Архієрейський Синод РПЦЗ визначив його єпископом Пітсбурзьким, першим вікарієм Північно-Американської єпархії[3]. Однак, не пізніше 1931 вийшов з послуху закордонної церкви.

У 1935 році увійшов до Північно-Американський митрополичий округ, очолюваний митрополитом всієї Америки і Канади Феофілом (Пашковським), і був призначений на Філадельфійську і Карпатську єпархію.

У 1936 возведений у сан архієпископа.

Направив прохання на ім'я Патріарха Московського і всієї Русі Сергія Страгородського про прийняття його в клір Російської православної церкви. 21 листопада 1944 Архієрейський собор Російської православної церкви після доповіді митрополита Крутицького Миколи Ярушевича[4] прийнятий до складу єпископату Екзархату Російської православної церкви в Північній і Південній Америці, залишений в сані архієпископа.

У 1945 був ініціатором меморандуму, спрямованого послу СРСР і в ООН, про приєднання Холмщини, Лемківщини і Галичини до СРСР. Провів для цього в США з'їзди представників організацій, парафій і громадськості.

У 1946 і 1950 відвідував СРСР.

З 21 серпня по 31 жовтня 1947 тимчасово керував Екзархатом Російської православної церкви в Північній і Південній Америці.

У 1953 призначений Заступником Патріаршого Екзархату в Америці.

30 липня 1954, відповідно до прохання, звільнений на спокій за станом здоров'я з призначенням пенсії.

Помер 29 квітня 1956 року в Філадельфії. Похований на цвинтарі Маунт-Олівет в місті Маспет (штат Нью-Йорк).

Примітки ред.

  1. Краткий очерк истории «твердых» русинов в Канаде | Русин. 2007. № 3 (9). / Русин. Международный исторический журнал (Русин). Архів оригіналу за 27 лютого 2021. Процитовано 21 травня 2022.
  2. «Церковныя Вѣдомости». № 13-14 (200—201) 1(14) — 15(28) июля 1930 г. [Архівовано 9 квітня 2016 у Wayback Machine.], стр. 1
  3. «Церковныя Вѣдомости» (Архиерейского Синода, Королевство С. Х. С.). 1 (14) — 15 (28) августа 1930 г., № 15 и 16 (202—203), стр. 4. см. [Архівовано 26 березня 2020 у Wayback Machine.]
  4. История Русской Церкви (1917—1997), Раздел 8 читать, скачать — протоиерей Владислав Цыпин. Архів оригіналу за 13 травня 2016. Процитовано 26 березня 2020.

Посилання ред.