Іллісон Леонхард Фрідріх Адович

Леонхард Фрідріх Адович Іллісон (Ілліссон) (11 березня 1911(19110311), село Порі волості Лауенхоф (Пидрала) Валкського повіту Ліфляндської губернії, тепер волості Тирва повіту Валгамаа, Естонія — 31 січня 1993, місто Таллінн, тепер Естонія) — радянський та естонський державний діяч, голова Центральної ради профспілок Естонської РСР. Кандидат у члени Бюро ЦК КП(б) Естонії з 26 грудня 1948 по 20 серпня 1953 року. Член Бюро ЦК КП Естонії з 20 серпня 1953 по 28 січня 1958 року. Депутат Верховної ради Естонської РСР. Депутат Верховної ради СРСР 2—5-го скликань.

Іллісон Леонхард Фрідріх Адович
ест. Leonhard-Friedrich Illisson
Народився 11 березня 1911(1911-03-11)[1][2]
село Порі волості Лауенхоф (Пидрала) Валкського повіту Ліфляндської губернії, тепер волості Тирва повіту Валгамаа, Естонія
Помер 31 січня 1993(1993-01-31) (81 рік)
Таллінн, Естонія
Країна  Естонія
 СРСР
Національність естонець
Діяльність політик, особа, пов'язана зі спортом
Alma mater Тартуський університет
Учасник німецько-радянська війна
Партія КПРС
Нагороди
орден Жовтневої Революції орден Вітчизняної війни II ступеня орден Трудового Червоного Прапора орден Трудового Червоного Прапора

Біографія ред.

Народився в родині дрібного землевласника-орендатора. Закінчив шестикласну початкову школу в селі Ливе. У 1930 році закінчив гімназію в Тирві. Восени 1930 року поступив на історико-філологічний факультет Тартуського університету. Одночасно працював у державному центральному архіві міста Тарту.

Під час навчання в університеті брав активну участь у робітничому русі, співпрацював з товариством робітничої культури в місті Тарту. У 1933 році відвідав СРСР. Після повернення до Естонії Іллісона заарештували, вислали із Тарту і виключили із Тартуського університету. З 1935 по 1937 рік працював робітником на млині (мельником) у волості Карксі Вільяндімаського повіту.

У 1937 році отримав дозвіл на проживання в місті Тарту та став студентом Інституту працівників кооперації, який закінчив у 1938 році. Брав участь у діяльності «Робітничого театру», організував в місті Тарту осередок культурного товариства по боротьбі із алкоголізмом. У 1938—1940 роках — інструктор Естонського товариства тверезості в місті Тарту. У 1940 році діяльність товариства заборонили, а Іллісона вислали у місто Виру.

Член нелегальної Комуністичної партії Естонії з лютого 1940 року.

Активно підтримував окупацію Естонії радянськими військами влітку 1940 року. Повернувся до міста Тарту, де був обраний в липні 1940 року депутатом Державної Думи Естонії 2-го скликання від виборчого блоку «Союз трудового народу Естонії». Був організатором спілки сільськогосподарських робітників у Тартумаа.

З 1940 по 1941 рік — завідувач організаційно-інструкторського відділу Тартуського повітового комітету КП(б) Естонії.

З початку німецько-радянської війни влітку 1941 року організував винищувальний батальйон і партизанські групи в Тартуському повіті. Був командиром особливого загону, який діяв у німецькому тилу. Восени 1941 року був евакуйований в Омську область РРФСР, де працював в естонському колгоспі «Сяде». У 1942—1943 роках — на політичній роботі в естонському стрілецькому корпусі Червоної армії: секретар партійної організації полку, інструктор політичного відділу дивізії. Брав участу у боях на Калінінському фронті.

У 1943 році відправлений в розпорядження ЦК КП(б) Естонії. З 1943 по грудень 1944 року — завідувач організаційно-інструкторського відділу ЦК КП(б) Естонії.

У грудні 1944—1959 роках — голова Центральної Ради профспілок Естонії, голова Естонської республіканської ради професійних спілок. Обирався членом Генеральної ради Всесвітньої федерації профспілок.

У 1959—1971 роках — уповноважений Комітету стандартів, мір та вимірювальних приладів при Раді міністрів Естонської РСР. Належав до керівництва спортивного товариства «Калев», сприяв розвитку вітрильного спорту в Естонській РСР.

З 1971 року — персональний пенсіонер у місті Таллінні.

Помер 31 січня 1993 року в Таллінні, похований на цвинтарі Пярнамяе.

Нагороди та відзнаки ред.

Примітки ред.

Джерела ред.