Вікіпедія

Аале Тюнні

Аале Тюнні (фін. Aale Maria Tynni-Haavio 3 жовтня 1913, Мала Закоска (фін. Ylä-Sakoska), Гатчина, Ленінградська область — 21 жовтня 1997, Гельсінкі, Фінляндія) — фінська, інгерманландська поетеса, перекладачка, драматург, театральний критик. Переможиця конкурсу мистецтв на XIV літній Олімпіаді 1948 року в Лондоні. Почесний доктор філософії, академік Фінської Академії наук і літератури.

Аале Тюнні
фін. Aale Maria Tynni-Haavio
Ім'я при народженні фін. Aale Maria Tynni
Народилася 3 жовтня 1913(1913-10-03)[1][2][…]
Гатчина, Царськосільский повітd, Санкт-Петербурзька губернія, Російська імперія або Великі Колпани, Гатчинський район, Ленінградська область[4]
Померла 21 жовтня 1997(1997-10-21)[1][2][…] (84 роки)
Гельсінкі
Поховання Гієтаніємі
Країна  Фінляндія
Діяльність перекладачка, поетка, письменниця, критикиня
Сфера роботи поезія
Alma mater Гельсінський університет
Мова творів фінська
Батько Kaapre Tynnid
Брати, сестри Martta Tynnid
У шлюбі з Kauko Pirinend і Гаавіо Мартті
Діти Matti Pirinend
Нагороди
CMNS: Аале Тюнні у Вікісховищі
Олімпійські нагороди
Конкурс мистецтв
Золото Літні Олімпійські ігри 1948, Лондон Конкурси мистецтв на літніх Олімпійських іграх 1948 з літератури

Життєпис ред.

У 1913 Аале народилася в невеликому інгерманландському селі поблизу Гатчини. За одними даними це була Мала Закоска[5][6], за іншими — сусідні Великі Колпани[7]. Батько — Каапре Тюнні, магістр філософії, ректор Колпанської вчительсько- кістерської семінарії, голова Інгерманландської національної ради[8]. Мати — Ліля Тюнні (Піппонен), вчителька. У сім'ї було семеро дітей.

У 1919 сім'я Тюнні була змушена виїхати у Фінляндію, де влаштувалася в Гельсінкі[9].

Аале почала писати вірші ще в дитинстві, перші її твори побачили світ у шкільному журналі. У середній школі вона багато читала, її цікавила в тому числі й іноземна поезія. Потім, в ліцеї її інтерес до творчості заохочувала викладачка фінської мови Гілья Вілкемаа.

В ранніх творах Тюнні відчувався явний вплив Сайми Гармайї і Ууно Каїласа. Сайма Гармайя була її ровесницею. Обидві дівчинки в старших класах взяли участь в літературному конкурсі. Написаний верлібром вірш Тюнні «Диявол помер» отримав друге місце, а перше місце зайняв «Квітень» Сайми Гармайї.

Закінчивши у 1932 жіночий ліцей, Аале вступила до Гельсінського університету, на спеціальність «фінська література», який закінчила в 1936, отримавши також ступінь бакалавра філософії за роботу «Вплив Сафо на фінську поезію».

У 1938 відбувся її дебют: був виданий віршований збірник «Свічка серця».

У 1939 вона подорожує Францією та Італією, але розпочата війна змусила її повернутися до Фінляндії.

У 1940 Аале Тюнні вийшла заміж за професора церковної історії Кауко Пірінена (1915–1999). Працює вчителем фінської мови. У них народилося троє дітей (1942, 1944, 1946).

Під час війни Аале працювала на складі одягу для постраждалих від бомбардувань в Нюландській губернії.

У 1947 з віршованої драми Генріка Ібсена «Бранд» почалася її кар'єра перекладачки.

Основними темами віршів Аале Тюнні в 1940-ві були любов, радість життя і материнства, що увійшли до збірок «Водяний птах» (1940) і «Ліс, що гуде» (1947), «Курінь із листя» (1946), опублікований після війни, написаний в період труднощів, проте Аале не стала песимісткою. Вона була достатньо цілеспрямованою та енергійною.

У 1948 на XIV Літніх Олімпійських іграх в Лондоні Аале Тюнні завоювала золоту медаль з літератури в номінації «Ліричні твори» за свою поему «Слава Еллади»[10][7]. Це була остання Олімпіада, на якій крім спортивних змагань, проводилися мистецькі змагання в категоріях: архітектура, література, музика, скульптура, живопис і графіка.

Спочатку, улюбленою поетичною формою Аале Тюнні була балада. Збірка «За скляною горою» (1949), в деяких віршах якої використовується казкова символіка, включає її найвідоміший вірш — «Kaarisilta» («Арочний міст»).

У 1950-ті Аале Тюнні багато працювала з історичними і міфологічними матеріалами. Вона перекладала таких авторів, як Вільям Шекспір, Генрік Ібсен, Вільям Єйтс і Вільям Вордсворт. Вона також переклала з давньоісландської частину скандинавського епосу Едда.

У 1954 Аале Тюнні стала одною із засновників Фінсько-ірландського товариства дружби.

Її книга «Рік тисячі пісень», видана в 1957, стала одною із найпопулярніших збірок західної поезії опублікованих фінською мовою. У своїй передмові до збірки А. Тюнні пише, що вірші це не тільки ідеї і образи, але і ритм, що робить їх живими, тому вона спробувала слідувати за ритмом оригінального твору, що на практиці означало внесення нових ритмічних елементів у фінську мову.

Однак книга «Рік тисячі пісень» зазнала критики з боку літературознавця Лаурі Вільянена[fi], який вважав, що слабкістю перекладів Тюнні є саме ритмічні тонкощі. Вільянен вважав, що оригінальний текст необхідно перекладати іншою мовою буквально і так точно, наскільки це можливо. На боці Л. Вільянена виступив і професор літератури, академік Вейкко Антеро Коскенніемі[fi].

На стороні А. Тюнні в дискусії виступив фольклорист, академік Мартті Гаавіо, (1899—1973), який публікував вірші під псевдонімом П. Мустапяя (P. Mustapää). Він називав її своєю музою і у 1960 одружився з нею.

Вони були давно знайомі одне з одним, проте Аале через дітей довго не хотіла створювати нову сім'ю. Деякі вірші збірки «Невідоме дерево» (1952), включаючи балади «Донька садівника» і «Лісовий вітер», з'явилися в результаті її вимушених розлук з Гаавіо. Їх союз двох близьких по духу людей був щасливим. Вони разом займалися редагуванням дитячих книг і букварів.

Після смерті чоловіка в 1973 Аале Тюнні займалася його архівами. Її трагедія знайшла своє відображення в новій збірці віршів «Джерело історій» (1974).

Фінський національний театр ставив п'єси Аале Тюнні у 1965 («Соколи, що відлітають») і у 1991 («Час залізного маршала»).

Її син Стів Пірінен (1942—1971), також був поетом.

Фотогалерея ред.

  •  
    Вручення премії імені Йоганнеса Ліннанкоскі, 1947
  •  
    На Олімпіаді в Лондоні.
  •  
    На ґанку свого літнього будинку, 1948

Бібліографія ред.

  • Свічка серця, 1938

Водяний птах, 1940

  • Джерело і мандрівник, 1943
  • Курінь із листя, 1946
  • Ліс, що гуде, 1947
  • За скляною горою, 1949
  • Невідоме дерево, Кертту, Пертту та інші домашні діти, 1953
  • Кішка на слизькій кризі та інші казки, 1954
  • Вежа в потоці, 1954
  • В гостях на зеленому острові, 1954
  • Гейкині секрети, 1956
  • Дев'ять міст, 1958
  • Увесь світ — театр, 1961
  • Соколи, що відлітають, 1965 (п'єса)
  • Балади і романси, 1967
  • Дитячий рай, 1968
  • Міцно стискаючи пісню, 1969
  • Джерело історій, 1974
  • Я ще далеко, 1978
  • Зелень, 1979.
  • Пори року, 1987
  • Інкері, моя Інкері, 1990
  • Час залізного маршала, 1991 (п'єса)

Переклади фінською мовою ред.

Нагороди і премії ред.

Примітки ред.

  1. ↑ а б Deutsche Nationalbibliothek Record #1049220307 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  2. ↑ а б FemBio database
  3. ↑ а б Енциклопедія Брокгауз
  4. ↑ BiographySampo
  5. ↑ Л. Крушева // Открытый Питер. Город, в котором мы хотим жить. Архів оригіналу за 7 жовтня 2018. Процитовано 15 травня 2020.
  6. ↑ Загвоздка Большая и Малая. Архів оригіналу за 26 вересня 2007. Процитовано 15 травня 2020.
  7. ↑ а б Aale Tynni Biography and Olympic Results // Olympics at Sports-Reference.com. Архів оригіналу за 18 вересня 2011. Процитовано 15 травня 2020.
  8. ↑ Каапре Тюнни. Энциклопедия Ленинградской области.[недоступне посилання з Июнь 2019]
  9. ↑ Российские беженцы в Финляндии (1917—1939)
  10. ↑ Mietinen H., Krjukov A., Mullonen J., Wikberg P. «Inkeriläiset kuka kukin on», Tallinna, 2013. ISBN 978-951-97359-5-5, стр. 295

Посилання ред.

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Аале_Тюнні&oldid=41576776