Ідіолект
Ідіоле́кт (від грец. ἴδιος — «свій», «своєрідний», «особливий» + (діа)лект) — сукупність формальних і стилістичних особливостей, властивих мовленню окремого носія певної мови. Термін «ідіолект» було створено аналогічно до терміна «діалект» для позначення індивідуальних варіацій мови на відміну від групових (територіальних, соціальних тощо).
Ідіолект завжди є представником певного ідіому (літературної мови, територіального чи соціального діалекту, говірки та ін.), поєднуючи в собі загальні й специфічні риси його структури, норми та узусу.
Ідіолект не показує відмінні риси індивідуальної мови, він є сукупністю всіх мовленнєвих засобів індивіда. Ідіолект як індивідуальна система складається з органічних і набутих характеристик, поєднує в собі індивідуальне та групове. З ідіолектом тісно пов'язаний індивідуальний стиль або ідіостиль — система змістовних і формальних лінгвістичних характеристик, властивих творам окремого автора. Він показує унікальність авторського способу мовного висловлення у творах.
Мова ред.
Мова складається з побудови речень, вибору слів і вираження стилю. Відповідно, ідіолект — це особисте використання цих аспектів. Кожна людина має унікальний ідіолект, на який впливають її мова, соціально-економічний статус та географічне розташування. Судова лінгвістика займається психологічним аналізом ідіолектів.[1]
Поняття мови використовується як абстрактний опис використання мови та здібностей окремих мовців і слухачів. Згідно з цим поглядом мова — це «ансамбль ідіолектів... а не сутність як така». Лінгвісти вивчають конкретні мови, досліджуючи висловлювання, вироблені носіями мови.[1]
Це контрастує з думкою нелінгвістів, принаймні у Сполучених Штатах, що мови як ідеальні системи існують поза реальною практикою користувачів мови: на основі досліджень, проведених у США, Ненсі Недзельскі та Денніс Престон описують мовну ідеологію, що, як видається, є поширеною серед американських носіїв англійської мови. За словами Недзельські та Престона, багато хто з їхніх піддослідних уважає, що існує одна «правильна» модель граматики та лексики, яка лежить в основі стандартної англійської мови, і що індивідуальне вживання походить від цієї зовнішньої системи.[2]
Лінгвісти, які розуміють конкретні мови як сукупність унікальних, індивідуальних ідіолектів, повинні, однак, ураховувати той факт, що члени великих мовних спільнот і навіть носії різних діалектів однієї мови можуть розуміти одне одного.[3] Здається, що всі люди продукують мову, по суті, однаково. Це призвело до пошуків універсальної граматики, а також до спроб подальшого визначення природи окремих мов.
Див. також ред.
Література ред.
- В. А. Виноградов. Идиолект. Лингвистический энциклопедический словарь, Москва, Советская энциклопедия, 1990.(рос.)
- Волощук В. І. Індивідуальний авторський стиль, ідіолект, ідіостиль: питання термінології [Архівовано 19 жовтня 2016 у Wayback Machine.] // Наукові праці. Том 92. Випуск 79 Філологія. Мовознавство
- Коткова Л. І. Ідіостиль, індивідуальний стиль і ідіолект: проблеми розмежування / Л. І. Коткова // Наукові записки [Ніжинського державного університету ім. Миколи Гоголя]. Сер. : Філологічні науки. — 2012. — Кн. 2. — С. 26-29.
Посилання ред.
- Ідіолект // Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — Т. 1 : А — Л. — С. 405.
- ↑ а б Zuckermann, Ghil‘ad (2006-03). A NEW VISION FOR ISRAELI HEBREW. Journal of Modern Jewish Studies. Т. 5, № 1. с. 57—71. doi:10.1080/14725880500511175. ISSN 1472-5886. Процитовано 29 серпня 2023.
- ↑ Subbiondo, Joseph L. (2001-07). <scp>Nancy A. Niedzielski & Dennis R. Preston, </scp>Folk linguistics. Berlin: Mouton de Gruyter, 2000. Pp. xx, 375. Hb. Language in Society. Т. 30, № 3. с. 487—489. doi:10.1017/s0047404501223057. ISSN 0047-4045. Процитовано 29 серпня 2023.
- ↑ Gleitman, Lila R. (1993-05). A Human Universal: The Capacity to Learn a Language. Modern Philology. Т. 90, № S1. с. S13—S33. doi:10.1086/392120. ISSN 0026-8232. Процитовано 29 серпня 2023.