Інфрачервона астрономія
Інфрачервона астрономія — розділ астрономії, який вивчає космос в інфрачервоних променях, що мають довжину хвилі від 0,76 до 103 мкм[1].
Земна атмосфера з цього діапазону пропускає лише хвилі довжиною 1 - 1,5 мкм, а решту затримує, поглинає. Тому, щоб зменшити несприятливий вплив нашої повітряної оболонки на процес спостереження через інфрачервоне «вікно прозорості», телескопи встановлюють або високо в горах або відправляють на орбіту Землі. Інфрачервоне випромінювання небесних об'єктів реєструється спеціальними чутливими приймачами (болометрами, фотоопорами, спеціальними фотоемульсіями тощо).
Історія ред.
| Цей розділ потребує доповнення. |
Дослідження ред.
Інфрачервона астрономія одержала важливі й цікаві результати[джерело?][ненейтрально]. В її активі виявлення водяної пари в атмосферах Венери і Марса, потужного інфрачервоного випромінювання від ядер галактик і квазарів, вимірювання температури поверхні Місяця, відкриття "інфрачервоних зір", одержання інфрачервоної фотографії центральної області нашої Галактики тощо.
Див. також ред.
- IRAS — перший інфрачервоний космічний телескоп, запущений на орбіту 1983 року
- Космічний телескоп Спітцера
- SOFIA — стратосферна обсерваторія інфрачервоної астрономії, що розміщується на літаку
- Космічний телескоп Гершеля
- WISE
- Космічний телескоп ім. Джеймса Вебба
Джерела ред.
- ↑ Інфрачервона астрономія // Астрономічний енциклопедичний словник / за заг. ред. І. А. Климишина та А. О. Корсунь. — Львів : Голов. астроном. обсерваторія НАН України : Львів. нац. ун-т ім. Івана Франка, 2003. — С. 198. — ISBN 966-613-263-X.