Єсентуки № 20

Мінеральна вода

Єсентуки № 20 — питна мінеральна вода низької мінералізації. Спочатку поставлялася з джерела № 20, яке нині не експлуатується. Пізніше вода подібного хімічного складу видобувалася з свердловини № 2Б Бештаугорського родовища, а також Юцкого джерела П'ятигорського родовища. На ринок поставляється різними виробниками з різних джерел Кавказьких Мінеральних Вод. Столова питна вода «Єсентуки № 20» не є натуральною мінеральною водою, оскільки може бути сумішю різних вод[1].

Історична довідка ред.

Вперше мінеральну воду типу «Єсентуки № 20» отримано з джерела № 20, що було розташоване в районі сучасних Єсентуків. Число в назві мінеральної води позначає номер одного з 23 джерел, котрі були досліджені та оцінені академіком, доктором медичних наук Олександром Петровичем Нелюбіним в 1823 році. При цьому найбагатшими за обсягом води і мінеральним складом виявилися ключі під номерами 17 і 4, крім того, виявилася природна цінність питної мінеральної води низької мінералізації джерела № 20 Єсентукського родовища мінеральних вод.

Застосування ред.

Мінеральну воду «Єсентуки № 20» рекомендують при лікуванні захворювань сечовивідних шляхів та порушення обміну речовин. Вода джерела № 20 є чистою від природи і не потребує додаткової очистки із застосуванням хімреактивів. Природний склад і смакові якості мінеральної води Ессентукского родовища дозволяють приймати її без обмежень[2].

Джерела ред.

Спочатку використовували природну воду джерела № 20. Потім під маркою «Єсентуки № 20» стали використовувати воду з різних джерел[1]:

  • зі свердловини 2Б Бештаугорського родовища в Передгірному районі Ставропольського краю, в 13 км від міста Єсентуки, глибина свердловини 998 м;
  • з Юцкого джерела П'ятигорського родовища;
  • суміш води з свердловин № 9 і 75-біс Бугунтинської ділянки Єсентукського родовища мінеральних вод.

Див. також ред.

Примітки ред.

  1. а б Ессентуки № 20 (рос.). Архів оригіналу за 2 квітня 2015. Процитовано 8 березня 2015.
  2. Вода «Ессентуки № 20» (рос.). Архів оригіналу за 2 квітня 2015. Процитовано 8 березня 2015.