Агібалова Катерина Василівна
Катерина Василівна Агібалова (вересень 1914 року, Туруханка — листопад 2000 року) — радянська та українська історикиня, вчителька історії і методистка, авторка шкільного підручника «Історія Середніх віків» для 6-го класу (у співавторстві з Григорієм Донським). Лауреатка Державної премії СРСР (1973).
| Агібалова Катерина Василівна | |
|---|---|
 | |
| Народилася |
вересень 1914 Туруханка, Єнісейський повітd, Єнісейська губернія, Російська імперія |
| Померла | листопад 2000 (86 років) |
| Країна |
 СРСР |
| Діяльність | історик, вчителька, методистка |
| Alma mater | ХДУ імені О. М. Горького (1938) |
| Заклад | ХДУ імені О. М. Горького |
| Автограф |
 |
| Нагороди |
 |
Життєпис ред.
Катерина Агібалова народилася у вересні 1914 року в селі Туруханка Єнісейської губернії. За національністю росіянка[1]. Її батько був засланим до Сибіру на довічне поселення за революційну діяльність у складі партії соціалістів-революціонерів. У Туруханці працював народним вчителем[2].
У 1933 році Катерина Агібалова вступила до Харківського планово-економічного технікуму. Також навчалася на вечірньому відділенні історичного факультету Харківського університету, який закінчила з відзнакою у 1938 році. Продовжила навчання на аспірантурі історичного факультету, яку закінчила у 1941 році. У лютому того ж року призначена на посаду старшого викладача кафедри середньої історії. Була одружена, її чоловік за національністю був євреєм і також працював у Харківському університеті[2][3].
Після початку Німецько-радянської війни, була вимушена залишитися у Харкові, через свою хвору матір. Чоловік Катерини Агібалової був розстріляний німецькими окупантами у Дробицькому Яру. Сама вона працювала шкільною вчителькою у селищі Кочеток. У грудні 1943 року повернулася працювати на історичному факультеті Харківського університету, де спочатку виконувала обов'язки завідувача кафедри загальної історії, а потім послідовно працювала на посадах викладача та старшого викладача кафедри середньої історії на тому ж факультеті[2].
У квітні 1947 року звільнена з університету через те, що залишилася на окупованій території під час війни[4]. Надалі працювала шкільною вчителькою історії в середніх школах Харкова, зокрема у школі № 131. У другій половині 1950-х років, на перерві одного з семінарів для вчителів історії, вона запропонувала своєму колезі Григорію Донському стати співавтором шкільного підручника з історії Середніх віків. Спочатку він відмовився, але через два роки згодився. Агібалова з Донським почали роботу над підручником за пів року до оголошення Всесоюзного конкурсу підручників з історії для середніх шкіл, який відбувся у 1961 році. Їх підручник «Історія Середніх віків» став кращим серед чотирнадцяти робіт і отримав першу премію[5][6][3]. Від попередніх підручиків з історії робота Агібалової та Донського відрізнялася простотою та ясністю викладання матеріалу, великою кількістю іллюстрацій та точно вивіреною методологією[7].
Наступного року підручник Агібалової та Донського вийшов у друк, всього він витримав понад 25 перевидань. За перші тридцять років з дати публікації підручника він двічі докорінно перероблювався авторами. В нових версіях вони приділяли увагу не тільки освіті та вихованню учня, але і його розвитку[8]. Окрім СРСР, підручник видавався у Польщі, Чехословаччині, В'єтнамі, Монголії та Кубі. Також Агібалова була автором низки методичних праць з викладання історії у школі, які були високо оцінені спеціалістами. У 1973 році Катерині Агібаловій з Григорієм Донським «за підручник для 6 класу „Історія Середніх віків“ (1971, 10-е видання)» було присуджено Державну премію СРСР в галузі науки і техніки[2]. Вона стала першою шкільною вчителькою, яка отримала таку нагороду[9]. Також брала участь у республіканському з'їзді вчителів наприкінці 1960-х або на початку 1970-х років[10].
Публіцист Фелікс Рахлін підкреслював, що кожний зі співавторів підручника зазнавав утисків від радянської влади. Якщо Григорій Донський потерпав за своє єврейське походження[К 1], то Катерина Агібалова — за те, що залишилася на окупованій території. Так, проти вручення їй державної премії виступив парторг школи де вона працювала — Анатолій Тарасенко. Він вважав аморальним давати премію «колабораціоністці» і писав протестні листи до ЦК КПРС та в інші інстанції[11][3].
Пізніше переїхала до Орджонікідзе (з 1990 року Владикавказ). У 1989 році вела листування з Павлом Сокольським, головою комісії «Дробицький Яр». У листах вона поділилася своїми спогадами про Голокост у Харкові[12]. Померла Катерина Агібалова в листопаді 2000 року[2].
Її учень Олександр Шульман характеризував Катерину Василівну як високоосвічену та дуже сумлінну жінку[13].
Праці ред.
- Агибалова Е. В. Уроки истории средних веков в седьмом классе: Поурочное метод. пособие (Из опыта работы). — Москва : Учпедгиз, 1959. — 307 с.(рос.)
- Агибалова Е. В., Донской Г. М. История средних веков: Учебник для 6-го класса. — Москва : Учпедгиз, 1962. — 272 с.(рос.)
- Агибалова Е. В., Донской Г. М. Методика преподавания истории средних веков: Пособие для учителей. — Москва : Просвещение, 1966. — 314 с.(рос.)
- Агибалова Е. В., Донской Г. М. Методическое пособие по истории средних веков в 6 классе. — Москва : Просвещение, 1978. — 338 с. — (Библиотека учителя истории и обществоведения)(рос.)
Примітки ред.
Коментар ред.
Література ред.
- ↑ Рахлин, 2015, с. 162.
- ↑ а б в г д Історики Харківського університету, 2013, с. 15.
- ↑ а б в Можейко, 2019.
- ↑ Рибалка, 1999, с. 91.
- ↑ Біобібліографічний словник, 2001, с. 124.
- ↑ Донской, 1992, с. 10—11.
- ↑ Frejdenberg, Rakhlin, 1998, p. 197.
- ↑ Донской, 1992, с. 21.
- ↑ Рахлин, 2015, с. 161.
- ↑ а б Рахлин, 2015, с. 155—156.
- ↑ Рахлин, 2015, с. 160—162.
- ↑ З архіву П. П. Сокольського Джерело інформації про перерахованих нижче жертв Дробицького Яру: Агібалова Катерина Василівна, м. Орджонікідзе. Дробицький Яр (рос.). Архів оригіналу за 11.04.2022. Процитовано 25.05.2022.
- ↑ Рахлин, 2015, с. 160.
Джерела ред.
- Агібалова Катерина Василівна // Біобібліографічний словник учених Харківського університету / уклад. Б. П. Зайцев, С. Б. Глибицька, С. М. Куделко, С. І. Посохов, В. Д. Прокопова. — Харків : Бізнес-інформ, 2001. — Т. 2. Історики (1905—1920, 1933—2000). — С. 124. — 350 с. — ISBN 966-7702-08-1.
- Агібалова Катерина Василівна // Історики Харківського університету (1905-2012 рр.) / уклад. О. М. Богдашина, В. І. Бутенко, С. Р. Марченко. — Харків : ХНУ імені В. Н. Каразіна, 2013. — С. 15—16. — 284 с. — ISBN 978-966-623-881-1.
- Донской Г. М. Целый мир уложить на странице : [рос.]. — Москва : Просвещение, 1992. — 251 с. — ISBN 9785090031462.
- Можейко, Інна. Харків'яни, які стали авторами найкращих підручників країни // Слобідський край : газета. — 2019. — 3 січня.
- Рахлин Ф. Д. Евреев из истории исключить! (Памяти Григория Донского) // Повторение пройденного : воспоминания. Ч. 2, 3 : [рос.]. — Харьков : Права людини, 2015. — 303 с. — ISBN 978-617-7266-24-1.
- Рибалка І. К. Така наша доля. Сторінки життя мого покоління. — Харків : Основа, 1999. — 199 с. — (Спогади вчених Харківського державного університету). — ISBN 5-7768-0641-0.
- Frejdenberg M., Rakhlin F. A scholar and pedagogue (In memory of historian Grigorii Markovich Donskoi (1924–1992) : [англ.] // Shvut. — 1998. — № 5. — P. 193—201.