Інфляція як податок
Інфляція є прихованим податком, який накладає держава на населення.[1] Отримувачем інфляційного податку є емітент грошей.[2]
Інфляційний податок сплачується покупцем через зростання номінальної ціни товару.
Також держава може встановлювати податок на інфляцію: оскільки номінальна ціна товарів внаслідок інфляції зростає, зростання ціни нагромаджених підприємством товарів може розглядатись державою як прибуток, що підлягає явному оподаткуванню.[3]
Приклади ред.
Депозити ред.
За річної інфляції 13% власник депозиту з 12% річних, насправді, матиме реальну ставку −1%. Тобто, лише через знецінення грошей власник депозиту зазнаватиме збитків у розмірі −1% річних. Однак, існуючі податкові закони (прим. в США) не враховують впливу інфляції і піддають оподаткуванню весь номінальний прибуток. Якщо номінальний дохід від розміщення грошей на депозиті піддати оподаткуванню у розмірі 30% то власникові залишиться лише 8.4% замість 12%. Якщо скоригувати цей дохід з інфляцією 13% в США 1979 року, то виявиться, що власник рахунку зазнав збитків у розмірі 4.6% річних.[4]
Примітки ред.
- ↑ (MESPM, ст. 1019)
- ↑ (Панчишин, розділ 10)
- ↑ Олександр Кірш, Податок на інфляцію [Архівовано 10 вересня 2009 у Wayback Machine.], Дзеркало Тижня, 5—11 вересня 2009.
- ↑ Hall, Robert Ernest, ред. (1982). 7. Inflation, causes and effects. The University of Chicago Press. ISBN 0-226-31323-9.
Література ред.
- Man, Economy & State with Power and Market (The Scholar's Edition). Ludwig von Mises Institute. Лютий 2004. 1441 ст. плюс огляд. ISBN 0-945466-30-7.
- Панчишин С. М. Макроекономіка: Навчальний посібник. — 3-тє. — К. : Либідь, 2005. — С. 368. — ISBN 966-06-0360-6.
Див. також ред.
Посилання ред.
- Інфляція і девальвація: макроекономічні взаємозв'язки і залежності[недоступне посилання з червня 2019]
|
Це незавершена стаття з економіки. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |