Вікіпедія

Аварія у Віндскейлі

значна радіаційна аварія у Великій Британії

Ава́рія у Віндске́йлі (англ. Windscale fire) — велика радіаційна аварія, що сталася 10 жовтня 1957 року на одному з двох реакторів атомного комплексу «Селлафілд», у графстві Камбрія на північному заході Англії.

Аварія у Віндскейлі
Зображення
Країна  Велика Британія
Місце розташування Windscale Pilesd
Дата й час 10 жовтня 1957
Міжнародна шкала ядерних подій INES level 5 eventd
Мапа

Координати: 54°25′29″ пн. ш. 3°30′00″ зх. д. / 54.42486111113877456° пн. ш. 3.500000000028° зх. д. / 54.42486111113877456; -3.500000000028

Внаслідок пожежі в графітовому реакторі з повітряним охолодженням для виробництва збройового плутонію стався великий (550—750 TБк) викид радіоактивних речовин. Аварія відповідає 5-му рівню за міжнародною шкалою ядерних подій (INES) і є найбільшою в історії ядерної промисловості Великої Британії[1][2][3].

Хронологія подій ред.

Аварія сталася під час виконання програми планового відпалювання графітової кладки. Під час нормальної експлуатації реактора нейтрони, що бомбардують графіт, спричиняють змінення його кристалічної структури. Це викликає акумулювання енергії в графіті (енергія Вігнера)[4]. Процес контрольованого відпалювання використовувався для відновлення структури графіту і вивільнення цієї енергії. Для його ініціації вимикали газодувки охолоджувального контуру, внаслідок чого реактор розігрівався до температури, за якої починала виділятися акумульована в графіті енергія. Через конструктивні особливості віндскейльського реактора при цьому залишаються зони невідпаленого графіту, тому потрібен повторний розігрів. Через відсутність контрольно-вимірювальних приладів і помилки персоналу процес вийшов з-під контролю. Внаслідок занадто великого енерговиділення металеве уранове паливо в одному з паливних каналів вступило в реакцію з повітрям і загорілося. Перший сигнал про порушення в роботі (підвищення радіоактивності повітря в 10 разів) отримано 10 жовтня[5] об 11:00 від пробовідбирача повітря, розташованого далеко (близько 800 м) від активної зони. Аналіз зразків повітря поряд з реакторною будівлею підтвердив викид радіації.

О 16:30 візуальний огляд паливних каналів показав, що багато тепловидільних елементів розжарилися до червоного (1400 °C), вивантажити їх не вдалося через розширення і заклинення в каналах. Попри самовіддані дії операторів, які вивантажували паливні елементи з каналів, прилеглих до зони загоряння, до вечора вогонь перекинувся на 150 каналів, що містили близько 8 тонн урану. В ніч з 10 на 11 жовтня робилися безуспішні спроби охолодити активну зону за допомогою вуглекислого газу. 11 жовтня о 8:55 реактор затопили водою, усвідомлюючи при цьому ризик можливого вибуху. Як наслідок, 12 жовтня о 3:20 реактор переведено в холодний стан[1][2][3].

Наслідки ред.

Найбільший внесок в активність викиду зробив радіоактивний 131I, за розрахунками близько 20 тис. Кі (740 ТБк). Довгострокове забруднення визначилося 137Cs, 800 Кі (30 ТБк)[2].

Детерміновані ефекти в персоналу були відсутні, ніхто не отримав дози, близької до рівня, що перевищує в десять разів установлений ліміт річної дози опромінення всього тіла для працівників[1].

Після аварії проводився контроль молока, що надходило в продаж з розташованих поблизу ферм. Його продаж було заборонено протягом 6 тижнів[3].

Наслідки аварії вивчалися Національною комісією з радіологічного захисту. За зробленою комісією оцінкою, серед населення могло статися близько 30 додаткових смертей від захворювання на рак (0,0015 % приросту смертності від раку), тобто за час, протягом якого можуть відбутися ці 30 смертей, серед людей, які зазнали опромінення ймовірно померло б близько 1 млн осіб[3][6].

В сучасних реакторах не використовується металеве ядерне паливо[3].

Див. також ред.

Примітки ред.

  1. ↑ а б в INES Руководство для пользователей международной шкалы ядерных и радиологических событий. — Вена : МАГАТЕ, 2010. — 235 с. Архівовано з джерела 15 серпня 2019
  2. ↑ а б в Самойлов О. Б., Усынин Г. Б., Бахметьев А. М. Безопасность ядерных энергетических установок. — М. : Энергоатомиздат, 1989. — 280 с. — 5900 прим. — ISBN 5-283-03802-5.
  3. ↑ а б в г д Ключников А.А., Пазухин Э. М., Шигера Ю. М., Шигера В. Ю. Радиоактивные отходы АЭС и методы обращения с ними. — К. : Інститут проблем безпеки АЕС НАН України, 2005. — 487 с. — 500 прим. — ISBN 966-965-13-0-1. Архівовано з джерела 5 вересня 2014
  4. ↑ Плохій, Сергій (2024). Атоми і попіл: глобальна історія ядерних катастроф. Наш Формат. с. 125. ISBN 978-617-8115-64-7.
  5. ↑ Плохій, Сергій (2024). Атоми і попіл: глобальна історія ядерних катастроф. Наш Формат. с. 128. ISBN 978-617-8115-64-7.
  6. ↑ United Kingdom Atomic Energy Authority. Accident at Windscale no. 1 pile on 10th October, 1957 : presented to Parliament by the Prime Minister, by command of Her Majesty November 1957. — London : H.M. Stationery Off.. — 25 p. Архівовано з джерела 29 червня 2021
В іншому мовному розділі є повніша стаття Windscale fire(англ.). Ви можете допомогти, розширивши поточну статтю за допомогою перекладу з англійської.
  • Дивитись автоперекладену версію статті з мови «англійська».
  • Перекладач повинен розуміти, що відповідальність за кінцевий вміст статті у Вікіпедії несе саме автор редагувань. Онлайн-переклад надається лише як корисний інструмент перегляду вмісту зрозумілою мовою. Не використовуйте невичитаний і невідкоригований машинний переклад у статтях української Вікіпедії!
  • Машинний переклад Google є корисною відправною точкою для перекладу, але перекладачам необхідно виправляти помилки та підтверджувати точність перекладу, а не просто скопіювати машинний переклад до української Вікіпедії.
  • Не перекладайте текст, який видається недостовірним або неякісним. Якщо можливо, перевірте текст за посиланнями, поданими в іншомовній статті.
  • Докладні рекомендації: див. Вікіпедія:Переклад.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Аварія_у_Віндскейлі&oldid=41839624